Казка про Країну Жур, або Як вигартовуються молоді журналісти

13
7 грудня 2011

Студенти у всі часи були силою вільною, сміливою та могли сказати гостріше за інших про проблеми, які відбуваються в суспільстві.

Так само вони достатньо терплячі, оскільки в силу свого становища "студентів", здають різноманітні сесії, заліки та іспити, а ще тиск керівництва, який так чи інакше є.

Студенти Інституту журналістики — категорія ще більш специфічна. Вони ще мають відповідальність перед своєю професією. Відповідно керівництво має усвідомлювати, що працює не просто з молодими людьми, а з журналістами, які вже починають формувати нове журналістське поле.

І от уявіть ситуацію, виходить стаття про непрозору ситуацію в гуртожитках. Мова йде про незаконний тиск на студентів, про гроші, які з них вимагають тощо.

І найкращим виходом керівництво Інституту бачить скликати студентів у навчальний час до актової зали, аби розповісти їм, що так робити не можна.

Мотивація проста — ми псуємо імідж ВНЗ, ми не маємо виносити "внутрішні проблеми" на загал, якщо від цієї проблеми "не помре людство" (цитата), то її взагалі писати не треба.

Півтори години сорому. Питання одне—чого добивається керівництво закладу, в якому вчать журналістським стандартам, свободі слова та совісті?

Проблема глибша, аніж просто черговий утиск студентства — це психологія тих, хто не бажає, аби ця країна ставала кращою.

Мої рефлексії про ситуацію в закладі, в який я колись мріяла вступити, даю на ваш розсуд.

Існувала в великому Всесвіті Країна Жур. Мешканці її були народом специфічним, оскільки іноді зловживали свободою. В Країні Жур був свій правитель—Тонто. Лише він вирішував в яких порціях видавати свободу своїм підлеглим. Саме так.

Свобода в Країні Жур була дозована. Приміром, коли делегація з іншої держави приїде, Тонто зразу свободою хвалиться. Або коли якісь керівники серйозні заглянуть.

Мешканці Країни довгі роки ніби і велися на такі правила, в коридорах хоч і обговорювали, що нечесність відбувається, але як тільки Тонто бачили, так зразу і замовкали.

Заради справедливості варто сказати, що не всі в Країні Жур були такі лякливі.

Одного разу зібралася купка незгодних і зробила плакати з карикатурами на правителя і розвішала по всьому палацу. І все б нічого, та довколишні села ідею підхопили, звістка дійшли до вищих чинів.

І правителі всього королівства Тонто пояснили, що так робили не можна, а то він свій царський титул втратить, не встигне оком блимнути.

Подумав-подумав Тонто і вирішив своїх незгодних покарати. Викликав їх до себе в покої і давай залякувати.

"Я вас з Країни Жур викину! На вас ніхто і дивитись не схоче!".

Незгодні трохи здивовані були такою надмірною увагою до себе, оскільки до того правитель навіть не звертався до них зайвий раз, а тут одразу стільки уваги, розмов. Всі мешканці незгодних запам’ятали, а деякі навіть руку тиснути почали.

Проте Тонто дивився на себе в дзеркало щоранку і розумів, що влада його зникає, великі начальники погрожують забрати корону, треба бути жорсткішим. І почав Тонто роздавати свободу маленькими порціями, ледве на долоньці вистачало.

Треба віддати правителю належне, деякий час це діяло. Та, якщо є в Країні Жур внутрішні процеси, то по них не можна забувати, бо вони починають про себе нагадувати, літати десь в повітрі.

День сонця настав.

Незгодні знову знайшлися, їм в крові катастрофічно не вистачало свободи, вони зрозуміли, що без рішучих кроків вони просто втратять її назавжди.

І написали бунтарі великого послання до всіх людей з навколишніх територій, де розповіли правду про нечесні гроші, які збираються в Країні Жур, про виселення людей з їхніх домівок, про те, що Тонто розповідає, як жити правильно в Його розумінні.

Знову хвиля розмов піднялася в Країні. Допоки і сам Тонто не прочитав послання.

Він був незадоволений: свобода видається в мінімальних кількостях, є чіткі правила проживання в Країні Жур, всіх людей письменних він контролює, а незгодні знову знайшлися. "Неподобство!"–кричав Тонто.

І не вигадав правитель нічого іншого, як зібрати всю основну масу країни в своєму палаці. Що почалося! Мова йшла і про відсутність таланту у тих, хто написав послання, і про невдячних розбалуваних мешканців, і про те, що факти в посланні неперевірені, навіть назвав мешканців "доносчиками".

Двоє хотіли вийти з палацу, аби цього не чути. Проте Тонто їм заборонив це зробити.

Одна смілива дівчина сказала в очі правителю, що є інша точка зору, і не варто звинувачувати людей, проте Тонто не хотів чути голоси незгоди довкола.

Він вичитував послання бунтарів, критикуючи і називаючи кожне слово брехнею. Півтори години слухали мешканці Країни Жур, які вони бездарні, і як вони не вміють правильно писати і жити.

Але вже ввечері писання прочитало ще більше людей. Тонто називали нечесним, оскільки демократія—це не картинка для загалу, а це в першу чергу внутрішня свобода, моральність, вміння чути іншу точку зору і бути справедливим у власних рішеннях.

Тонто так нічого і не зрозумів, але мешканці Країні Жур замислились. Власну свободу контролювати лише їм, створювати майбутнє в Країні Жур теж їм, а Тонто – він не вічний правитель.

powered by lun.ua