До ВНЗ відкритими послідовними кроками: чому ні?

Открытые государственные данные

Что это?

Способ предоставления государственной информации в форматах пригодных для повторного использования

Зачем?

Дать активным гражданам возможность создавать социально значимые проекты за счет повторного использования государственной информации. Іван Бехтін

Якщо окрім самих абітурієнтів врахувати їхніх батьків та працівників приймальних комісій ВНЗ, то у нас щорічно більш, ніж 1,5 мільйона громадян на все літо втягнені у турботи щодо подачі документів на вступ до університету.

Попри програми "Конкурс" та "Електронний вступ", університетські комісії та "постійне вдосконалення" механізму подачі документів ми так і не чуємо розчуленого: "Боже, як гарно та чітко все організовано". Тільки навпаки: "Ну коли вже скінчиться ця наруга над людьми?"

Зауважимо, що наш варіант вирішення цієї технологічної потреби не такий вже й дешевий. Як для батьків випускників шкіл, так і для бюджету відповідних державних структур. І таке процвітає у державі, де населення є одним з найбідніших у Європі. На противагу у країні, де рядовий вчитель має для життя котедж, два чи три авто на сім’ю та можливість двічі на рік відпочивати за кордоном роблять значно дешевше:

"Для начала будущему студенту стоит выбрать три университета, в которых есть нужная ему специальность. Принять свои решения (о согласии взять к себе студента) университеты должны в такой временной последовательности: первый по приоритету — до 30 апреля. Если же первый отказал, то документы студента передают в следующее учебное заведение. У второго университета времени — до 31 мая. Ну а у третьего — до 30 июня. Письма с подтверждением своего решения потенциальные студенты получат в течение 15 дней".

Позиція "нужная ему специальность" є ключовою в механізмі подачі документів. Звісно, що вона витікає з менталітету людини, котра звикла до розумно організованого суспільного життя. Там молода особа ще з переходом до старшої школи починає визначатись зі своєю майбутньою дорослою спеціальністю.

Намагатися влаштуватися на навчання де випаде, аби лиш вчитися не є розумним починаючи з фінансових причин. От, тільки досі не у нас: молодий "бичок" весело живе студентським життя у великому місті, а згорблені плечі одинокої матусі несуть весь тягар фінансування його "престижного" життя.

І таких молодих представників, які "коптять небо" без мук сумління за рахунок "сліпої любові" своїх батьків у нас мільйони. І так буде продовжуватися й далі, якщо питаннями суспільної організації не займеться по-справжньому освічена правляча еліта.

А ось, приклади адекватної практики. Відомо, що подекуди силоміць намагаються змусити людей викидати скло окремо від пластика та харчових відходів, а у Франції (саме про неї йшла мова вище) роблять це ще простіше – без будь-яких сміттєвих баків. Всі жителі містечка знають, що парного вівторка машина підбирає мішки зі склом, а непарного з пластиком. Їх кладуть поруч з мішечками щоденних сміттєвих відходів.

Сміттєзбиральна машина має позаду спеціальну площадку з поручнями для двох працівників. За безпечної швидкості ця команда проїздить своїм маршрутом і все чисто підбирає. Звісно, що собаки, котрі розривали б мішки по вулицях міст не розгулюють.

А ще, на вузьких міських вулицях протягом тижня всі полишають автомобілі виключно з одного боку, а наступного тижня уже з протилежного – у відповідності з принципом суспільно-взаємної поваги та солідарності. Проблема лише в неділю, бо хтось вже встав, а хтось ще спить.

Або, всі жителі великих міст, де багато авто знають про існування спеціальних вуличних датчиків, які автоматично вимірюють рівень забруднення повітря і система централізовано повідомляє про введення обмежень. Від так парного числа по місту їздять авто, номери яких закінчуються парним числом, а наступного дня черга "непарних" авто. Тому досить швидко приходить період чистого повітря і обмеження знімаються – до наступного критичного моменту.

Чи ще одне - всі жителі країни знають, що на всіх дорогах, де не має світлофора працює єдине для всіх "правило правого борту" - кермуй так, щоб твій правий бік не постраждав. Крім того, щоб автомобілісти не пролітали перехрестя на ризик, а пригальмували та поглянули "на автоматі" праворуч всі перехрестя, навіть маленькі обладнані добре зримою клумбою в центрі.

До речі, кущі роз та дерева у французьких містах, містечках та селах посипані навколо товстим шаром подрібненої кори дерев. Так і з бур’яном не треба "боротися" і волога добре зберігається.

А ще, стічна з автомагістралей дощова вода спрямовується у невеличкі придорожні ставки, поверхня яких вистелена поліетиленовою плівкою. Вода з таких ставків продається місцевим фермерам для зрошення.

Таких прикладів прагматично-продуктивного застосування розуму французькою громадою наводити й наводити. Втім, повернемося до освітньої практики, бо саме вона є визначальною щодо рівня організації життя суспільства в цілому, а не лише окремих його каст. При атестації французького школяра всі без виключення дотримуються з одного боку принципу "оцінювати на користь учня", а з іншого – будь-яка СПРОБА до списування має конкретні негативні наслідки для учня, чиєю б дитиною він не був.

Ми ж до сих пір з одного боку декларуємо свої сподівання на чесні атестації, а з іншого дозволяємо виходити в туалет під час ЗНО. Що це як не лицемірна та гіпертрофована турбота про здоров’я? Щоб по-справжньому працювати головою треба мати не меш здорову здатність, ніж для фізичної праці.

Тому-то спромогтися три години попрацювати безвідривно на головному у твоєму житті екзамені молодому організму зовсім не слабо. І те демонструють мільярди випускників по всьому світу. Тільки й треба, що триматись чесності та працьовитості. Шкода, але з цим у нас проблеми. Сподіваймося, що поки.

Не буду про те, наскільки наша процедура проведення ЗНО переобтяжена дріб’язковими пересторогами порівняно з французькою процедурою на "bac", котра до того ж одночасно закриває ще й питання державної підсумкової атестації на атестат про середню освіту.

Багато зусиль треба, щоб опанувати наші правила, а різниця щодо ефективності ніяк не на нашу користь. Недарма кажуть, що все геніальне є простим. От, тільки за зовнішньою простотою криється глибока здатність до контекстного, комплексного, системного бачення світу, а за його відсутності в силу обмеженості не має іншого як нагородити складну малоприємну до вжитку "колимагу" процедур.

Представнику управлінської освітньої еліти, який спроможеться запровадити просту, надійну та порядну систему подачі документів для вступу в університет ціни не буде. Це, приміром, можуть бути три послідовних етапи у прив'язці до загально відомої рейтингової позиції ВНЗ.

Звісно, не мова, щоб копіювати терміни вище, а про сутність підходу. Від так мільйонам громадян не треба буде гасати по всій країні з копіями, які власне нічого не утверджують. Буде достатньо приїхати 1 вересня, щоб приступити до навчання та здати оригінал атестату своєму декану.

Будуть дурити? А яким чином? Адже мова про одну, саме твою СПЕЦІАЛЬНІСТЬ, заради якої потрібно буде ВЧИТИСЯ у середовищі випускників, котрі приблизно такого ж РОЗУМУ як ти, а не впереміж з різного роду особливими "виключеннями з правил". І до того ж все легко перевіряється завдяки відповідним базам даних.

Тільки на початковому етапі це треба довірити незалежній державній університетській агенції, а не окремим університетам, бо не так просто витримати звабу до того, щоб не перевіряти "потрібних". Зрозуміло, що для ректорату пострадянського зразка одна лише думка про таку агенцію буде як кістка поперек горла, десь як судейському корпусу єдиний реєстр судейських рішень.

Але ж Україна в цілому гідна того, щоб мати дещо ширші, ніж кастові, інтереси та цінності. Якщо відоме "радянська система освіти є найкращою у світі" може й не варто заперечувати, але тільки не її організацію в цілому, бо остання була вкрай неадекватна до тих зусиль, що вимагались.

Звісно, без зміни менталітету як української сім’ї, так і державної управлінської еліти очікувати на суспільно-організаційні покращення наївно. Але заради змін хочеш не хочеш, а без відмови від пострадянських зразків "організації" суспільних справ не обійтися.

Як гармонійний відгомін відомого "Свого не цурайтеся і чужому навчайтеся" ні-ні та й пригадую слова свого колеги-директора Бабенко Миколи Івановича, досвід роботи котрого опліч з французами втричі більший за мій:

"Володя, ти тільки уяви ЯК нам пощастило, що пізнати французьку організацію буття зсередини!" та дружнього колеги-француза Патріса Робіяра: "Щоб не казали, а Франція лишається привабливою та комфортною країною для життя простих людей". Світ не без добрих ІДЕЙ, було б бажання звернути на них увагу, бо ж "не святі горшки ліплять" чи як кажуть духівники "У Бога не має інших рук, ніж людські".