Водоспад

6
18 листопада 2011

Коли ти молодий, то старість ніколи не настане, а дитинство було дуже давно. Коли ти стаєш старшим, то старість ось вона вже, а дитинство було, ніби вчора.

Ми приїхали в Карпати на водоспад. Щоб передати враження, потрібно придумувати нові слова і всім пояснювати їх зміст. Але, згадуючи поїздку, я щоразу повертаюсь лише до одного усвідомленого спогаду: поки ми облаштовувались, діставали харчі, готували страви, наливали і пили, він, водоспад, не зупинився ні на мить.

Навіть, коли ми промовляли дуже гарні тости, навіть коли співали пісень, які народжені були біля цього водоспаду, - він гнав воду в долину. Це – диво! Бо я знаю, що серед ночі, коли я лежу в теплому ліжку, на річці серед гір СТОЇТЬ водоспад. І тоді темряву навколо починає заливати його тихий, але потужний гуркіт.

Часом ми стверджуємо, що є речі фундаментальні, засадничі. Це – повна дурня. Якщо і можна про щось стверджувати, то лише про нашу присутність серед них. Ці підвалини існували, існують і існуватимуть без нас, не потребуючи жодного особливого визнання нами їх присутності.

У Вижниці старий єврей мені розповів гарну приповідь: до ребе прийшов Хаїм та й каже, що йому погано. Все в нього є: гарна родина, добрі сусіди, грошей він заробляє вдосталь і є підстави сподіватися на більше. Але не може знайти Хаїм собі спокій. Ребе йому й каже:

- Хаїм, подивись у вікно, що ти бачиш?

- Дерева, небо, хмари і сонце…

- А тепер подивись поруч у дзеркало, що ти бачиш?

- Бачу себе, ребе.

- Хаїм, дзеркало – це те ж скло, тільки додали трохи срібла.

Коли я дивлюсь на те, що ми робимо, і який наш основний клопіт і спонукальний мотив, то уявляю собі потужний водоспад.

Ми, замість того, щоб зупинитись і поринути у його присутність, розчинитись в ній, стати часткою величного промислу, бігаємо навколо наче навіжені і страх як тішимось, зловивши на язик бризки його величі.

powered by lun.ua