Імітація та інтерпретація

Людство стоїть на порозі усвідомлення фатальної різниці: "В аналоговому світі сигнал може інтерпретуватись, а в "цифровому" – ні! В "цифровому" світі сигнал імітується. А можливі інтерпретації лише такі, які допускаються такою Імітацією".

Уявіть собі двері. В аналоговому світі, щоб їх відкрити, нам потрібно натиснути на ручку. При цьому, байдуже як: ми можемо натиснути сильніше, легше, або просто на ручку обіпертись.

Коли ж на дверях стоїть цифровий замок, то з якою силою ми б не тиснули на кнопки, били по ним молотком, - двері відкриються лише після вірно набраного коду, який не допускає інтерпретацій.

Можна досить переконливо стверджувати, що наше майбутнє життя – це буде спосіб взаємодії з терміналами "цифрового" світу. Але тоді ми не можемо нічого заперечити щодо твердження, що і нинішнє життя – це теж взаємодія з терміналами, лише світу аналогового.

Відтак, абсолютно справедливим стає висновок: "Наше тіло – є ніщо інше, як термінал аналогового світу!" Сам процес народження – це є створення терміналу.

Після народження, подібно до того, як приймач налаштовується на частоту радіостанції, так тіло людини "віднаходить" свою свідомість у полі колективного Духу і отримує "делеговані повноваження" поля Духу – власну свідомість.

Таке припущення надзвичайно гармонійно кореспондується з настановами, які ми отримали від пророків, і які формують існуючі релігійні догми: "Бог зробив нас подібними до Себе і дозволив нам бути самими собою". Воно природно екстраполюється на весь біологічний світ і, знову ж таки, не суперечить, а підтверджується настановами релігій східних.

По відношенню до "цифрового" світу "творцем" виступає людина. Щодо Творця аналогового світу ми маємо свідчення пророків. Немає підстав вважати цей ряд обмеженим. До того ж, радше за все, – він континуальний, тому що в основі усього усе одно лежить поле Духу.

Не слід применшувати значення революційного впливу "цифри". Поки що, ми її сприймаємо на побутовому рівні як цифрові телевізори, фотоапарати, комп’ютери…

Справа в тому, що усі ці елементи тотально впроваджуються у наше життя, і їх формалізм починає індукувати відповідні світоглядні зміни, формальні і неформальні настанови у нашому аналоговому житті. Не слід вважати, що майбутні трансформації – це питання далекої перспективи. Достатньо згадати зміни, які принесли вже за нашого життя мобільний зв'язок та Інтернет.

Зараз "цифрову Імітацію" ми сприймаємо, як невинну забаву, коли "співак" наговорить текст, а звукооператор зробить з нього "зірку". Але слід розуміти, що "глядач" вже перестає розрізняти де реальний "співак", а де "цифрова зірка". Також слід розуміти, що цілком "природно" на місце "співака" може бути впроваджений і "лікар", і "вчитель", і "президент", і, врешті-решт, "коханий".

Відтак, різноманітні футуристичні прогнози, як трагічні так і оптимістичні, навряд чи мають якусь перспективу, адже побудовані вони на основі аналогових парадигм, час яких невпинно минає. Але те, що майбутнє не буде мати нічого спільного з природою людини, а буде лише її якимось сурогатним "цифровим" відтворенням, Імітацією, про це можна говорити впевнено.

Майбутній світ буде відрізнятись від нашого так само, як відрізняється текст написаний "від руки" від тексту "набраного" на комп’ютері. Безумовно, можна технічно відтворити рукопис, але те, що в побуті цього ніхто робити не буде, – очевидно. Почерк, як індивідуальну інтерпретацію письма людини, замінить масовий шрифт машини.

Чи потрібно з цього приводу жалкувати? Гадаю, що ні. До цього потрібно просто готуватись. Готуватись не в сенсі засобів, а в сенсі сприйняття. Щоб уявити, як це може бути, досить згадати, як в наше життя увійшли і пішли з нього фіксовані телефонні апарати на вулицях. Майбутні покоління (причому найближчі) вже нічого не будуть знати про широченний спектр відчуттів і смаків, які дарує нам наш світ, але вони будуть мати невідомий нам свій.

Адже ми не жалкуємо за тим, що не відчуваємо краси процедури додавання і множення римських цифр. Так, на коні ми могли їхати куди заманеться, а от поїздом лише туди, куди прокладена колія, - але, в решті решт, ми ж дістаємось туди, куди нам потрібно! Правда, часто-густо, наше місце мандрівки ми і починаємо визначати, в залежності від того, чи можемо туди дістатись потягом.

Тобто: Майбутнє – це торжество "цифрової" Імітації замість Імітації аналогової.

Я дивлюсь на потрясне цифрове зображення корови, і мені пригадується непоказна бабина корова Манька. Що хотіла Манька, я завжди знав, я досі пам’ятаю, яке від неї йшло тепло, і як парувало її молоко, а про що думає це "цифрове" чудо на моєму комп’ютері, я навіть не уявляю. Манька існувала в лузі, а ця – в "електронній хмарі".

Але, як створили колись нашу аналогову реальність, а ми – їхню, цифрову, так і вони витворять якусь забаву. Хотілося б, щоб не з нами… Мабуть, творець цифрової корови отримує якісь "електричні" бонуси і тішиться від них так само, як і я, коли чухав бабину корову поміж рогами, а вона кліпала очима і гадала про що думаю я.

Ми тотально оточили себе технічними засобами і технологічними ланцюгами, які вже осягнути не можемо і тому своє сприйняття світу, яке здійснюємо лише через засоби, на справді, "своїм" уже вважати не повинні. В аналоговому світі наша уява про світ змінювалася з "нами", а тепер вона змінюється зі зміною технічних засобів і "без нас".

І найгіршим наслідком такої трансформації є те, що, якщо раніше основою для інтерпретацій про світ був моральний закон людини, то тепер такою основою стає інструкція по використанню приладу, сукупність яких осягнути людині практично не можливо. Відтак, смисл життя з пізнання світу перетворюється в пізнання інструкцій "цифрової" Імітації світу.

Якщо раніше, в ідеалі, закони створювались для того, щоб людині легше було жити в суспільстві серед поля, лісу, в горах і на морі, влітку і взимку, то тепер закон має один клопіт – як забезпечити споживачу доступ до технічного засобу; а "людяність" закону полягає лише в тому, щоб споживачу вистачило "цифрових" грошей за це заплатити. Так "цифра" починає впливати на нас, а не ми на "цифру".

Аналоговий світ, частиною якого ми усі є, являється Імітацією поля Духу-свідомості. "Цифровий" світ – є такою ж Імітацією аналогового світу. Що далі – покаже час. Але, вже зараз, можна сказати, що "цифровий світ" - це світ "дверей з кодовими замками", це вже не аналоговий "світ волі", це – світ сваволі "цифри". Та, власне, тут і немає нічого дивного, адже творцем такого світу є людина, на відміну від світу аналогового.

Зараз активно обговорюються перспективи так званих технологій "Хмар", коли глобальні електронні ресурси об’єднуються у суперпростір. Технологічні можливості таких обєднань-спільнот вже важко собі осягнути. Вони стають одночасно сконцентрованим науковим, технологічним, інженерним і т.д. досвідом людства, сформованим протягом усієї його історії.

Але мене більше цікавить такий "цифровий конгломерат" не як ресурс, а те, як зібраний в ньому матеріал буде переосмислюватись? Хто вкаже критерії прийняття рішень, як в ньому і ким будуть написані протоколи самоузгодженої дії?

Чи передбачає їх творець та модератор можливість самоорганізації хмар як абсолютно автономного процесу? Хто напише і які (хай мене Бог простить) "заповіді" поведінки у такому просторі-хмарі і пріоритети вибору правильного результату?

Іноді я думаю, що вважати, що ми щось творимо – це усе одно, що стверджувати, ніби телепередачу, яку ми дивимось, створює телевізор, що стоїть в кутку кімнати, а ми маємо до цього пряме відношення, бо купили його в магазині за власні гроші і телевізор "наш".

Я часто пригадую два повчальних історичних факти-легенди. Вони дають можливість встановити співвідношення між Імітацією та її інтерпретацією.

Отже, про Імітацію. Під час повстання під проводом Бар-Кохба, повстанці надіслали розвідника у стан римлян. Того виявили і, щоб насміятись над повстанцями, не вбили, а відпустили назад, відрізавши язик. Бар-Кохба побудував свої запитання таким чином, що вони потребували лише відповіді у формалізмі "так-ні", і усе, що його цікавило, взнав.

Побудована ним таким чином Імітація виявилась продуктивною: повстанці – перемогли. Слід зазначити, що "цифровий" світ саме і побудований у формалізмі "так-ні", і його подібність до зовнішніх ознак світу реального – це лише справа потужності техніки: майбутніх "Хмар".

А тепер, про інтерпретацію. Коли Тесей мав повертатися з Лабіринту, то вони з батьком домовились, що, у разі його перемоги, паруси на щоглах будуть білі. Якщо ж переможе Мінотавр, то паруси будуть чорні. Тесей переміг, але шторм порвав білі паруси, тому повертатися довелось під парусами чорними.

Коли цар Егей побачив чорні паруси, то від горя кинувся з гори на скелі у морі, не дочекавшись корабля. Цар невірно проінтерпретував лише 1 біт інформації "так-ні", а сталася така непоправна трагедія. Правда, людство отримало Егейське море і на усю свою історію взірець батьківської любові.

Якщо задати собі футуристичне питання: "А коли ж відбудеться перехід до "цифри", до тотального формалізму "так-ні"?", - то відповідь у мене готова вже: "Коли ми за дискретну "цифру" віддамо свій цілісний моральний закон". Біда – не в заміні Імітацій, весь Світ – це Імітація, біда – в заміні того, що лежить в основі нашої інтерпретації Імітації.

І Егей може служити вічною засторогою від абсолютної довіри засобам, коли рішення має приймати серце. До речі, про Тесея: кажуть, що ніякого шторму не було, просто на радощах Тесей напився і забув замінити паруси. У "цифровому" світі це називають "людським фактором" і усіляко намагаються його позбутися.

Так і живемо, позбуваючись (!) людського фактору. І вже досить давно. Чи не від Адама, коли, маючи засторогу "ні", він вирішив "так"?

В аналоговому світі кожен з нас будує свою Імітацію, Природою даними засобами – свідомістю, і інтерпретує її, Богом даним моральним законом, або відсутністю його.

"Цифровий" світ – це неосяжна для людини "Імітація" з допомогою вигаданих людиною засобів, і коли вона, ця "Імітація", почне сама себе інтерпретувати, людство прийде до самозаперечення, бо головне своє призначення – "вживати Світу" – перекладе на "цифру".

Імітація сама по собі не є ні хорошою, ні поганою, вона – є. Хорошою чи поганою може бути лише наша інтерпретація її. Тож, дбаймо про себе, щоб знайти своє органічне місце в Імітації, і плекаймо Небесне, щоб вірно її інтерпретувати, ні на кого цю роботу душі не перекладаючи.