Приберіть бар’єри для візка

Маленькому українцю з обмеженими можливостями все ще небезпечно пересуватися містом

Радянські будівельники не звертали увагу на людей з обмеженими можливостями через ідеологію, а сучасні – через небажання витрачати зайві кошти та "заморочуватися" з незвичними інженерними рішеннями.

- От, нехай цей архітектор сяде у китайський інвалідний візок і проїдеться по тих коридорах та через ті двері, що він напроектував. Можна за кожну таку недоробку змушувати його відвідувати спеціальні семінари з підвищення кваліфікації. Тоді б знав, як нашим інвалідам живеться! – гарячково пропонував знайомий фахівець з техніки безпеки.

В чомусь цей спеціаліст правий. І, мабуть, ніхто не заперечує, що потрібно змінювати ситуацію, що була типовою на радянських теренах, коли, наприклад, ЖЕКи або й навіть люди самотужки займалися обладнанням східців у багатоповерхових будинках, щоби не тільки немовлята могли бачити сонце.

Тоді ж було зрозуміло – державі нова робоча сила потрібна, а от маломобільні представники соціуму – не дуже.

- Ми хочемо жити з туризму. А що в нас у Львові є доступним у галузі культури для людини з інвалідністю? Скільки років ми говоримо про Палац мистецтв на Коперніка. Там відбуваються економічний, книжковий форуми. Невже важко чотири сходинки чи шість ліквідувати, дати змогу інвалідам туди потрапити?! – зазначив якось Ярослав Грибальський, голова Ради Національної асамблеї інвалідів з питань забезпечення безперешкодного доступу осіб з обмеженими фізичними можливостями до соціальної та житлової інфраструктури.

Попри те, що наразі ситуація з поширенням так званого безбар’єрного середовища для українців з обмеженими можливостями в Україні набагато краща у порівнянні з СРСР (за що треба дякувати співробітництву Мінрегіону та інших міністерств з громадськими організаціями), роботи ще непочатий край.

Якщо в столиці немає парковочних місць для машин інвалідів, лише деякі станції метрополітену обладнані спеціальними інженерними рішеннями для безпеки глухих, сліпих та малорухомих членів нашого суспільства, не кажучи вже про старі варіанти трамваїв та тролейбусів, вокзали, пошту та банки, то що вже говорити про районні та обласні центри нашої країни?!

Достатньо порівняти наші вулиці з тими, що зображені на світлинах з розвинутих країн.

Пристрої у метро, які допомагають маломобільним. Автор усіх фото - Євген Свєт

Шоб сліпі не стукнулись об стовп, довкола нього є спеціальна помітка. У Києві такого ще немає

Спеціальна розмітка перед початком дороги у європейських країнах: щоб сліпі не потрапили під машину

Щоби не розбили голову об стовпчик

Лінія безпеки в метро

Місце для зупинки поїзду: заїхати у вагон інваліду легко

Як з цієї точки потрапити українському сліпому до метро?

Справа почала зсуватися з мертвої точки, коли у 2003 році Кабінет міністрів затвердив програму безбар’єрності. У 2007 році при Мінрегіонбуді було створено Комітет з маломобільності, а у 2009-му Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права інвалідів з пунктами, що стосуються безбар’єрного середовища.

Наразі втіленням її норм у життя займається дорадча структура при міністерстві, яке очолює області новопризначений Міністр Анатолій Близнюк.

Представники недержавних організацій, що опікуються маломобільними групами населення, називають кілька найгостріших проблем облаштування безбар’єрного середовища.

Це, наприклад, реконструкція уже існуючих споруд. Причому якщо ще десять років тому очільник тієї чи іншої держструктури міг прикритися відпискою від "колясочника", що вимагав встановити на сходах відомства пандус чи хоча б рейки, то зараз службовцю такий вчинок загрожує звинуваченням у нецільовому використанні коштів.

Ще однією проблемою є неврахування потреб людей з обмеженими фізичними можливостями підчас проектування новобудов. Наприклад, до грудня 2011 року Комітет з маломобільності, запросивши журналістів, планує провести своє виїзне засідання на Троєщині – у "київміськбудівських" новобудовах квадрату вулиць Данькевича – Маяковського – Цвєтаєвої – Бальзака.

Проблемою є також неналежний контроль за дотриманням вимог державних будівельних норм, а ще, мабуть, відсутність політичної волі з боку влади.

Автору цих рядків вдалося потрапити на чергове засідання Комітету з маломобільності.

Виявилося, що міжсекторна взаємодія між громадськими організаціями та виконавчою владою є, але вона часто буксує, і навіть не через банальну відсутність коштів, а "завдяки" вічному українському нехлюйству. І тут вже не спишеш все на "нетолерантне ставлення суспільства до інвалідів".

Хоча українцям, наприклад, можна було б і засвоїти правило білої тростини (пункт з міжнародних правил дорожнього руху) – якщо людина, що недобачає, піднімає свій інструмент для пересування біля дороги, всі авто зупиняються, щоби вона перейшла дорогу…

***

Так чи інакше, але проблему маломобільності почали вирішувати – у 2010 році будівельники створили спеціалізоване видання "Альбом технічних рішень обладнання елементами безперешкодного доступу людей з обмеженими фізичними можливостями до об’єктів житлово-комунального призначення". Наступного року його доповнили.

Заступник головного інженера ДП Укрдержбудекспертиза Олександр Колєсніков нарікає на те, що їх інспектори достеменно не знають, які саме порушення прав українців з обмеженими можливостями шукати в процесі будівництва:

- Экспертиза до сих пор не имеет четких и полных критериев от инвалидов для проверки соблюдения их строителями.

Цікаво, що підрядники за статистикою виправляють 90% зауважень від ДП Укрдержбудекспертиза. Отже, діяльність інспекторів за певної підготовки буде ефективним інструментом у боротьбі проти бар’єрів у середовищі існування українців з особливими потребами.

Директор департаменту містобудування, архітектури та планування території Мінрегіону Ігор Соколов 28 вересня поточного року запропонував Укрдержбудекспертизі періодично залучати спеціально сертифікованого експерта з маломобільності, який би відповідав за свої висновки ліцензією та репутацією.

- Нам необхідно провести просвітницьку роботу та навчити проектувальників і підрядників, щоб потреби людей з обмеженими фізичними можливостями ніколи не "забувалися", – підкреслив Ігор Соколов.

Ну що тут скажеш? Ця ситуація є якраз такою, коли кажуть: "Якщо не інваліди самі собі полегшать життя, взаємодіючи з органами влади, то хто тоді!?"

Крім того, їм варто було б скористатися ситуацією, коли чиновники є відносно відкритими для діалогу, а таке буває не завжди.

Автор усіх фото - Євген Свєт