У пошуках роботи: історія одного студента

66
11 січня 2012

Від редакції: Ця історія є прикладом того, як легко можна стати жертвою шахраїв. Особливо молодій людині, яка намагається знайти свою першу роботу. Адже міліція і експерти неодноразово вказували, що не варто довіряти оголошенням сумнівних фірм, у яких немає навіть постійної адреси і які пропонують "якусь" роботу. Тим більше, пропонують високі зарплати за мінімальну працю та беруть усіх підряд.

Ця стаття студентки столичного вузу прийшла на редакційну пошту і ми вирішили її опублікувати майже без змін. У ході експерименту автор показує, у які капкани може потрапити людина з необережності. Увесь фактаж і роздуми автора подано в редакції Анастасії Баклан.

Що робити коли вже немає можливості або бажання існувати за рахунок батьків? Відповідь більш ніж очевидна – шукати роботу. Навіть якщо ти студент стаціонару, і об’єктивно оцінивши власні сили вирішив, що окрім навчання, маєш час та фізичні можливості на додаткові дії з певним коефіцієнтом корисності. Але, зважаючи на українські реалії, студентам без "представницьких зв’язків", в кращому випадку світять ролі промоутера, мерчендайзера та менеджера з торгівлі усіляким непотребом.

Головний парадокс, з яким стикаються всі охочі знайти роботу: роботодавці шукають молодих, але з досвідом роботи. Де ти міг вже відпрацювати до 20 років, якщо без попереднього досвіду ти нікому не потрібен – риторичне питання. Але газети та Інтернет продовжують наполегливо запрошувати молодих спеціалістів на різні посади, лише за умови відповідності зазначеним вимогам.

Продовжуючи навчання в Київському університеті, куди я тільки своє відверто вбоге резюме не надсилала – результату або ніякого, або невтішний. І от натрапила на цікаву вакансію агента по рекламі з наступними вимогами: вік від 18 років, енергійність, досвід роботи не обов’язковий. Примітно, що таж сама компанія "Х" (примітка автора: назва перероблена з метою не нашкодити репутації компанії) виставила одночасно з п’ятірку різних вакансій, як от менеджер з реклами, торговий представник тощо. Обіцяна заробітна плата – 5 тисяч гривень.

Найбільше здивувало те, що ніякої інформації про компанію "Х" в Інтернеті не було взагалі! Під такою назвою в Україні наявні лише дві організації: страхова компанія та служба з доставки питної води. Зважаючи на адресу та контакти представництв було зрозуміло, що вакансії не стосуються жодної з них. Такі обставини не могли не заінтригувати та буквально змусили мене відіслати резюме загадковому роботодавцю.

Відповідь дісталася моєї скриньки на подив швидко: "Ми розглянули вашу кандидатуру і не знайшли приводу для відмови. Запишіться на співбесіду за телефоном…". Маючи схильність вчиняти за принципом "піди туди, не знаю куди", я одразу ж зателефонувала і записалася на наступний день. Відомості про компанію "Х" аж до безпосереднього візиту залишалися вкриті мороком.

Етап перший: співбесіда де-труа

Офіс загадкових роботодавців знаходиться неподалік однієї з центральних станції метро і, як виявилося, є звичайною квартирою кімнати максимум на три. Зустріла мене жінка і провела в такі собі апартаменти з чотирма стільцями, де вже сиділи люди і заповнювали анкети. Таку ж анкету отримала і я, як перший етап, що передує співбесіді з керівництвом. Серйозність процесу аж надихнула: на бланку всі потенційні робітники мали вказати свої паспортні дані, назви і телефони з місць трьох останніх робіт, зазначаючи причину звільнення тощо.

За умови пропуску хоч однієї графи, до наступного етапу людина допущена не буде. Так, з чоловіка, який не забажав писати телефони з місця минулої роботи, секретарка пожартувала:

- Як не вказуєте номер, то звідки я можу знати, що ви не переховуєтесь? – і забрала анкету, демонструючи своїм виглядом, що дорога кар’єрними сходами у цій конторі йому на сьогодні закрита.

Завершивши писанину я віддала її на перевірку і чекала подальших вказівок. Потім почали викликати на співбесіду по дві особи. Мені пощастило іти в парі з чоловіком середніх літ на ім’я Лев. В кабінеті на нас чекав типовий бос з характерним черевом і початковою стадією лисини. Питання звучали не менш типові, на зразок: як ви проводите вільний час та чому бажаєте отримати цю посаду. Настав саме той момент, коли нарешті випала можливість задати найвагоміше питання:

- А чим займається ваша компанія? – ледь не в один голос вимовляємо ми з Левом.

- Ми маємо справу з широким колом постачальників, - псевдо розумно і гордовито відповідає начальник. – Якщо потрібно реалізувати товар, що б це не було, ми його продаємо. Від канцелярії до одягу, послуг тощо. Ми шукаємо клієнтів, ведемо переговори, впроваджуємо передові техніки реклами, залучаємо зірок. І головне – ми заробляємо багато грошей.

- Чому про "Х" немає ніякої інформації в Інтернеті? – не витримую я потоку нісенітниці.

- Тому що кому потрібно, той і так про нас знає. А нам не потрібні Інтернет ресурси. Ми і без них маємо значну клієнтську базу та гарний заробіток.

- Як я зрозумів, - запитує Лев, - ви працюєте за принципом Канадської оптової компанії?

- Щось є і з Канадської оптової (примітка автора: в 90-х роках коробейники з КОК обрушилися на пост радянські країни торгуючи вулицями ширвжитком, або народна назва сіткового маркетингу), - не втрачаючи самовпевненості розповідає бос. – Час показує, що канадська технологія працює, і працює успішно. Кількість офісів невпинно зростає і приносить верхівці неабиякі прибутки.

Далі нам запропонували два варіанти: або вшиватися геть, або прийти завтра подивитися, як працюють професіонали, щоб вирішитися чи займати обрану посаду. Оскільки для мене все ще залишилося незвіданим, що ж саме входить в обов’язки безпосередньо агента з реклами, я прийняла другу пропозицію.

Етап другий: неочікувані повноваження

О дев’ятій ранку я вже була в офісі, зустріла мене та сама секретарка і провела у кімнату, де вже сидів парубок років зо 20. Одягнений у джинси і шкіряну куртку з сірим капюшоном назовні, він зовсім не справляв враження людини, яка з безвихіддя прийшла влаштуватися бодай хоч на якусь роботу. Хвилин за п’ять зайшла жінка бальзаківського віку, десь так середніх матеріальних статків.

- Олександр та Анастасія, ходімо зі мною, - пролунав голос секретарки. Вона провела нас з хлопцем в директорський кабінет і представила чоловіка, який надалі фігуруватиме під ім’ям Івана (примітка автора: справжнє ім’я не публікується, щоб не зашкодити трудовій діяльності особи). – Це професіонал своєї справи, ви супроводжуватимете його протягом дня, щоб познайомитися зі специфікою роботи нашої компанії.

Не обмовившись і парою слів, ми втрьох вийшли з офісу і в кричущій тиші попрямували до метро. Лишалося тільки гадки гадати, куди цей чолов’яга нас веде. Зовнішність його вселяла все що завгодно, окрім довіри: обличчя червоного відтінку, екстра коротке волосся та контрастно великі вуха, весь в чорному з напханим старим шкіряним портфелем в стилі совдепії.

- Чай бажаєте? – раптом запропонував наш провідник. Отримавши відмову, він купив гарячого напою собі, відійшов осторонь потоку людей і дістав цигарку, відкривши таким чином можливість для спільної бесіди. Розібравшись в тому, хто ми є, де навчаємось, ким працювали і що чекаємо від роботи тут, він посміхнувшись вимовив:

- Я бачу, тебе не попередили, що доведеться багато ходити… - та кивнув погляд на моє взуття на підборах.

- Це не заважає, проте мене й справді ні про що не попереджали, - підмітила я і додала, - може хоч ви проллєте світло на те, які обов’язки входять у діяльність агента з реклами?

- Ну… це спілкування з клієнтами, живе спілкування, пояснення їм особливості нашого товару…

- А що в нас за товар? – влучно цікавиться мій колега по працевлаштуванню Сашко.

- В нас буває різноманітна продукція. На даний момент це косметичні засоби.

- Тобто, не залежно від того, на яку посаду ми прийшли, ми ідемо продавати косметику кудись в офіси? – з розгубленим розчаруванням в очах і легким роздратуванням в голосі питає хлопець.

- Не просто продавати! Ви розширяєте базу клієнтів, напрацьовуєте зв’язки, формуєте позитивний імідж компанії…– з останніх сил викручується Іван. Проте зусилля його ніхто не оцінив, адже все і так було зрозуміло.

Компанія "Х" виставила декілька вакансій з різними назвами та обіцянкою стабільного високого заробітку на сайтах роботи, залучаючи якомога більше людей на співбесіду. Під час спілкування з потенційними працівниками, керівництво намагається обнадіяти людей, що таким бізнесом вони зможуть заробляти великі гроші. На тих, хто поведеться, компанія планує робити пасивний доход, виділяючи невеликий відсоток продавцям. Але обривати пригоду було ще зарано…

 Етап третій: технологія антиуспіху

Ми рушили в дорогу на пошук клієнтів. Доволі очевидним є те, що принцип впарювання продукції, купити аналог якої можна і в звичайному магазині, в центральних районах столиці вже давно не пройде. До дистриб’юторів тут ставляться скептично та зневажливо, через їх нахабну поведінку та низькоякісний товар. Тому спочатку на метро, потім на розваленому автобусі, який трясло так сильно, що, здавалося, водій на землі віднайшов зону турбулентності, ми доїхали до незвіданої мною раніше окраїни міста.

- Значить так, сам обираєш район і йдеш пропонувати усім, - проводить вступний інструктаж діловитий Іван. - Є така річ, як теорія вірогідності: кожне "ні" нас наближає до "так". Все залежить від того, як ми створимо яскраву картинку товару, а потім зіграємо на людському почутті жадібності, скажемо, що в нас дешевше.

- А можете хоч товар показати? – просить Саша. Після чого Іван не без вигляду, що робить велику послугу, дістає тональний крем та парфуми. Розповідає при цьому напівбайки про те, що виготовляють це "воістину чудо" в Європі, а от центральний офіс в Москві, і в звичайних магазинах воно втричі дорожче, ніж наша компанія пропонує, буцімто в рекламних цілях для залучення клієнтів.

Першою "жертвою", яку обрав наш компаньйон став музей національної авіації. Діловитою ходою він попрямував всередину. В момент його зупинив охоронець:

- Ви до кого?

- Ми в бухгалтерію.

- А ви взагалі хто?

- Нас там знають.

- Заждіть тут, я зараз подзвоню, запитаю.

Зрозуміло, що ніхто нас там не чекав, тому довелося іти шукати кращої долі в сусідніх будівлях.

До наступної установи, хто його знає, що це взагалі було, Іван взяв лише мене, залишивши Сашка біля входу. Цілеспрямовано не озираючись професіонал-торгівець кинувся до бухгалтерії:

- Парфуми колекційні! Є чим похизуватися! Чудові подарунки до Нового року! – він зупинився всередині кімнати та почав порпатися в сумці, щоб продемонструвати товар. Більшість жінок мовчали, лише одна промовила:

- Ми не можемо у вас постійно купляти парфуми, зарплата не дозволяє. Дорого. Та й ті ще не закінчилися, - з непідкупною жалістю констатує дама.

- А туш у вас є? – цікавиться молодиця з сусіднього робочого місця.

- Немає зараз, але є парфуми, тональна основа та помада, - зберігає наполегливість чоловік, і починає активно виставляти продукцію на стіл жінки, яка розмовляє по телефону, і тому не може нічого заперечити. При цьому чоловік примовляє, що структура цієї косметики унікальна, вона омолоджує, зволожує, приємно пахне, не шкодить, не викликає алергії тощо. Завершивши телефонну розмову, дама констатує:

- Мені не підходить.

Він швидко складає продукцію назад у портфель і вилітає з кімнати кинувши для галочки огрубіле "до побачення". За своєю звичкою я сказала "дякуємо, на все добре, гарного вам дня", на що отримала в коридорі вражаюче зауваження:

- Ніколи не кажи їм дякую! – зі знанням справи підкреслює Іван, буцімто за що це їм дякувати, коли вони нічого не купили. Та й взагалі треба тримати планку і показувати усім своїм виглядом, що окрім вас, у нас купа силенна таких клієнтів, і вам нереально пощастило, що ми зараз тут витрачаємо на вас час.

Подібні невдачі зустріли нас і в інших кабінетах. Хоча обривалося все ще раніше, словами: "Мені нічого не потрібно, уже все є, навіть не показуйте, все одно не куплю". Не продавши жодної одиниці ми вийшли до Саші і пішли до наступної будівлі, з єдиним написом: "В’їзд заборонено". В ході розмови виявилося, що продажами Іван займається давно, працює виключно на проценти, часто заробляє від 500 до 800 гривень на день, дивлячись, як пощастить.

На цей раз прийшла черга мого колеги супроводжувати досвідченого торгівця, а мене залишили на вулиці спостерігати зимові пейзажі околиць. За двадцять хвилин вони повернулися рівно з такими ж результатами, що і у минулих офісах: жодної одиниці не продано. Чи то підкачала бездоганна технологія, чи то у нас якась аура клієнто-відштовхуюча – не зрозуміло. Проте це лише посилило мою цікавість стосовно того, а чи можливо взагалі комусь впарити цю косметику у наш час тотального несприйняття бізнесу коробейників?

Потім ми спробували ще декілька точок: десь нас зупинила охорона, десь просто торгівля не йшла, та й Іван, відверто кажучи, не відрізнявся комунікабельністю та майстерністю психологічного впливу. Безрезультатно обійшовши будинок місцевої пошти, у мене на думці вертілося цілком логічне питання:

- А ви впевнені в якості продукції, яку ви продаєте?

- Звичайно. Люди беруть, їм подобається, потім повторно замовляють, - розповідає Іван. – Просто в мене нема часу сидіти і чекати дзвінків, ось і доводиться шукати все нових і нових покупців.

- Рідним і собі теж купляєте цієї фірми косметику?

- Звісно, і собі парфуми, і дружині всякі принади купляю, - говорить, - тим паче, так дешевше виходить.

Після цього міні діалогу я вперше поглянула на Івана не як на безпринципного дрібного торгівця, який бажає заробити обдуривши людей, а як на жертву соціальної системи. Так само як і я, він не може, але певно уже й не бажає знайти іншу роботу. Він вимушений працювати на дядька з черевом, котрий і товар той не бачить, який Іван щодня з 9 до 6 носить у затяганому портфелі. Подякувавши за проведений з нами час, ми розпрощалися і заскочили з Сашею в автобус, який, виявляється, ходить звідси вкрай рідко.

 Говорять свідки: не тому гроші

Дорогою додому розговорилися з Сашком про те, чому пішли сюди:

- Взагалі-то працюю агентом з нерухомості, але заробіток нестабільний, - розповідає парубок. – То велика сума підвернеться, то затишшя. Побачив вакансію від компанії з назвою "Х", як страхова компанія, і подумав – це щось серйозне. На співбесіді сказали, що ставка 3 тисячі гривень плюс відсотки від продажу. А виявилося… Та була б це нормальна контора, у неї хоч сайт би свій був!

Але виявилося, що це ще не гірший варіант, у порівнянні з випадком, в який хлопець потрапив рік тому:

- Знайшов вакансію через Інтернет та пішов на співбесіду у бізнес-центр. Анкети ніякі не заповнював, лише розмовляв з представником компанії, розповідав про себе. Питає мене: "Хотів би ти багато заробляти? Якщо будеш продавати нашу продукцію – за рік будеш отримувати мільйони! Уяви тільки, тобі кожного дня на рахунок капають гроші. Для цього всього лише потрібно зробити стартовий внесок 450 євро, щоб тебе помітили". Коли я відповів, що таких грошей в мене нема, вона почала малювати цілу схему на дошці, в яких людей я можу ці гроші позичити, щоб принести їм.

Під враженням від побаченого та почутого, я поділилася новою інформацією з другом. Він у свою чергу не поскупився на історію з власного досвіду. Близько року назад, Роман надіслав резюме на вакансію аналітика у знану брокерську компанію і його запросили на співбесіду. Там його зустріли наступною заявою:

- Ми вам радимо пройти наші курси Інтернет трейдерів (не безкоштовні, звичайно!) і потім, якщо вам сподобається, ви можете купити у нас термінал, вкласти свої гроші і граючи на курсах валют заробляти величезні суми.

- Заждіть, - перепитав парубок, - я прийшов на вакансію аналітика. У вас взагалі є така посада?

- Є… але спочатку ж треба поторгувати! Набратися досвіду, пройти курси…

В результаті зведено все до схеми: не ми вам, а ви нам. Тобто не йому платили б гроші за виконання обов’язків аналітика, а він спочатку за курси, потім за купівлю терміналу, потім безпосереднє вкладання власних коштів для вилучення прибутку тощо.

Їм не писані закони

У всіх цих випадках ми наштовхнулися на проблему підміни змісту понять. Наприклад, компанія "Х" опублікувала вакансії під різними назвами, хоча обов’язки кожної з них зводилися до розповсюдження продукції, що спочатку не афішувалося. Саша натрапив на відверте грошове здирництво, замасковане під пропозицію роботи. Брокерська компанія, куди в свій час звернувся Роман, проводила приховану рекламу курсів Інтернет трейдерів та послуг, які вони надають (продаж терміналу), знову таки заманивши людину на привабливу вакансію.

І смішно і сумно від того, що переглянувши українські закони та постанови про працю, мені не вдалося знайти жодної норми щодо врегулювання питань з приводу публікації вакансій. Особливо, якщо мова іде не про Державну службу зайнятості, а якісь сумнівні Інтернет сайти чи газети. Роботодавці де-юре не зобов’язані надавати правдиві та вичерпні відомості про конкретну посаду робітника в інформації про вакансію. Відповідно і притягнути до відповідальності у такому разі нікого не можна за подібні лохотрони.

Відкритим залишається і питання працевлаштування молодих людей без досвіду роботу. З точки зору організації, ця категорія є проблемною не тому, що працювала би гірше за досвідчених робітників, а тому, що потребує початкових зусиль щодо навчання та адаптації новачків у незвичному для себе середовищі. Цей момент безперечно вартий переосмислення з боку роботодавців, адже саме молодь вносить нові сили у роботу компанії та забезпечує її подальший розвиток.



powered by lun.ua