Освітній саботаж нешкільного масштабу

6
7 вересня 2011

Для мене особисто ця історія почалася зі звернення журналістки одного з київських видань, яку, в свою чергу, почали розпитувати збентежені батьки. Як виявилося надалі, серед батьків столичної спеціалізованої школи №114 (вул. Фрунзе, 87/89) поширилася панічна чутка: школу реставрують не для відновлення навчання, а для подальшого продажу.

Ну, не можуть її так довго ремонтувати – третій рік поспіль.

Розслідування проблеми, з одного боку, дещо підтвердило в побоюваннях батьків, дещо спростувало, а з іншого – змусило ставити нові, більш складні запитання – і районній владі, і не тільки.

Третій рік поспіль без  дітей і … ремонту

Офіційна відповідь столичної держадміністрації на моє депутатське звернення підтвердило найбільш сумну і дивну обставину – третій рік поспіль не відкриває двері дітям – з 1 вересня 2009 року. Факт сам по собі кричущий і сумний. Не так багато шкіл у мікрорайоні, а спеціалізованих – тим паче.

При цьому школа в 2009 році дійсно підлягала невідкладному закриттю – ще в січні її будівлю було визнано аварійною на підставі обстеження технічного стану школи збоку Інституту проблем технічної надійності конструкцій АБН. І з такими речами не жартують, добре, що виявили і наполягли – гірше було б, якби закривали за фактом якоїсь з аварій.

Але найбільша новина чекала на мене в передостанньому абзаці відповіді столичної влади за підписом заступника мера Л.Новохатько. На запитання про стан виконання ремонтних робіт і детальну калькуляцію освоєних коштів чиновник відповів несподівано просто і по суті.

А саме: з ремонтом у школі й кінь не валявся – не визначено навіть досі, хто її  ремонтуватиме.

Виявляється, "замовником (відділ капітального будівництва і реконструкції Подільської  райдержадміністрації) виготовлена передпроектна документація, проектна документація стадії "Проект" розроблена на 50% (!), а також розробляється проект землевідведення для оформлення Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою".

Відповідно, і сам ремонт, і тендерна процедура з визначення того, хто реконструюватиме школу, розпочнуться винятково тоді, коли підготують належну проектну документацію.

А тим часом школа стоїть – без дітей і без… ремонту.

Щоденна подорож завдовжки в 4,5 км

На цьому рівні доречно поставити запитання: а як же діти?

З одного боку, дітей не залишили без науки зовсім. Їх переадресували (за оцінками батьків, "відфутболили") до інших навчальних установ. З іншого боку, їх освітня підготовка таки втратила в якості, особливо в старшокласників.

Найбільше пощастило початковій школі – її передислокували до двох спеціалізованих закладів: романо-германської гімназії №123 (вул. Копилівська, 23) і спеціалізованої школи з поглибленим вивченням європейських мов №118 «Всесвіт» (вул. Тульчинська, 5). Не так уже й далеко від рідної 114-ї – якихось півкілометра до однієї і кілометр до іншої. Може, й корисно діткам пройтися взимку по свіжому повітрю, ну й трохи перебігти через вулиці Фрунзе і Теліги з їх доволі щільним транспортним потоком. Не вік же ремонтуватимуть рідну школу.

Але решту класів депортували ледь не до іншого району. І без адекватної заміни предметної спеціалізації.

Треба сказати, що 114-а школа готувала поліглотів – поглиблено вивчалися не лише англійська мова з 1 класу, але й німецька, японська, турецька тощо – з 5-го класу. Між тим, середня школа 243 (вул. Новомостицька, 10) навчала лише англійської і знаходилася не близько – за 4,5 кілометри від їхнього мікрорайону.

Транспортна розв’язка – винятково незручна . Прямого транспорту нема. Або їхати з пересадкою, або частково подорожувати пішки. Ще вулицею Фрунзе ходить щось, а в межах мікрорайону Мостицького – як вийде. У підсумку, рахуймо разом із Google Map: 2,5 км вулицею Фрунзе, 514 метрів – Вишгородською, 614 метрів – Мостицькою, ще 120 метрів – Новомостицькою, потім праворуч – 512 метрів, а далі ліворуч – 253 метри. Скільки тієї дороги, зими і школи взагалі?

Як розумієте, гроші на транспорт – з батьківського гаманця, час на подорожі – з бюджету  часу старшокласника, якому нова школа не лише додатковий стрес, але й втрата віри в наявність здорового глузду. Щонайменше, в місцевої влади.

Уявіть собі ставлення до такої влади з боку школярів та їхніх батьків, яким третій рік поспіль пояснюють: мовляв, почекайте трохи – ось, відремонтують школу і буде вам щастя – разом із німецькою і турецькою мовами. У двох кроках від ваших помешкань.

Що далі?

Кажуть, у кожної історії має бути happy end. Але, на жаль, у нашому випадку немає не лише впевненості в цьому, але й відповідей на низку принципових запитань, які доводиться переадресувати за призначенням: від столичної влади – прокуратурі.

Адже досі невідомо: чи буде віднайдено кошти (1250,0 тисяч гривень), чи вкладеться виконавець у дану суму, визначену задовго до підготовки проектної документації, чи буде дотримано термін, анонсований райдержадміністрацією міста (серпень 2012 року) і таке інше.

Так само незрозуміло досі, чи збереже школа навчальний заклад цільове призначення. Принаймні відповіді на це пряме запитання у досить ґрунтовному листі Л.Новохатько місця так і не знайшлося.

Може, й справді  батьки знають більше декого з чиновників? 

powered by lun.ua