Українці стали жити довше – завдяки чи всупереч державним зусиллям?

Відзначаючи 20-річчя незалежності України, ми частіше згадуємо про проблеми, які виникли за ці часи, бо досягнень, здається, обмаль. Але при аналізі того, що ж сталося з нашою незалежною державою, мало хто звернув увагу на скромну таблицю, розміщену в розділі "Населення" на сайті Державної служби статистики.

В цій таблиці наведено дані про середню очікувану тривалість життя при народженні, і вони показують, що у 2009-2010 роках вперше за останні 20 років показник тривалості життя перевищив той рівень, який був на початку незалежності (69,30 років).

До того ж цей показник впевнено перетнув рівень 70 років і зараз становить 70,44 роки. За роки незалежності зросла тривалість життя як чоловіків (з 64,20 до 65,28 років), так і жінок (з 74,18 до 75,50).

І хоча ці показники ще значно менші, ніж у країнах ЄС, прогрес очевидний і тут є чим пишатися. Бо всі економічні, спортивні та інші успіхи потрібні лише живим людям, і держава, яка здатна зменшувати смертність своїх громадян, дійсно заслуговує на пошану.

Особливо стрімко скорочувалася смертність за останні три роки. Так, за даними Державної служби статистики, у першому півріччі 2008 року в Україні померло 392 тисячі людей, а у першій половині 2011 року - 344 тисячі, на 48 тисяч смертей менше.

Демографам та медикам ще треба дослідити, які саме фактори призвели до таких позитивних наслідків, проте хотілося б наголосити на одному з факторів, якій, безумовно, сприяв зменшенню смертності, а саме на скороченні поширеності куріння в Україні за останні роки.

Нещодавно Всесвітня організація охорони здоров'я оприлюднила Третій Звіт щодо глобальної тютюнової епідемії, згідно з яким Україна з 4 місця в світі за поширеності куріння перемістилася на 29 місце.

Цю тенденцію підтверджують і дані опитувань Державної служби статистики, які показали, що поширеність куріння серед осіб віком від 12 років зменшилася з 25,6% 2008 року до 22,4% 2010 року, тобто на 3,2 відсоткових пункти, або майже на 13%.

Програма без грошей

3 вересня 2009 року Кабмін ухвалив Державну цільову соціальну програму зменшення шкідливого впливу тютюну на здоров'я населення.

Серед іншого, ця програма передбачала "підвищення ставок акцизного збору на тютюнові вироби з метою сприяння досягненню цілей у галузі охорони здоров'я, спрямованих на скорочення обсягу споживання тютюну".

І таке підвищення не лише, як ми бачимо, призвело до скорочення споживання тютюну, але й принесло державі чималі гроші: у 2008 році від тютюнових акцизів у бюджет надійшло 3,5 мільярда гривень, а у 2010 році - вже 13 мільярдів.

Зменшення поширеності куріння могло б бути й більшим, якби Кабінет Міністрів виконав власну постанову і виділив передбачені нею кошти на виконання заходів Державної програми.

На 2010-2011 роки було передбачено виділити менше 2 мільйонів гривень (для порівняння - за ці ж два роки до бюджету має надійти до 20 мільярдів гривень від тютюнових акцизів, у 10 000 разів більше, ніж витрати на програму). Але жодних коштів виділено не було, а далі під приводом "посилення фінансової та фіскальної дисципліни" постановою КМУ № 704 від 22 червня 2011 року Постанову № 940 визнано такою, що втратила чинність, а отже Державна цільова соціальна програма зменшення шкідливого впливу тютюну на здоров'я населення скасована, так і не отримавши жодної копійки з державного бюджету.

Цим своїм рішенням КМУ порушив міжнародні зобов'язання України, бо в 2006 році Україна ратифікувала Рамкову конвенцію із боротьби проти тютюну, перший і поки що єдиний міжнародний договір у сфері громадського здоров'я, який є обов'язковим для виконання.

Зокрема, Україна зобов'язалася розробляти та здійснювати національні програми з боротьби проти тютюну. Уряд також порушив чинне законодавство України, яким визначено, що Кабінет Міністрів України "розробляє та забезпечує виконання відповідних загальнодержавних програм попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення".

Але найбільш прикрим є навіть не ці юридичні порушення, а відсутність стратегічного мислення. Замість того, щоб пишатися програмою, уряд одним своїм рішенням перекреслює весь позитив, якій міг би поставити собі в заслугу. І це лише заради економії двох мільйонів гривень, які він і так не збирався давати?

Виникає враження, що державні програми приймаються не для покращення життя людей, а лише для "розпилу" бюджетних грошей. А якщо програма цього не забезпечує, її треба скасувати?

Тому цікаво, чи знайдеться державний діяч, який зверне увагу на дані Державної служби статистики про збільшення тривалості життя в Україні за роки незалежності. А якщо зверне, то чи замислиться над тим, які реальні заходи все ж таки може здійснити держава для того, щоб її громадяни жили ще довше?