Сепаратисти

19
13 січня 2012

Сьогодні познайомилася з хлопцем із Мадрида, бой-френдом моєї тутешньої української знайомої. І відкрила для себе факт, що імперська, гм, бикуватість — парша поширена по всьому світу. А не тільки в Росії чи, приміром у Франції (є такий жарт: для французів існує лише два народи: французи і всілякі там інші...)

Знайома має квартиру в Барселоні, а її наречений - у Мадриді. На моє питання, а чого не з’їдуться докупи, відповідають, показуючи один на одного: "Та от не хоче".

- Ну і що тут робити, в цій Барселоні?.. - риторично питає він і всі починають сперечатися на теми культурної спадщини і ділового життя сучасності.

Згадуючи свій облом в день першого приїзду автом до Барселони - вдома в Україні я посилено вчила іспанську, а всі навколо написи виявилися каталанською, тож рятувала хіба інтуїція і мінімальна подібність із французькою - питаю в цього метросексуала з метрополії:

- А ти... розумієш каталанську?

-Ні, - (як правило, відповідь "ні" тут завжди у всіх інородців звучить дещо драстично, так що я не здивована), - І вона мені страшенно, дико не подобається! - додав раптом він.

- Ну, зрештою, тут і кастильською нормально розмовляють... - знизала примирливо плечима я.

-Що?! - обурися парубок. - Тут? Нормально розмовляють? Та ніколи в світі! І взагалі, не можна називати їхню мову кастильською - кастильська це та, якою розмовляють у Кастилії, а все інше - так, діалекти...

Ну от. Знову моя політкоректність виявилася до дупи... (Мене навчили, що гріх називати іспанську іспанською, бо Іспанія то велика збірна країна, і мов у ній як квітів навесні, а кастильська - лише одна з них, так шо нінада...)

Відтак у красеня-мадридця трапився стрімкий потік свідомості на тему терористів-басків, сепаратистів-каталанців, волоцюг-галісійців та псів Андалузії. Аж довелося його нареченій його заспокоювати, мовляв, ну-ну, та ж не всі тут хочуть тої клятої незалежності...

- І вони ніколи, ніколи її не отримають!

За версією каталанців, така реакція не є зовсім нормальною, скоріше, трохи занадто скаженою, спровокованою... банальною заздрістю.

"Бо в нас є гроші, є робота, і ми платимо чималенькі податки..." - знизує плечима мій приятель фермер і за сумісництвом власник кафетерії, де у них "на селі" проходять всі найцікавіші культурні події, часто за участі справжніх зірок поезії й музики.

"Раніше, - каже знайомий перекладач каталонської поезії на українську, - і з гонорарами все було добре, програми розвитку автентичної культури щедро фінансувалися. А тепер, на жаль, урізається все до мінімуму..."

Все, крім податків.      

Взагалі в Іспанії зараз неприємні чудеса з податками творяться: регіони мусять відсилати в метрополію ледь не все, що вдалось заробити, натомість отримуючи дулю з маком і ванількою назад.

Урізаються програми фінансування медицини, культури, освіти, до мінімуму зводяться соцвиплати — начебто, звичайні "антикризові" дії, але у випадку Іспанії, де зараз рівень безробіття сягнув 22%, все це... пахне бунтом. Кров в іберійських народів гаряча.

(Ліричний відступ про іберійську кров: не на повному серйозі, але й мадридець, і каталанець, котрих я знаю, спокійнісінько називають себе "мачо іберіко" ...  Хоч у якійсь єдності сила народу, хе-хе...)

А така-то проза: коло поліклініки нашого району і на балконах кількох сусідніх будинків ще з літа висять транспаранти каталанською, зроблені власноруч із простирадел: "Не захистиш себе сьогодні, розплатишся завтра". Все це — протест проти скорочення районної служби місцевої допомоги.

Якийсь, вочевидь, локальний депутат мешкає тут же, в домі навпроти поліклініки (варто зазначити, в домі цілком банальному, без ексклюзівнай лєпкі і елітних сасєдєй).

І ледь не кожного вечора, чемно після робочого дня, місцеві жіночки й чоловіки, дідусі, бабусі і діти (загалом чоловік п'ятдесят) збираються на вулиці під стінами поліклініки і оголошують у старенький гучномовець свої вимоги в бік вікна злощасного депутата... Поки що нічого, вочевидь, не вирішилося, бо транспаранти й досі висять. А депутатові я не заздрю.

Повернуся ж до розпалювання міжнаціональної ворожнечі.

Дуже смішний часом підбір реквізиту виходить. На хлопці з Мадриду — спортивочка імені "Реал Мадрид". У мого приятеля з каталанського дикого заходу на номерному знаку автівки під зірочками Євроспільноти пише "CAT" – "Catalunya" замість  офіційного для Іспанії "E"- (España). У моєї доньки м’ячик з автографами всіх гравців "Барси", хоча ми з чоловіком і не дуже любимо цю команду — забагато в ній театру з падіннями й травмами.

До речі, під час матчів між "Реалом" і "Барсою" Барселона наче перескакує в інший вимір: всі або прикуті до телевізорів вдома, або галасують коло них же в барах. А відтак, коли “Барса" виграє, геть усі — включно з емігрантами, дітьми і старими, горлопанять так, що й Данія здригнеться, цитуючи класика. І кидають в повітря петарди для повноти ефекту.

А от на матчі "Євро" мої місцеві друзі не збираються, не дивлячись на наше щире запрошення відвідати екзотичну Україну.

- У збірній Іспанії — 80% каталанців! - кажуть вони. - Якого біса вона називається збірною Іспанії?!

І, ясна річ, хочуть мати свою збірну Каталунії, але це нелегально, і хочуть мати нормальну дистрибуцію каталанського ТБ, але її повсякчас урізають, і вперто розмовляють каталанською й пишаються тим, ким вони є, скільки б їх за це не вважали негідниками-сепатаристами.

-Знаєш, - каже моя подруга Каталіна, - можна сказати, що в Іспанії відношення до каталанців таке, як у вас, скажімо, до євреїв. Штибу, багаті, хитрі  й солідарні. Це, звичайно, смішно. Але часто буває, що варто десь у подорожі Іспанією зазначити, звідки ти, як із тебе тут же спробують здерти подвійну ціну чи й колесо порізати, коли не бачиш...

(Ну, колесо й нам на автівці влітку порізали. Навряд чи то були якісь особливі україноненависники, швидше, п’яні підлітки не знали, куди запхати свої патички, то вирішили запхати ножичок у принагідну гуму...)

А загалом ця історія з великодержавником у спортивному костюмі викликала, здається, значно більше емоцій у мене, стороннього споглядача, ніж у моїх місцевих знайомих, котрих я розпитувала, що то відбулося.

-Але ж ти не подумай, що кастильці всі такі! - лякається, що я раптом поділю світ на біле і чорне, мій приятель. - Там є і дуже класні люди.

А хто б у цьому сумнівався? Оно в нашій екс-метрополії, Москві теж нещодавно класних людей вистарчило аж на двохсоттисячну антипутінську демонстрацію...

Дай Боже.



powered by lun.ua