Освіта та корупція
Наближення літнього сезону у більшості студентів асоціюється з бажанням якомога швидше закрити сесію та поїхати додому. Але дуже часто виникає багато причин - чи то складний матеріальний стан, чи ранній початок кар'єри, що змушують багатьох студентів лишатись в гуртожитках. Проте, як виявляється, далеко не всі мають таку "привілею", хоча гуртожитки справно оплачуються і після закінчення літньої сесії.
Метою даної статті є розкрити проблему корупції в університетах на конкретному життєвому прикладі студентів Національного транспортного університету (далі - НТУ), а також зачепити завжди болючу тему продажних профспілок та фіктивних органів студентського самоврядування.
Отже, домовившись про фахову й важливу роботу протягом літніх канікул, студенти дізнаються, що залишитись в гуртожитку не така вже й проста справа: треба пройти цілий ряд кабінетів і зібрати невизначену кількість печаток. За порадою коменданта гуртожитку студенти йдуть до директора студмістечка НТУ, що відразу їх відправляє до проректора з соціально-економічного розвитку. Останній, взагалі не цікавлячись причинами, а також не звертаючи уваги ні на заяви, ні на довідку з місця роботи, відразу шукає підпис директора студмістечка і деканату. Малоймовірно, що проректор був не в курсі того факту, що деканат ще місяць назад отримав наказ нічого подібного не підписувати. Ще цікавіша ситуація вийшла з вищезгаданим директором, до якого доводиться йти вдруге.
Ця посадова особа виявилась більш комунікабельною ніж проректор, проте історія повторюється - без підпису останнього директор студмістечка відмовляється будь-що підписувати. Студенти опиняються у замкненому колі - директор нічого не підпише без проректора, проректор вимагає, щоб спочатку підписав директор. Ні вмовляння, ні численні довідки й рекомендації не змінюють глухої ситуації. Після довгої розмови, директор, чи то з необережності, чи може через надмірну самовпевненість відкриває студентам "комерційну" таємницю. Виявляється, що вже давно було вирішено нікого з "простих смертних" в гуртожитку не залишати. Виникає знайоме всім питання - навіщо платити більше? На це надходить наступна цинічна відповідь суть якої полягає в тому, що студенти оплачують гуртожиток в літній сезон лише для того, щоб туди не заселили когось іншого. Такий собі "невеличкий" завдаток.
А щоб все лишалось так, як було заплановано - директор і проректор (який є безпосереднім керівником першого) уклали двосторонній договір про те, що жодна зі сторін нічого не підпише. Проте, студенти, які виявились заручниками ситуації, не полишають надії, і роблять останню спробу - знову йдуть до проректора. І в котрий раз історія з підписами повторюється. Коли ж студенти намагаються довести проректору безглуздість його вимог за умов створеної ним особисто ситуації, цей не шановний пан демонструє елементарне хамство і, користуючись займаною посадою, виганяє студентів зі свого кабінету, поспішно наказуючи секретарю не пускати до нього "оцих". Представники ректорату дуже люблять на камеру розповідати про те, як вони цінують та поважають студентів, демонструючи в повсякденному житті зовсім протилежне.
Таким чином, ректорат НТУ являє собою корупційну адміністрацію, яка, спільно з підконтрольним їй керівництвом студмістечка, навмисно створює умови, які роблять неможливим нормальне функціонування гуртожитків влітку. Як аргумент, здебільшого використовується той факт, що більшість бажаючих або не є працівниками університету, або в свої 20 "не спромоглися" набути статусу членів деканату. Але й крім цих прикладів існує маса "незаперечних" аргументів.
Натомість адміністрація гуртожитків зокрема та студмістечка загалом, ніколи не втрачала можливості заселяти в гуртожитки третіх осіб, які здебільшого не є студентами взагалі. Так само ні для кого не є секретом те, що студенти-іноземці (у випадку НТУ - це вихідці з КНР та Туркменістану) завжди мають перевагу над громадянами України, чому сприяє достатній матеріальний стан перших. Задля отримання додаткових прибутків, керівництво студмістечка готове заселяти "дорогих гостей" буквально на голови корінного населення.
Все це звісно відбувається за свідомого потурання з боку, так званих, "органів самоврядування". Ті самі студентські профспілки - за ЗУ та у своїх статутах покликані захищати права та інтереси студентства відповідного ВНЗ. Проте ні фіктивні статути, ні норми закону жодним чином не впливають на, завідома вибудувану ректоратом, стратегію " захисту" студентів. Студенти в студрадах та профспілках напряму виконують накази виконавчого органу ВНЗ, члени якого, за найменшу провину, готові перекреслити всю перспективу подальшого навчання студента у ВНЗ. Але, як показує практика, студента можуть виключити з університету не лише за порушення внутрішнього розпорядку.
Відомі непоодинокі випадки, коли відбувається переслідування студентів за їхню громадсько-суспільну діяльність та політичні погляди, які є незручними для іміджу університету у всеохоплюючому світлі правлячої партії. Непокора свавіллю ректорату з боку органів студентського самоврядування є виключеною, оскільки навчальне майбутнє кожного представника студентського самоврядування безпосередньо залежить від керівництва університету, а керівники профкомів та студрад є безпосередніми ставлениками ректорату і покликані організовувати прийняття підходящих рішень для керівництва університету, та створювати ілюзію студентського самоврядування.
Про який захист взагалі може йти мова, коли комендант наперед знає рішення тієї самої студради про виселення на вулицю студента з гуртожитку, а директор студмістечка "по-секрету" розповідає про кулуарну домовленість між ним та проректором щодо обов'язкового виселення всіх студентів з гуртожитку на літо. Таким чином, складається абсурдна ситуація - виконавчі органи, на які покладена функція втілення в життя визначених завдань, узурпували ті органи самоврядування, які покладають на них ці самі завдання.
Проаналізувавши специфіку студентського самоврядування у нинішніх умовах, проглядається чітка аналогія з особливостями місцевого самоврядування в Україні. Як студентське, так і місцеве самоврядування в Україні є атрофованими органами управління. Різниця лише в тому, що в університеті реальні важелі управління в руках ректорату, а в місцевих радах - у руках адміністрації. Сьогодні однозначно можна сказати лише одне - всі органи студентського самоврядування в університетах претворилися на аморфну частину студентства, яка функціонує лише за вказівками ректорату.
P.S. Подібна закономірність не є особливістю НТУ. Це загальна освітня ситуація по всій Україні. Взяти хоча б ще один столичний університет - НТУУ "КПІ". Цікаво, що навесні цього року ректор згаданого ВНЗ спільно з ректором НТУ висловили "солідарність" з одіозним міністром-українофобом Табачником, відправляючи членів студентських рад на фіктивні мітинги в його підтримку. Змінюючи щоразу головний убір, як в одному радянському фільмі, керівники ВНЗ остаточно втрачають обличчя, проте, розраховують, що так триватиме завжди.
Вони не беруть до уваги досвід ряду західноєвропейських держав кінця ХХ ст. Адже чим сильніших обертів набирає корупція в університетах, тим вірогіднішим є моментальне виникнення зовсім іншої ситуації, за якої студенти зможуть передати керівникам-корупціонерам свій полум'яний привіт.