Табачний референдум
На початку тижня освітнє Міністверство з Табачником на чолі провело одну з наймасштабніших махінацій суспільною думкою у вітчизняній історії. З одного боку, в ній узяли участь Міністерство освіти, науки, молоді та мпорту, 100 університетів та більше 100 000 студентів, а з іншого – усе українське суспільство.
Ім’я такій маніпуляції – студентський референдум щодо міністерських освітніх реформ. Я, як голова студентського самоврядування Києво-Могилянської Академії, відмовився брати участь в організації цього референдуму з кількох причин.
1. Маніпулятивність референдуму
Такий референдум був потрібен Міністерству для того, аби, за допомогою маніпулятивних технологій, отримати індульгенцію на прийняття свого законопроекту про Вищу освіту. Законопроекту настільки ж одіозного, як і саме Міністерство.
Не потрібно було сильно напружуватись, щоб побачити ознаки маніпуляції у бюлетені для голосування. Спершу студенту пропонували кілька цукерок у вигляді питань про підвищення стипендій, виділення коштів на студентське самоврядування та незмінності плати за навчання для контрактників, а завершували опитувальник кардинально іншим питанням: чи підтримуєте ви якнайшвидше ухвалення законопроекту?
Тут використовується так зване правило Платона: до двох або більше істинних тверджень додається третє сумнівне твердження, яке, за вдалого для маніпулятора розкладу, асоціативно сприймається як істинне. Прирівнювання усього законопроекту до окремих його пунктів нагадувало класичний приклад логіки божевільних: "Я прекрасний і Швейцарія прекрасна, отже, я Швейцарія". Шизофренія?
2. Брехливість референдуму
Втім, міністерський цинізм пішов далі – на рівень підміни значень. Наприклад, у питанні про підтримку/непідтримку незмінності плати за контрактне навчання протягом всього терміну навчання. Адже саме пропонований на схвалення законопроект і створює законодавчу дірку, за допомогою якої з’являється можливість для такого підвищення.
Втім, чого ж іще можна було чекати від міністра, який сам хвалиться публічною брехнею власного авторства.
3. Брудна мета референдуму
Тепер спробуймо уявити, яким чином мали би розвиватися справи після референдуму. Спершу Міністерство планувало отримати формальну підтримку законопроекту, і, прикриваючись думкою студентства, якнайшвидше ухвалити його своєю керованою більшістю у Верховній Раді.
Про те, що таке схвалення було досягнуте за допомогою маніпуляцій студентами, які, на жаль, цього законопроекту не читали, ніхто говорити не збирався. Після ухвалення законопроекту справа лишалася за малим – під час наступного студентського протесту заявити, що активісти-протестувальники є найманими ворожою Європою (НАТО, США, західними фондами, масонами, сіоністами, марсіанами etc.) шпіонами і спакувати їх до автозаків, попутно відпрацьовуючи бойові прийоми "Беркуту".
Убога імітація референдуму дискредитувувала не тільки тих, хто його організовував, але й саму ідею плебісциту як засобу волевиявлення певної суспільної групи. Докладати зусиль, для організації цього фіктивного референдуму означало би потурати міністерству Табачника в його брудних планах по ухваленню неприйнятного для студентства Законопроекту.
Саме тому мною було прийнято рішення не брати на себе відповідальність за міністерські ігри та відмовитись від проведення такого референдуму в Могилянці. Студенти НаУКМА вже не раз висловлювали своє ставлення до міністерських реформ на вуличних акціях, відтак, що може очевидніше висловлювати їхню позицію?