Внесіть обов’язковий платіж…

23
26 жовтня 2011

У вівторок було 25 жовтня. Здавалося б нічим непримітний день. На дворі стоїть чудова погода. Сонечко в передчутті зимової стужі дарує наостанок приємні враження від ледь-ледь теплого проміннячка, яке грайливо проводжає десант пожовклого листя в останній політ.

Перехожі дедалі більше стають схожими на запрограмованих роботів щодня виконуючи один і той самий маршрут: робота, в магазин за продуктами і додому. Зрештою, все як завжди, просто після того як всі скинули яскраву одіж після сонячного літа, на фоні сіро-чорних тонів, змучені песимістичні обличчя стали більш виразними і помітними.

У мене також все "як завжди", хіба що вміст нового смс-повідомлення змушує активізувати роботу сірої речовини. "До 25.10 внесіть, будь ласка, обов’язковий платіж за карткою… у розмірі 680 грн", – завбачливо попереджають агенти банку.

Ця історія тягнеться вже півтора роки поспіль. Впродовж вісімнадцяти місяців 25 число у моєму календарі відзначено червоним кольором. А все починалося з наївного подарунка у вигляді кредитки від одного з провідних українських банків.

Я ж, у свою чергу, без відповідної на те потреби взялася випробовувати нову цяцьку. Побавилась, закрутилось, затягнуло… За цей період через несумісність внутрішніх моїх потреб з існуючим станом речей, життя стало суцільним збоєм.

Я випала із життя, останні півроку намагаюся знайти себе. Спроби відшукати особистий талант, дарований природою, неодноразово увінчувались крахом. А все дякуючи "добросовісному" оточенню, яке, саме будучи лише стадом, вбило добротне індивідуальне начало в мені. Як не крути, а за підрахунками психологів 50 відсотків успіху людини залежить саме від її оточення.

І тут спадають на думку слова мого київського професора, який якось сильно розгнівавшись через абсолютну непідготовленість студентів до семінарського заняття, обізвав нас усіх "ідіотами". Одразу це, м’яко кажучи, у нас з одногрупниками викликало шок, та потім цей підстаркуватий філософ спокійно пояснив, що в тлумачному словнику, цей термін трактується не інакше як "інакодумець".

Не знаю, наскільки доречним було його висловлювання щодо нашої непідготовленості до заняття, однак моє внутрішнє "фе" щодо існуючого стану речей в українському суспільстві та бажання наблизитися до іншої моделі життя, резюмується моїм оточенням саме як "ідіота".

Правда, шкода, що не всі знають вищенаведене значення цього слова, а часто резюмують його як загальновідоме. Я ж почуваю себе жалюгідно і беззахисно, бо в моїй країні не пропагують тих цінностей за якими прагне жити будь-яка творча та добросовісна особистість, а люди в пошуках можливості заробити на шмат хліба, не відчувають себе справжніх, тим паче не прагнуть відкрити це в інших.

Парадокс, чи не так, та в принципі як і все у мої любій Україні. Більшість українців живуть на нейтральній передачі, рухаючись безконтрольно та апатично, поки несе сила інерції.

Я давно перестала жити, лише існую, через власну невизначеність і нерозуміння з боку інших розум завжди затуманений, організм задовольняє лише тваринний інстинкт в прийманні їжі. І тільки 25-го числа кожного місяця в корі головного мозку до бажання попоїсти активується ще відчуття "відповідальності", через зловісне "бо що буде".

Туман трохи розріджується, та лише доки не знайду і не сплачу потрібні кошти, потім знову до наступного 25-го…

Дурня, подумаєте ви, жах – відповім я. Суцільний жах відчувати, що життя проходить повз. Ще гірше усвідомлювати, що багато хто задовольняючи лише свої тваринні інстинкти "проживає" так все своє життя.

Кидає в жар, що якщо нічого не зміню, ризикую попасти в цей чорний список. Я ЗАПЛУТАЛАСЬ! Я, як павук, що заплутався у власному павутинні. "Товариші" з боку роблять це павутиння лише щільнішим. І знову туман, і знову до 25-го…

powered by lun.ua