Про сто днів Блаженнішого Святослава

250
11 липня 2011

"Хоч апостоли постійно перебували поруч з Ісусом, але вже після Його Воскресіння вони пізнали Його нового. Так і я сьогодні знову відкриваю багатогранність рідної Церкви, а в ній всіх вас, вслухаючись, як б'ється серце УГКЦ", - Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ.

Я не раз подовгу роздумувала, що то означає опинитися в певному місці в потрібний час? Чи направду все так є просто, і чи лише чи то його величність випадок чи проста банальність є в такому везінні ключовими?

Від кого/чого, залежить, що мені, наприклад, по життєвій дорозі трафився Сергій Отрох та Віктор Каток, а Святославу Шевчуку - Блаженніший Любомир? Хоча ми обоє народилися з різницею в два роки; обоє мали за шкільну програму лише одну четвірку із фізкультури, а моя мама і його тато із сусідніх Голиня та Брошнева?

Та що там я, мої порівняння чи мої успіхи за керівників Віктора Борисовича та Сергія Івановича! Наприклад, наступник Його Блаженства у Львівській духовній академії Святого о.Микола (Фредина) взагалі народився в один день із Блаженнішим Святославом із різницею в один рік та ще й не будь-де, а у Львові! Міг же Блаженніший Любомир рік почекати із відставкою (це якщо наступник Блаженнішого Любомира мав конче мати сорок років)? Певно, що міг! Але...

Очевидно, в кожному такому твердженні є доля правди. Але, найважливіше, як на мене, не місце і час. Ані народження, ані перебування. Ані дорога ходіння. Ані магістралі, стежки, вулиці, парки. Ані випадок, бо на те, щоб вдалий випадок трафився колись комусь, працюють цілі покоління. При чому працюють, що називається, на відмінно.

На долю кожного випадають значні і значущі справи, події, місії, але бути Главою Церкви дається не кожному. Яким треба бути, щоб доля тобі так "усміхнулася"? І, зрештою, якщо випадає людині очолити Церкву, то чи є це "усмішка долі"? На таке дозволю собі пригадати Блаженійшого Любомира (Гузара), який, коментуючи своє призначення Главою УГКЦ, звернувся зі словами, що отримав те, чого найбільше не бажав.

Блаженніший Святослав міг стати перфектним лікарем. Це правда! Святослав Юрійович Шевчук з відзнакою закінчив Бориславське медичне училище, а викладачі пророкували йому блискучу лікарську кар'єру! На свій страх і ризик лікарі-акушери вже тоді брали не раз цікавого учня на пологи, і йому життям і здоров'ям завдячують чи то десять чи трішки за десять нинішніх за двадцятирічних!

Міг, але не став! Натомість Господь вивів його на іншу дорогу. Певно, то для родини приємний знак. Дідусь Іван Шевчук особисто знав митрополита Шептицького. Митрополит Мирослав Іван Любачівський бував не раз у їхньому домі, а Михайло Грушевський був хресним батьком близького родича Блаженнішого Святослава. Рідний дядько Зиновій Микласевич священик. Молодший брат Блаженнішого Святослава Всеволод також священик. Є в родині і брат Теоктист (Леонід Міщук) - монах Чину Святого Василія Великого.

Сам Святослав ріс поруч із батьками матері, які були релігійними людьми. Батьки його матері були добре знайомі з родиною Зарицьких з Оплатина. Олексій Зарицький був священиком. Святу Тайну Священства прийняв із рук митрополита Андрея Шептицкого в 1936 році, а вже у 1948 році був заарештований, засуджений на десять років і вивезений до міста Караганди. Потім був в'язнем сибірських таборів, Апостольським Адміністратором Казахстану і Сибіру, жорстоко переслідуваний, а через чотири роки вдруге заарештований радянськими органами й ув'язнений на три роки і помер у жовтні 1963 року. Беатифікований Папою Іваном Павлом ІІ. Батько Блаженнішого Святослава визнає, що "ця людина була в їхній хаті і щось залишила".

За Радянського Союзу батьки Його Блаженства брали шлюб таємно як греко-католики, їх дітей хрестили греко-католицькі священики в підпіллі. Сам Блаженніший Святослав підпільно навчався у греко-католицькій семінарії.

У хаті батька Блаженнішого була підпільна церква. Служби проводив священик, який переховувався в їхній родині. А ще був дяк Степан Лисичний із села Завадова, який також мав вплив на молодого Святослава!

І все це в одній родині, і це лише те, що я знаю!

Проблема кадрів актуальна, виявляється, не тільки для Леніна, Сталіна та інших партійних функціонерів як в Україні, так і за її межами. Особливо гострою кадрова тема виражається в суверенний період, а крилате "Кадри, які вирішують все!" стає лозунг будь-якої команди. Виявляється, і в Церкві також.

В новому часі Українська Греко-Католицька Церква показала, що на високі посади служіння саме обирають, і обирають найкращих. Гляньте вкотре біографію Блаженнішого Святослава! До якісної освіти володіє декількома іноземними мовами. Який український президент, окрім російської, знає якусь іноземну? Ющенко прилюдно обіцяв за певний період вивчити англійську! Вивчив?! Я не чула прилюдного звіту Віктора Андрійовича про результат опанування ним англійської мови. Якщо і знає - то вже не як глава держави!

...Числівник "сто" в українській мові вживається не лише для позначення числа, кількості чи порядку при лічбі.

Нинішня політична епоха числівник "сто" застосовує на позначення першого результату, який дозволяє простежити подальший вектор. Особливо в Україні відслідковуються перші сто днів влади. Як самою владою, так і опозицією, аналітиками, журналістами, а тому протягом перших ста днів стараються "вразити" чи то глава держави, чи уряд. Правда, для парламенту чомусь "стоденки" не прижилися (хоч би перші сто днів була користь!). Надалі наступні сто днів, рік чи триваліший час перебування на посаді аж так не помічають. Я про владу і з тієї серії, бо вражати чомусь не прагнуть!

В Радянському Союзі не помічали перші ста днів, а тому політична традиція "стоденок" для України новітня. У нинішньому часі сто днів президентства Януковича оцінювали за чотирма показниками: результати, які не залежать від влади, позитивні, негативні та неоднозначні результати. Аналізували перші сто днів і Уряду Азарова.

Збігло вже сто днів Блаженнішому Святославу. Як Главі Української Греко-Католицької Церкви. Під пильним оком єпископату, сотрудників Церкви, державної влади та своїх парафіян Блаженніший Святослав, який "народився Главою Церкви", робив перші кроки як очільник греко-католиків. У випадку з Блаженнішим Святославом спробую "позичити" політичну традицію, себто, проаналізувати перші кроки нового Глави Української Греко-Католицької Церкви.

Відразу опісля інтронізації на прес-конференції Блаженніший Святослав сказав, що вважає "своєю честю продовжувати все те, що Блаженніший Любомир започаткував, почав будувати, або поклав фундаменти". Згодом, певно, вже розібравшись, а розбираючись, пошкодував, що доба має лише 24 години, висловився, що "з чого почне - не знає, бо думає, як має продовжити розпочате Гузаром".

Навіть спочатку спостерігався такий собі "комплекс молодості" у Блаженнішого Святослава, якого покликали до єпископського служіння у 39 років і який був наймолодшим католицьким єпископом аж цілий рік. Певно, вже тоді мав певний дискомфорт саме як молодий єпископ у Церкві, традиція якої вважає, що "хто має сорок років - то він дитя", а ті, хто "дуже молодий, молодий і дозрів" здебільшого не розуміють, "як цей проскочив"! Та й в Україні Блаженнішого Святослава дехто вважає "неприлично молодым".

Проте дуже швидко новий очільник окреслив напрями своєї "роботи", які направду були продовженням служіння Блаженнішого Любомира. УГКЦ бачить як церкву вселенського масштабу, яка, як колись висловився Тарас Возняк, "присутня на всіх континентах, крім, напевно, Антарктиди, і то, напевно, на нашій цій станції є два-три греко-католики". Також Блаженніший Святослав старатиметься щоб його Церква не видавалася сучасній людині музеєм. Будь-де, в тому числі і в тій же Антарктиді.

УГКЦ направду є глобальною, але основним викликом для Блаженнішого Святослава постане все-таки Україна. Дехто вважає, що УГКЦ залишається регіональною церквою і що це є її основною проблемою. "Планую відвідати кожну єпархію в Україні і за кордоном. Наступні найближчі мої відвідини Одесько-Кримського екзархату, де хочу зустрітись із молоддю", - відразу по інтронізації поділився новий очільник греко-католиків.

Шкода, що за перші сто днів не Блаженніший Святослав не встиг ані до Одеси, ані до Криму. Розумію, що то більше, ніж формальна традиція, перша поїздка владного очільника. Віктор Ющенко, наприклад, вперше як президент України поїхав до Москви, а Віктор Федорович до Брюсселя. І що?!

Блаженніший Святослав до таких формальних поїздок не вдавався. Як по світі, так і в Україні. Натомість з'їздив декілька разів до Риму. Перший раз із візитом ввічливості, а в Україні сподівалися, що вже тоді привезе для Церкви патріархат.

Мусив завершити свої справи і в Аргентині, з якої їхав до України як виборець звичайний. Виявляється, цього року 50 років з часу прибуття до Аргентини першого єпископа для українців греко-католиків.

З українських регіонів, окрім Львова, 2 червня освячував храм Вознесіння селі Погребище, що на Вінниччині. До Львова, багато їздив, бо подій багато направду знакових було. І річниця візиту Папи, і новий Катахезм Церкви. Мусив віддати належне і Львівській духовній семінарії Святого Духа.

За перші сто днів очільник греко-католиків встиг засвідчити, що із іншими церквами Київської традиції хоче "бути першим у любові!". При такому дуже тішиться привітанням своїх "колег". Більше того, офіційний сайт УГКЦ навіть подав привітання керівника Відділу зовнішніх церковних зв'язків Московської Патріархії Блаженнішому Святославу із входженням на престол... російською мовою.. Для правдоподібності, певно, бо направду такому складно не віриться!

Сам Блаженніший Святослав висловився, що не проти зустрітися із очільником Російської Православної Церкви, бо вважає, що "сам факт такої зустрічі стане маніфестом взаємного визнання і покладе початок діалогу", а Московський патріархат, на його думку, показав, що готовий до такого.

В той же час на противагу концепції патріарху Кірілу "единого русского мира" пропонує будувати український світ, що "ніколи італійцям (римлянам) не спаде на думку будувати сьогодні "римський світ" і переконувати французів чи іспанців, що вони є колишні латиняни, тому повинні належати до "римського світу".

Закономірно, що окремим питанням стратегії греко-католиків під проводом Блаженнішого Святослава окреслено молодь, бо "цілком природно, що молодий Глава" промовлятиме молодим, бо то "та група вірних, якій ми хочемо передати всі напрацювання". При такому більше ніж добре розуміє, що "православні церкви відчувають загрозу, що греко-католики мають молодого предстоятеля". Його Блаженство запевняє: " Я хочу впевнено сказати, щоб вони не боялися: бо навіть, коли я буду працювати з православною молоддю, я буду заохочувати їх любити свою рідну матір Церкву. А тоді ми разом зможемо будувати нашу Україну і теж іти до єдиної помісної Церкви".

І справді: перше послання Блаженнішого Святослава - це послання до молоді "Не бійтеся зустрітися з Христом і не соромтеся визнати себе християнами". Перша зустріч нового молодого очільника Церкви - це зустріч із Київською молоддю. Перший публічний захист - це захист молодіжних організацій.

Ще один напрямок його "роботи" - це питання освіти і виховання майбутнього духовенства, де Церква перед собою поставила завдання виховати священиків, які "направду, будучи присутнім в кожному українському селі, могли би розбудити справжню духовність". Для такого "освіта того священика має бути не гірша, а то й на голову краща, від будь-якого сільського вчителя, а сільський вчитель сьогодні має вищу освіту".

Окремо виділено питання інкультурації та адміністрації, себто, розбудови ефективної виконавчої вертикалі.

Важливий напрямок персональної уваги Блаженнішого - українські заробітчани, де, окрім Церкви, направду ніхто не працює. На носі ювілейний п'ятий Всесвітній форум українців, і Церква у цих питаннях може сказати багато. Українцям і владі, звісно. Більше того, перша зустріч нового предстоятеля із представником держави - із міністром закордонних справ України Костянтином Грищенком була присвячена здебільшого мігрантам.

За перші сто днів Блаженніший Святослав показав себе українським патріотом. Для нього є "величезним розчаруванням, що такого типу бюст (Сталіна) взагалі міг з'явитися на українській землі".

Про червоний прапор висловився, що "таке рішення задовольнить якусь частину суспільства, а іншу, більшу - образить". На його думку, "можна шукати здоровіші розв'язки, аби об'єднати українське суспільство, нікого не зневажаючи. Святкуючи перемогу над одним людиноненависницьким режимом, підносячи символіку іншого такого самого, - гадаю, це невдале рішення".

На перші сто днів випала перша зустріч керівників Церков і релігійних організацій України з главою держави, якої так довго чекав Любомир Гузар. Взагалі-то, президент Віктор Янукович прихильніший до Блаженнішого Святослава, ніж до його попередника. Віктор Янукович чи не першим привітав Блаженнішого Святослава із обранням. І це при тому, що на запитання, як ставиться до президента України, Його Блаженство відповів, що є громадянином України, має обов'язок поважати свого президента, і "хочу бути переконаний, що президент буде поважати і мене".

Ще одне непросте питання для Глави УГКЦ - співпраця Церкви із державою: від Президента до чиновника із райдержадміністрації. При тому, що глава держави відкрито підтримує аж ніяк не греко-католиків.  

В такому особливо актуальним є вирішення земельних питань під будівництво храмів для греко-католиків, особливо - на Східній та Південній Україні. Владика Василь (Івасюк), Екзарх Одесько-Кримський, наприклад, в Одесі добивається земельної не один рік: "Двадцять років нам просто не дають землі, скеровують до різних комісій, вимагають узгоджень, а потім кажуть, що прийняти позитивне рішення неможливо. Ми не розуміємо, що заважає Одеській міській владі прийняти позитивне рішення на користь греко-католиків".

У Ялті за декілька соток для греко-католиків судові війни точаться досить довго і перспективи для греко-католицької громади поки що не видно.

В Севастополі місцева влада пліч-о-пліч виділила земельні ділянки для греко-католиків та українських православних, які у сопричастії із Російською Православною Церквою.

В Києві за десять років, і то під "тиском" нині Блаженного Папи Івана Павла ІІ греко-католикам виділили лише одну ділянку під будівництво Патріаршого Собору.

За перші сто днів Блаженнішого Святослава маємо ситуацію довкола допомоги від бізнесмена Дмитра Фірташа, яку прийняв Український католицький університет, для будівництва свого інноваційного університетського містечка. Направду УКУ - це не Церква, як слушно підмітив Блаженніший Любомир. Проте такий крок було сприйнято, і закиди, здебільшого, стосувалися Церкви, з якою УКУ більше, ніж тісно асоціюється.

Ректор УКУ о.Борис Гудзяк висловлювався неодноразово, що мають намір своє містечко будувати виключно за українські гроші. Більше того, о.Борис подивовано сприйняв аж таку реакцію суспільства: "Цікаво спостерігати, що вістку про фінансування паном Фірташем програм Кембриджського університету українська громадськість і преса сприйняли спокійно, а про підтримку УКУ дехто доволі стривожено? Хіба ж гроші на Кембридж та УКУ йдуть не з одного джерела?".

Очевидно, суть аж такого незрозуміння не в одному джерелі грошей що для Кембріджа, що для УКУ. Дмитро Фірташ став бізнесменом в Україні, став бізнесменом на наших з вами грошах. В той час, коли ані наука, ані освіта, ні культура не фінансується взагалі, бо такі як Фірташ стають великими бізнесменами, гроші такі мають навіть смак. А медицина?! Та в деяких регіонах України не фіксують нині навіть інфарктів, бо туди швидка взагалі не доїжджає!

Тому ще один напрямок "роботи" молодого Глави Церкви - це гроші. Без смаку/присмаку і запаху. Такі, походження яких не варто коментувати чи, боронь Боже, оправдовувати.

Гроші - то складне питання. Як для Блаженнішого Святослава, так і для Церкви взагалі, бо Церква направду не повинна займатися ані бізнесом, ані політикою, ані медициною. Церква має завжди стояти "на стороні Розіп'ятого"!

Але і на євангелізацію також потрібні гроші! Візьмемо хоча би освіту. Як для священиків, так і світську, бо Церкві направду розходиться виховувати молоде покоління, бо "ми (старші) залишаємо нашим молодим співбратам поганий світ".

А ще на цей період випало його різдво. Віктор Янукович навіть "сердечно" привітав, проте молитися за Його Блаженство і його паству не обіцяв!. Сам же Блаженніший Святослав провів свій День у робочій атмосфері.

Я, здається, розумію мотивацію докорінної зміни кожним наступним керівником свого оточення, яке йому "дісталося" від попередника. На наших очах не один раз міняються уряди, команди в міністерствах. Кожен наступний президент аж до найменшого гвинтика прагне розкрутити канцелярію свого попередника.

Такі зміни відбуваються не лише, щоб прилаштувати своїх, хоча і таке має місце. Насамперед, кожен чи то президент, чи керівник уряду, чи очільник церковний прагнуть уникнути порівняння. Із попередником, бо саме таке порівняння і найскладніше витримати.

Перші сто днів Блаженнішого Святослава порівнювали. То з митрополитом Андреєм. І навіть із нині Блаженним Папою Іваном Павлом ІІ, проте порівняння Блаженнішим Любомиром - ось те, я би сказала, найскладніше для Блаженнішого Святослава.

Молодого Главу УГКЦ по кроках звірятимуть із Любомиром Гузаром. У вагомих діях насамперед. Також порівнюватимуть, як жартує, що каже, як би у певній ситуації повівся Любомир Гузар.

Поясненням високого морального авторитету Глави УГКЦ Блаженнішого Любомира (Гузара) серед українців різних конфесій називають його глибоке життя в Бозі. Любомир Гузар на посту "зробив себе людиною", до якої дослухаються на загальнонаціональному рівні як еліта, та і саме суспільство. Навіть політики мають за честь біля нього побувати. Бо у Блаженнішому Любомирові відчувається масштаб, енергетика людини, "яка думає про паству не як про стадо, а як про сукупність мислячих особистостей".

Витримати порівняння із Любомиром Гузаром - певно, найскладніше завдання для Блаженнішого Святослава. Перші сто днів - замалий часовий відрізок навіть для перших висновків у такому...

powered by lun.ua