Спроба захисту дітей чи спроба криміналізувати гомосексуальність?

Здається, що порушення прав лесбійок, геїв, бісексуальних та трансґендерних людей (ЛГБТ) в Україні не найбільш актуальна тема, адже сьогодні в країні, так чи інакше, порушуються права майже всіх людей.

Мовляв, спочатку слід зайнятися важливішими питаннями, наприклад, дітьми. Але за час таких виправдовувань, які заходи впроваджуються для поліпшення життя, скажімо, дітей вулиці? Чи звертали увагу посадовці на статистику насильства щодо дітей в гетеросексуальних сім’ях?

В Україні порушуються права бідних, працівниць та працівників, жінок, людей з особливими потребами, ув’язнених, мігранток та мігрантів, ЛГБТ (список не є вичерпним). І йдеться не лише про правопорушення, йдеться, зокрема, і про суспільний осуд та стигматизацію за те, що хтось "не вписується" в "традиційні" уявлення. Чому гомосексуальність та ґендерна ідентичність залишаються в кінці списку ознак, за якими дискримінується людина?

В Україні гомосексуальність була декриміналізована у 1991 році. У 1974 році Американська психіатрична асоціація виключила гомосексуальність з переліку психічних хвороб та розладів, визнавши її варіантом норми, у 1990 році Всесвітня організація охорони здоров’я виключила гомосексуальність з Міжнародної класифікації хвороб (МКХ-10), яку Україна визнала чинною.

Однак 20 червня 2011 року народні депутати Царьков Є.І. (Комуністична партія), Лук’янова К.Є. (НУНС), Унгурян П.Я. (БЮТ), Ковалевська Ю.С. (Партія регіонів), Чорновіл Т.В. (Реформи заради майбутнього), Григорович Л.С. (НУНС) реєструють до розгляду у Верховній Раді законопроект №8711 під назвою "Про внесення змін до деяких законодавчих актів (щодо захисту прав дітей на безпечний інформаційний простір)", в якому йдеться виключно про заборону "пропаганди гомосексуалізму".

На думку депутатів, гомосексуальність "складає загрозу національній безпеці, оскільки приводить до епідемії ВІЛ/СНІД, а також руйнує інститут сім'ї та може призвести до демографічної кризи".

Метою законопроекту є встановлення відповідальності за "зловживання свободою слова діяльності друкованих засобів масової інформації чи використання телерадіоорганізацій" (так зазначено у Пояснювальній записці до законопроекту) за згадування гомосексуальності. Проектом встановлюється кримінальна відповідальність за ввезення, виробництво та розповсюдження продукції, що "пропагує" гомосексуальність.

Окрім змін до Кримінального Кодексу України та славнозвісного Закону про захист суспільної моралі, законопроект передбачає цензуруючі зміни до Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" та Закону України "Про телебачення і радіомовлення".

Згідно Закону України "Про інформацію", законопроект цілком підпадає під визначення цензури, яка заборонена Статтею 15 Конституції України. Також він суперечить Загальній декларації прав людини, Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколу №12 до Конвенції, який Україна ратифікувала, як такий, що дискримінує людей за ознакою сексуальної орієнтації.

Заборона згадування або, якщо говорити мовою законопроекту, "пропаганди" гомосексуальності в ЗМІ або інших місцях публічного простору є порушенням прав людини, зокрема, на свободу слова та мирні зібрання. Як свідчать міжнародні норми та засади, якими керуються всі розвинуті країни, інформація про гомосексуальність не є інформацією про протиправні дії, тому не може підлягати забороні. Отже, притягнення до відповідальності за поширення інформації про явища, які не порушують жодних норм права, з юридичної точки зору неприпустиме та протизаконне.

Депутати намагаються зберегти своє "моральне обличчя" прагнучи заборонити лише "пропаганду" гомосексуальності (хоча визначення "пропаганди" законопроект не надає, що є додатковим інструментом цензури для людей при владі). Але в своїх інтерв’ю Євген Царьков стверджує, що впевнений в правильності тюремного ув’язнення за гомосексуальну орієнтацію. А на акції на підтримку законопроекту, яку організував християнський громадський рух "Любов проти гомосексуалізму", Царьков називає гомосексуальних людей "мразью".

В чому для лесбійки чи гея може бути вигода від пропаганди та реклами гомосексуальності, якщо вислови, які спричиняють ненависть та насильство щодо гомосексуальних та бісексуальних людей, лунають від народних депутатів та політиків? Відкриваючи свою сексуальну орієнтацію, лесбійка чи гей опиняються під ризиком психологічного та фізичного насильства зі сторони агресивно налаштованих "борців за мораль".

Інакше кажучи, депутати спекулюють за допомогою впливового поняття "мораль". Численні соціологічні дослідження довели відсутність соціальної шкоди від гомосексуальної поведінки. Мораль не залишається однаковою для всіх історичних періодів, вона змінюється і стає дедалі чутливішою до дискримінованих груп.

Приміром, в ХІХ столітті і пізніше не було аморальним залишати дівчат неграмотними, без освіти, вже багато десятиліть така поведінка вважалася б аморальною і супроводжувалася б кримінальною відповідальністю батьків. Колись не вважалася аморальною публічна зневага, відмова в наймі на роботу представниць і представників деяких етнічних груп, наприклад, рома, утім сьогодні така поведінка може нести кримінальну відповідальність. Не вважалася також аморальною використання дитячої праці, нині ж дитяча і підліткова праця регулюється державою. Тож депутатське використання моралі виявляється лише інструментом маніпуляцій для досягнення свої політичних цілей або рейтингів.

Міжнародна правова практика стверджує, що моральний осуд соціальної групи з метою обмеження будь-яких прав людини не може бути законним інтересом правової та демократичної країни. Моральні уявлення не можуть стати основою для дискримінації.

В європейській спільноті невизнання та заборона гомосексуальності вважається анахронізмом та порушенням основоположних прав та свобод людини. Томас Хаммарберг, Комісар Ради Європи з прав людини, у дослідженні "Дискримінація на підставі сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності в Європі" серед інших порушень прав лесбійок, геїв, бісексуальних та трансґендерних людей зазначає і спроби криміналізації "пропаганди гомосексуальності".

Він наводить приклади дебатів у національних парламентах, які характеризуються високим рівнем упередженості та застарілою інформацією, включно з заявами про гомосексуальність як про хворобу. Комісар з прав людини підкреслює, що лесбійки, геї, бісексуальні та трансґендерні люди мають ті самі права, що й інші, зокрема, на свободу зібрань та свободу самовираження.

Якщо звернутись до аргументу загрози національній безпеці та ВІЛ, то згідно з національною статистикою, у 2009 році рівень гетеросексуального шляху передачі ВІЛ більше ніж у 90 разів перевищував рівень гомосексуального, у 2010 році – більше ніж у 101 раз (дані з Інформаційного бюлетеня МОЗ № 35 "ВІЛ-інфекція в Україні", 2011 рік). Цей приклад показує, наскільки розробники законопроекту не володіють офіційною національною статистикою, а тільки орієнтуються на застарілі стереотипи та упередження.

Що стосується демографічної кризи, то дослідження та статистичні показники свідчать про відсутність зв’язку між гомосексуальними стосунками та демографічною ситуацією. Згідно з даними Бюро народонаселення (Population Reference Bureau), в 2011 році загальний показник фертильності в Україні знизився до 1,4; тоді як у Нідерландах, країні, де легалізовані одностатеві шлюби та якою консерватори нерідко жахають як осередком розпусти – збільшився до 1,8. Згідно з даними Бюро, показники приросту населення в Нідерландах за всіма показниками випереджають Україну (Інформаційний бюллетень № 35 "ВІЛ-інфекція в Україні", 2011).

До цих даних можна додати мета-аналіз соціологів Філіпа Моргана та Майлоса Тейлора ("Low Fertility at the Turn of the 21st Century", S. Philip Morgan, Department of Sociology, Duke University; Miles G. Taylor, Carolina Population Center, University of North Carolina. Annual Review of Sociology, 2006), який є підсумком досліджень падіння рівня фертильності у світі. Серед чинників, що можуть негативно впливати на демографічну ситуацію, не зазначаються жодні, які б мали зв’язок із гомосексуальністю.

Якщо ж депутати справді бажають вивести державу з демографічної кризи, то до розробки відповідної стратегії слід підходити більш старанно. Для розуміння сучасних демографічних тенденцій необхідний ретельний збір даних та глибинний аналіз. Згідно з результатами міжнародних соціологічних досліджень, така політика має ґрунтуватись на засадах матеріальної забезпеченості населення, уникнення нерівності в сфері охорони здоров’я, протидії трудовій дискримінації жінок, протидії обмеженню можливостей жінок щодо професійного розвитку, забезпечення необхідних умов для поєднання жінкою професійної самореалізації та народжування дитини.

Повертаючись до законопроекту, можна однозначно ствердити, що така законодавча ініціатива у будь-якій іншій європейській країні буде визнана абсурдною та дискримінаційною. Наприклад, подібна спроба провести дискримінаційний законопроект у Литві була засуджена євроспільнотою і завершилася прийняттям закону, що забороняє дискримінацію за ознакою сексуальної орієнтації.

Очевидно, що законопроект №8711 залишає можливість найрізноманітніших інтерпретацій та необмежені способи застосування санкцій. Релігійні фундаменталісти вже вимагають, щоб організації, які виступають за права ЛГБТ, були визнані "пропагандистськими" та понесли за це найсуворішу відповідальність. Можна прогнозувати, яким чином здатен поширитись вплив законопроекту, і які подальші зміни планують внести гомофобно налаштовані депутати. Окрім протизаконної та дискримінаційної політики, відверта мова ворожнечі та ненависть депутатів змушує задуматись над тим, як цінується людська гідність та демократичні цінності в Україні.