Вампіри на сходняках
"Ні тобі Абрамовича, ні Капкова, ні з'яви Тельмана Ісмаїлова, ні Юмашевих, ні Кучми. Блін, навіть Рената Ахметова вічного не було. "Новая Волна" [це про юрмальську - Ю. А.] в цьому році була зовсім ніяка. Скукотищщща".
Читаючи мережеві звіти оглядачів, даруйте на слові, світського життя, роблю для себе висновок: ніщо, навіть хамські політичні арешти, не здатне розбурхати наших людей так само сильно, як черговий сходняк "російської музичної еліти".
У коментах до звітів трапляються й такі, що під ними я ладен би й сам підписатися. Як наприклад (мовою оригіналу, звісно): "И какой дурак после всего этого разгула российской попсы и слетевшейся московской элиты сможет пикнуть о "русофобии" в Латвии, "дискриминации" и прочем "нацизме"?".
Утім, я певен - він, "дурак", таки знайдеться. І не один, а цілий легіон. Чи то пак бригада. Але цур їй та пек - у неї служба така, дураками бути.
Читаю - й дивуюся власній необізнаності: як багато цих, мабуть, і дійсно блискучих, прізвищ взагалі нічого мені не каже! Хто такий Капков? Чим уславився Тельман Ісмаїлов і чому якихось Юмашевих як мінімум аж двоє? Невже річ і справді в тому, що людям, окрім видовищ, виявляється, до зарізу потрібні ще й благородні розбійники на ролс-ройсах? Укупі з нашим, хе-хе, колишнім президентом. До речі, це ж він начебто ще й досі на підписці? От і не було його, сердешного, не приїхав.
А що там іще в новинах?
ГАЛКИНА С ПОЗОРОМ ВЫГНАЛИ ИЗ ДАМСКОЙ КОМНАТЫ.
ПУГАЧЕВА ПОДРАЛАСЬ С КРУТЫМ И КИРКОРОВЫМ.
ГРИГОРИЙ ЛЕПС С КАЖДОЙ ПЕСНЕЙ ЗАБИРАЛСЯ ВСЕ ВЫШЕ И ВЫШЕ, ТУДА, ГДЕ ЕГО, СОБСТВЕННО, НИКТО НЕ ЖДАЛ.
Фантастично, чи не так? А ще фантастичніше - як уся та бандота зі своїми перестарілими кудлатими музами поотримувала всі ті шенґенські візи? Навіть якщо і не в Латвійському посольстві, хоч, напевно, таки в ньому. І ні в кого ж із них не виникло проблем із в'їздом на територію Латвії.
От у мене колись виникли - через те, що я латвійській прикордонниці відповідав англійською, а не російською. А в них от не виникає. Ну, ви самі розумієте, про кого я.
Про всіх цих бійців видимих та в першу чергу невидимих фронтів. Про тих, для кого, власне, й відбувається усе це щорічне юрмальське дійство - пострадянських мільярдерів-"нью-вейвівців", фанів екстремального шансону, Ігоря Крутого, Григорія Лепса, групи "Лесоповал". А також найбагатшого співочого форбса Стаса Міхайлова. Улюбленця і дружбана нашого одіозного батюшечки, що так само, як і всі ці благородні чесні люди, справно платить податки і вміє давати здачі нахабам-журналістам.
А й правда: хіба не гідний отакенний чолов'яга в рясі їздити на представницьких авто, носити на пузі брюлики і замовляти шансон? Миряни ж лише за. Їм і самим радісно, що духовні наставники поділяють їхні музичні смаки, живуть на повну і ні про що не шкодують. Самі б так чинили, якби життєва карта щасливіше лягла.
Сергій Жадан написав колись текст із зворушливою назвою "Вудсток для бідних". Мене, як і будь-якого меломана, що в силу власного віку пам'ятає відгомін усіх тих культових музичних фестивалів 1970-х, колекціонера платівок і послідовника гендриксівського "MAKE LOVE NOT WAR", той Сергіїв текст не міг не розчулити. Єдине, з чим я не згоден - справжній Вудсток для бідних не той. Він - у бідній маленькій Латвії, застовпленій і, здається, вже приватизованій небідними росіянами.
"Эту публику ничем другим, кроме "жопного" юмора, не пробьешь!" - нарікає Максим Галкін. І вперше в житті він каже щось слушне. Адже який стосунок до музики може мати кримінальний сходняк? Або всі ці, всоте прооперовані діви? Або їхні молодші послідовники, що чимдуж намагаються закосити під улюблений пострадянський канон?
І чи бодай якимось чином усе це справді може котируватись у світі, хай їй грець, комерційної музики? І чому, чому весь цей парад вампірів відбувається леґально в європейській країні, людність якої вони відверто чи то зневажають, чи то ненавидять? Хіба їм мало своєї? Хіба їм мало крові своїх співгромадян?
Але що там юрмальська "Волна"! Кілька днів тому я мимоволі став свідком іншої вікопомної події - в самісінькому центрі мого рідного Франика, на головній вулиці, званій у народі Соткою, святково виряджений натовп чекав появи Ганни Герман. У неї, виявляється, була презентація книжки. Вона, виявляється, пише книжки.
Проходячи повз, я не без патетики думав: "Яке низьке падіння колись революційного міста! Яке огидне підлабузництво! І це моя батьківщина?".
Я розумію - всі вони там люди підневільні. Якісь чиновники з ОДА, їхні секретарки, офісні кар'єристи та члени керівної-спрямовуючої Партії. І всіх їх туди назганяли за якимись рознарядками згори - недарма ж і пан губернатор особисто там стояли.
Але щоб навіть жодного камікадзе з яйцем!
Дожилися.
Стаття була опублікована на порталі ТСН