Пограбування по-італійськи

Прочитала статтю колеги про те, як шахраї грабують іноземців поблизу українських готелів. І не погодилася в одному. Ні, Україна - не країна третього світу в плані шахрайств. Вона гідно несе прапор, піднятий європейськими столицями.

Рік тому в Римі я наступила на ті ж граблі, що й італієць у Києві. Мене пограбували прямо біля готелю.

Влаштувавши собі у відпустку подорож Італією, я з групою туристів зупинилася у тризірковому, а краще сказати третьосортному римському готелі за півгодини кроку від Колізею. Ми тільки приїхали, розмістились в номерах, і я вирішила прогулятися вечірнім Римом. Подивившись на непевні двері кімнати, я вирішила взяти готівку з собою.

Отримавши на ресепшені карту, я вийшла на вулицю. Йшла, і намагалась збагнути, чи в правильному напрямку я рухаюся, коли на другому перехресті мене зупинила машина.

- Ви говорите англійською?, - запитав чоловік, опустивши скло.

- Так, а що?, - спантеличено відповіла я.

- Ми поліція по боротьбі з наркоторгівцями, - тицьнув мені чоловік під ніс жетона, і тут же заховав. - Покажіть вашу сумку.

Лише потім подумала, яка я дурна. На машині не було напису "поліція". Чоловіки були без форми. Хоча звідки мені було знати, як виглядає італійська наркотична міліція? Здається, комісар Катані у відомому серіалі теж ходив у штатському.

Я добровільно відкрила злочинцям сумку. Як тільки я її відкрила, чоловік наказав мені дістати пакет з документами. Якраз там лежав мій паспорт, і вся готівка, яку я взяла з собою в Італію.

Погортавши мій паспорт, і перерахувавши євро, чоловік повернув мені конверт назад. Сів у машину і поїхав, побажавши хорошого відпочинку.

Напевно, коли він віддавав мені пакет, десь підсвідомо я розуміла, що зі мною відбулося. Я згадала, як в дитинстві на одеському базарі "7 кілометр" так обікрали мою маму.

Після зустрічі з "поліцейськими" в моєму конверті лишилось 100 євро. "Як благородно, - подумала я. - Італійські шахраї лишили мені по 10 євро на кожен день. На щастя, в мене були вже оплачені готелі, переїзди і навіть придбані квитки у Ватикан.

Заплакана, з тремтячими руками я повернулась в готель, від якого не відійшла і 150 метрів. Підійшла до жінки на ресепшені, і спробувала пояснити, що в мене вкрали гроші, і потрібно викликати міліцію.

- Що з вами трапилося? Я не розумію англійської, - відповіла майже байдуже вона.

- В мене тут біля готелю вкрали гроші. Ви можете викликати поліцію?, - повторила я.

- Ні. Мені спершу потрібно поговорити з господарем, - несподівано відповіла жінка.

Вона справді набрала чийсь номер, і кілька хвилин говорила з чоловіком. Після цього вона ще раз відмовилась викликати міліцію. Лише дала мені адресу відділку. На карті, яку я взяла в готелі, ця вулиця позначена не була. Це означало, що мені як мінімум треба дістатися в інший мікрорайон.

Я знову розплакалася, і пішла в місто. Не знаю, куди б я ще дотинялася в той вечір, аби не зустріла молодого італійця , який погодився довести мене до відділку.

По дорозі я розповіла свою пригоду.

- Ти наївна. Тут не можна ходити з готівкою. Навіть я, чоловік, не ризикую брати з собою більше 50 євро. Тут крадуть всюди і постійно, - запевнив мене італієць. - І взагалі ти легко відбулася, тебе могла чекати значно неприємніша доля.

Він привів мене до поліції, але там, як виявилось займались нелегалами. Я була не їхнім клієнтом. Тому мені викликали дільничних. Довго довелося їм розповідати спочатку англійською, а потім французькою, що зі мною трапилось.

Чомусь з усього поліцейських найбільше зачепило те, чи справді мене пограбували італійці.

- Ви впевнені, що саме італійці? Не іспанці, не марокканці, не араби, - тричі перепитували мене інспектори.

- Так, я впевнена. Їх зовнішність була дуже італійською. Ну просто Федеріко Феліні презентує....

Напевно, важко визнавати перед іноземцем з третього світу, що твоїй країні він не захищений від шахраїв, які не затримуються у в'язниці довше року.

Інспектори привезли мене в комісаріат. Чергового полійцеського довелося чекати хвилин 20.

Він вислухав мою історію, і похитав головою.

- Ви навіть не пам'ятаєте номер авто. Але навіть, якби ви його запам'ятали повністю, і ми їх спіймали, ви ніколи не доведете, що вони у вас щось украли. Ви були на вулиці одна, - розвів він руками. - Але, якщо хочете приходьте в понеділок, напишете заяву.

Я похитала головою, і подякувала. Пограбування сталося в суботу, а в понеділок я вже мала бути в іншій столиці італійських злочинців - Неаполі.

Я поверталась до готелю темними засміченими вулицями Риму, які наповнювали лише бомжі та студенти напідпитку. Втім я шарахалася вже навіть від пристойних людей.

Ось таким було моє перше враження від Вічного міста. Його не перебили ні Колізей, ні Ватикан, ні галерея Боргезе. Я зненавиділа Рим, і всі три дні перебування в ньому лише мріяли якомога швидше залишити це місто.

Потім, повертаючись до цієї історії, я весь час згадувала і дивувалася, чому з моєї сумки, шахрай витягнув одразу саме цей конверт, а не гаманець. Він взяв той конверт, з якого я заплатила на ресепшені. Можливо, це лише моя хвора ображена уява, але я чомусь досі підозрюю, що ці злодії і готельний менеджмент були пов'язані.

Повертаючись з Італії, в аеропорту Тревізо я зустріла трьох земляків, у яких вкрали в потязі сумки, разом не тільки з грошима, але й документами. Я подумала, що я ще легко відбулася.

Щороку туристичний сайт TripAdvisor оприлюднює рейтинг "крадійських" столиць світу. Вже кілька років цей рейтинг очолює іспанська Барселона, де кишенькові злочини такий же популярний вид спорту, як і футбол. За останні півроку я двічі чула від своїх знайомих про пограбування в Барселоні. А поневіряння однієї з туристок досить детально були описані в її статті на УП.

Перша десятка рейтингу "злодійських столиць" виглядає так: 1). Барселона; 2). Рим; 3). Прага; 4). Мадрид; 5). Париж; 6). Флоренція; 7). Буенос-Айрес; 8). Амстердам; 9). Афіни; 10). Ханой.

Портал TripAdvisor радить туристам не зберігати документи і коштовні речі в задніх кишенях, бути уважними в натовпі, на виходах з електричок і при огляді історичних пам'яток.

І слід бути готовими, що злочинці розіграють для вас цілий спектакль - від несподіваного падіння на вас морозива до запитання, чи не бачили ви тут злочинця, який тікав з моїм "Луї Віттон". І будьте готовим, що саме вас цим злочинцем назве "випадковий" перехожий. Хоча, у вас просто можуть вихопити сумку чи гаманець у метро. І ви лише помахаєте рукою хапузі з перону.

Пограбування - це та ж форма насилля. Тільки найменш карана. Навіть, якщо вам вдасться упіймати злодія, повернути вкрадене щастить рідко. По-перше, важко довести, що воно вкрадене у вас. По-друге, воно може бути давно продане (майно, коштовності) чи витрачене (гроші).

Тому не давайте злодіям зайвого шансу легко поживитися! І вдалого вам відпочинку!