Україна втрачає Крим

Крим не хоче бути українським - це розумієш буквально на другий день перебування. По захопленим поглядам та підлабузливому тону місцевих жителів до російських гостей. По російському прапору на одному з готелів на центральній набережній Алушти.

По російськомовним назвам закладів, вивіскам, рекламі тощо. По перевазі московського говору над будь-якими іншими звуками. А українську мову можна почути рідше за німецьку.

До речі, двох з тих дуже небагатьох україномовних гостей Криму я зустріла на самісінькій верхівці Ай-Петрі - це були хлоп'ята років по десять, які, перегнувшись через парапет, дивилися вниз та жваво обговорювали перспективи польоту над горою президентського гелікоптеру.

Ні, я не хочу сказати, що ми віддаємо Крим Росії. Він стає якимось взагалі нічийним, анархічним.

Не тільки в духовному набутті, а й в економіці регіону важко розгледіти якийсь вплив української держави.

Той факт, що Туреччина стала найпопулярнішим світовим курортом завдяки високому рівню організованості та сервісу, при цьому не маючи й десятої долі природного ресурсу Криму, Україну туристичну нічому не навчив.

Здравниці радянських часів з величезними територіями та унікальними парками, які б при належному підході могли з легкістю конкурувати з кращими середземноморськими комплексами, знаходяться у повному занепаді.

Частина з них закрита, інші продовжують працювати - з ремонтом та меблями 80-тих років, з пліснявою на стінах, неїстівним харчуванням, м'яко говорячи, застарілою лікувальною базою. Саме слово "сервіс" у стінах цих закладів вимовляти язик не повертається.

По цих сходах пансіонату ходити не можна, про це свідчить припис, наведений внизу

Тим не менш, ціна у сезон за двомісний стандартний номер на тиждень складає десь 700-1000 доларів. Хіба може бути таким курорт європейської країни? Заради справедливості, треба сказати, що один цілком відреставрований радянський санаторій в Алушті я таки побачила. Але лише один.

Втручання місцевої влади в життєві процеси регіону теж якось непомітно. Поруч з занедбаними державними санаторіями останніми роками активно, але абсолютно безконтрольно, зводяться нові будівлі приватних готелів.

Часто всупереч будь-яким архітектурним нормам, а іноді й просто здоровому глузду. Незрозуміло, на що спотворювати таку рідкісну за природними та кліматичними особливостями місцевість хаотичною забудовою, коли можна передати у власність чи у найм вже зведені здравниці, якщо держава не в змозі за ними належно доглядати.

Складається враження, що генерального плану забудови міста, наприклад, в Алушті взагалі не існує - цілком абсурдно виглядає ця сукупність архітектурного безладу, якого додає ще купа стареньких напіврозвалених хатиночок.

Хоч ціни у приватних готелях в півтора - два рази нижчі за санаторії, а якість обслуговування незрівнянно краща. Тому такі номери користуються найбільшим попитом у середній ціновій категорії, разом з тими ж хатиночками.

Кримські пляжі - це взагалі окрема тема. На Алуштинському безкоштовному міському не можливо не те що відпочивати, просто знаходитися понад десять хвилин - неймовірне скупчення людей, дуже брудно.

Проте досить комфортно можна проводити час на будь-якому санаторському пляжі, навіть якщо приїхав "дикуном" - вартість такого бажаного сонця й моря у затишку на день становить від 10 до 60 гривень на руки охоронникам - офіційно платні пляжі у цьому сезоні заборонені.

Не зайве б було місцевій владі проводити рейди не тільки міськими пляжами, а й вулицями міста, хоча б центральними, - сміття та занепад, який деінде порушують чистенькі та охайні новобудови, та не зрозуміло, чи то недоречні тут вони, чи то - хаос навколо.

"Чисті" вулиці кримських міст

... На одній з таких центральних вулиць Алушти намагається відволікти увагу від бруду та безладу борд провладної кримської Партії регіонів, яка запевняє, що виконала свої обіцянки щодо соціального договору (!) та ... побудувала дитячий майданчик у Приморському парку Алушти. No comments.

Усі фото автора