Ми багаті! Ми культурні!

"Ви дуже багаті"! Таку фразу сказав мені іноземець, якому я показувала наше місто. Так, багаті, подумала я, проїжджаючи повз Верховну Раду. Цікаво, що б він подумав, якби у той час було засідання? У той час, коли всі прилеглі вулиці перетворюються на паркування для елітних авто та майданчики для прогулянок приватних охоронців?

"Ти подивись, подивись",- штовхав він у бік свою дружину, і белькотів: "У них тут 6-літрові Мерседеси S-класу, здоровенні джипи, круті спорт-кари, і все на бензині! У нас у Європі мало хто їздить на бензині! Це ж дуже дорого", - резюмував він.

Так почалася наша прогулянка столицею.

Ми каталися вулицями міста, гуляли парками, пили каву. Їх вражало майже все. Місто наше сподобалося справді.

Надвечір, іноземці забажали купити водички в одному із супермаркетів відомої мережі. Це був вечір суботи і уже на парковці мені стало зрозуміло, що людей у магазині дуже багато. Так і виявилося – проштовхнутися у достатньо великій залі супермаркету було важкувато. Люди із повними візками різноманітних коробочок-баночок-пакуночків ліниво гуляли від полиці до полиці. Готувалися до вихідних.

Мої іноземці пересувалися повз полиці, періодично запитуючи, про ціну та призначення того чи іншого товару. Через кожні 10 хвилин перепитували про середню зарплатню. Потім, робили нехитрі підрахунки та озвучували мені доволі логічне запитання: "Так, а, як же це?".

Потім, забрали свій легенький пакетик із мінеральною водою та йогуртами, протискуючись, попрямували до виходу. Вони здивовано озиралися на людей, які ледве тягли по 2-3 пакети до своїх недешевих авто.

Ми культурні!

Прямуючи до машини разом з моєю іноземною "міні-групою", я помітила, як під двірники мого авто поклали черговий "спам" у вигляді газети на один розворот із рекламою якихось "супер-необхідних" мені деталей. Не встигла я витягти папір та, за звичкою, запхнути до себе у дверцята машини, як один із моїх супутників витяг газетку, погортав її, та швидко зім’явши, кинув прямо посеред дороги у центрі міста.

Чесно, я не встигла зорієнтуватися та перехопити її. Довелося наздоганяти!

Коли повернулася, побачила повне розкаяння та вину в очах. Вони обмінялися поглядами. Один одному сказав: ти подивись як у них чисто! Майже немає сміття. Ти порівняй з нашим смердючим містом!

"А ще у домівках вони знімають взуття", - почула я у відповідь. "Ти уяви як гарно, коли вони знімають взуття. Ми ж ходимо вулицями, де плюють, викидають гумки, а потім ми все це несемо у спальню, де босими ногами переносимо всю цю фігню до ліжка. Гарно у них, чисто".

Насолоджуючись цими розмовами, я кермувала свою машину. Раптом, на пішохідному переході з'явився молодий хлопець, який із викликом подивився на мене та почав ледве-ледве крокувати переходом, усім своїм виглядом, показуючи наскільки він правий на переході і що я чекатиму стільки, скільки хочеться йому.

Стою. Чекаю. Звикла.

Мої іноземці повідкривали вікна та почали "улюлюкати", типу: "Тягни свій зад швидше. Будь ти у нас – лежав би вже під колесами та ніхто б не зупинився аби допомогти тобі"!!!!

Їдемо далі. Чую: "Дивись, які вони культурні. У них аварійкою кажуть "дякую" та "вибач". Так…. Висока культура водіння. Навіть пішоходів пропускають". Я їду. Знову насолоджуюся. Уже навіть починаю трошки пишатися!

Ми, виявляється, культурні!

АЛЕ!

Передбачаючи коментарі до моєї невеличкої історії, скажу: я прекрасно знаю, як куцо і бідно живуть у нас у регіонах, я прекрасно знаю, як на дорогах гинуть і дорослі, і малі, а винуватці спокійно продовжують жити без жодного покарання.

Я чудово знаю, яка ситуація у країні з економікою та сміттям на вулицях, із зарплатами, купівельною спроможністю та вагою одного гаманця звичайного українця. Це просто коротка історія, яка подивувала мене і змусила замислитися, наскільки життя в столиці, в центрі, відрізняється від України в цілому.

"Вам здається"….єдине, що можна було відповісти моїм здивованим іноземцям.

P.S. Моїми гостями були мешканці італійського міста Неаполь, що славиться своїми не надто чистими вулицями. Я сама була свідком, як у вікна із машин летить все, а заходячи до оселі, ніхто не знімає взуття. Це факт, який я бачила на власні очі.