Осінь

79
14 жовтня 2011

Я дивився, як жовтий листочок берези покірно відірвався від гілки і почав свій невагомий політ до землі. Складалось повне враження, що його падіння, то є результат змагання багатьох сил, одна частина яких невпинно тягне його донизу, а інша – спрямована вгору і намагається як найдовше утримати його в польоті.

Листочок кружляв, підносився та опускався, але невблаганно наближався до землі. Поки тривав його тремтливий політ, який нагадував осіннього метелика, у мене в уяві миттєво постали і весняні рівчаки, і літні зливи, і спека часу, який щойно переді мною завершив свій лік.

Тюльпан стояв, як чарка світла,

Реклама:

Весна всміхалася привітно,

І знали ми, що лине літо

До наших берегів…

Це було ніби вчора. А зараз, жовтий листочок опускався до землі. З меланхолійного ностальгічного настрою мене вивела реальність: листочок ліг, саме ліг, не на вкриту листопадом клумбу, а на голову сусідського рудого кота, що саме дрімав у літніх спогадах на купі листя. Кіт залишився незворушним і лише ледачо повів правим вухом, так, ніби його щось залоскотало.

Та, коли листочок втримався на його голові, кіт струсив його миттєвим рухом, позіхнув і знову поринув у дрімоту. На моїх очах рудий кіт розчинився у рудій купі листя, а вона розчинилась у рудому вихорі листопаду. Здалося, що тієї ж миті, поняття втратили свої смисли, які об’єднались в одне визначення – Осінь.

"Осінь – торжество пошуку рівноваги і статики", - подумав я. Ця суха аналітика у застосуванні до виру бенкету, що справляла природа, видалась мені такою казенною та нікчемною, що я гірко посміхнувся своїй спробі щось визначити чи описати. Це навернуло мене на думку, що за своїм нинішнім призначенням, яке людина реалізувала, вона нагадує мобільний телефон, яким лише забивають цвяхи.

Реклама:

Десь шелестить листя, а може це дзвонять далекі дзвони, і я пригадую слова Вуйка Дезя: "Дбай про себе і плекай Небесне".

Покрова. Осінь. Вінець року.



Реклама: