Письменник – харизматичний чи маразматичний?
19 листопада З’їздом Національної Спілки письменників України було обрано нового Голову. Ним став Віктор Баранов, який багато років очолював Київську організацію НСПУ.
Серед делегатів З’їзду було лише п’ять письменників до тридцяти років. Це примушує задуматися.
Було оголошено новий склад Правління, до якого все ж увійшло декілька молодих представників, зокрема, Вікторія Осташ, Павло Щириця, і, власне, я – що стало для мене справжньою несподіванкою.
Всім відоме іронічне ставлення до цієї організації, мовляв, Спілка і література – майже антонімічні поняття. Тепер доведеться щось таки робити, аби не відкліпуватися на дорікання про бездіяльність та непотрібність НСПУ.
За останні роки діяльності Спілки трапилося багато неприємних змін.
Закрили письменницьке кафе "Еней", де можна було зібратися, поспілкуватись та поїсти за прийнятними цінами.
Повністю ліквідували Кабінет молодого автора (так-так, кому ж потрібні "діти"?), скоротивши Анну Багряну, яка організовувала наради творчої молоді в Коктебелі, укладала альманахи тощо.
Згорнули конкурс "Гранослов", що давав шанс початківцям хоч якось видатися, хоча книжки нормально не піарились і не продавалися, а припадали пилом на полицях по кабінетах, а часто – у підвалі.
Мені якось довелося у свій час побути працівником Спілки в Організаційному відділі, та і мене скоротили під час кризи.
Не буду перераховувати всіх своїх майже ровесників, кого практично вигнали з роботи. Серед них і Тетяна Винник, і Наталка Чибісова, etc.
Тобто членів НСПУ скорочували в першу чергу. "Ви тут – не письменники, а технічні працівники!" Як вам таке формулювання?
І ось тепер – карти в руки. Яка ж користь може бути від Спілки для молодих?
Яку програму пропонує новий Голова, і чи враховано ним інтереси саме тих письменників, за якими - майбутнє української літератури?
Віктор Баранов на своєму виступі поклявся повернути літературу та демократію в Спілку письменників.
Обіцяв відновити роботу з молоддю, організувати літературну агенцію, працювати над створенням інтернет-ресурсу, а також запровадити вже готовий бізнес-план з перекладу творів української літератури світовими мовами.
А ще обіцяв дотримання прав опозиції.
Звісно, кожен Голова щось обіцяє. Можна вірити або не вірити. Проте роботи від цього не меншає – потрібно, доки є можливість, хоча б спробувати.
У будинку на Банковій – прекрасна зала (і не одна) для проведення творчих вечорів, презентацій, зустрічей. Це як мінімум.
Минулої зими Вікторія Осташ та літературна студія "Перехрестя", якою вона керує, організували благодійний вечір для дітей, хворих на рак.
Але керівництво не дозволило гостям акції фотографуватися у приміщенні Спілки, вимагаючи сто доларів за фото. Такого нахабства стіни старовинного особняка ще не бачили!
Будемо сподіватися, що відтепер подібних казусів не буде. НСПУ, як не як, таки фінансується. Члени організації мають право отримати фінансову допомогу у разі хвороби або … не буду згадувати, чого ще, бо, думаю, всі й так зрозуміли.
Про це молодим думати ще зарано.
Непомірковано великі кошти із року в рік витрачалися на проведення Шевченківських свят, де здебільшого гуляють та п’ють.
А хотілося б потужного літературного фестивалю, з харизматичними (а не маразматичними) учасниками, якісними текстами, нагородженням, висвітленим у ЗМІ. Поки що це тільки у мріях.
І наостанок: старе керівництво разом зі своєю свитою, секретарями та помічниками… просто втекли. Зібрали речі ще в неділю вночі. Тільки замки на дверях та порожні столи.
І тепер все залежить від тих, хто лишився і тих, хто заповнить утворену порожнечу.