Навіщо потрібні та якими бувають команди?

Про справжні команди, які швидко та ефективно вирішують проблеми, що не підвладні одинакам, пишуть книги, знімають фільми, переповідають історії успіху, складають легенди, а подекуди й анекдоти.

Чого лише варта назва популярної книжки "Віртуозні команди: команди, що змінили світ" Бойнтона й Фішера; лідер радянського кінопоказу "Екіпаж" Олександра Мітти чи рекордсмен сітьових переглядів – документально зафільмовані події з коментарями Стіва Джобса та його команди про спільну роботу над створенням культового "Макінтошу".

Справжні команди

Самі за себе говорять і прозивні ймення на кшталт "Золота команда" футбольної збірної Угорщини взірця 1950-х.

Командні гравці всіх сфер, від спорту до бізнесу, набувають популярності не гіршої за фронтменів.

Британський квартет "Бітлз", італійські гонщики "Феррарі", американські сітьовики "Фейсбук", українські гумористи "Студія Квартал-95", – усі вони досягли командного успіху в абсолютно різних діяльностях. Проте їхні імена відомі широкому загалу.

Не менш знані, хоча й скромніші за поіменною промоцією, команди великих бізнес-компаній, представлені своєю працею та продуктами. Це, до прикладу, міжнародні "Райффайзен Банк", "Форд", вітчизняні "Козирна карта", "Рошен", а також команди проектів всесвітнього – "Лікарі без кордонів", та всеукраїнського рівнів – "Країна Мрій".

Відомі у світі, власній землі, містах, містечках, селищах, – команди вирішують проблеми, розв'язують задачі, сягають результатів, творять шедеври, виробляють продукти та послуги.

Себто роблять те, що потребує неймовірних зусиль або й взагалі нереально, якщо братись одному.

Більшість діяльностей, у які включається людина у своєму житті, є груповими за формою, хоча це й не завжди вірно щодо змісту. Гра, учіння, спорт, гурткова творчість, професійна праця та й дозвілля – здебільшого проходять у форматі малих груп.

Найперша причина тому – соціальність людської природи. А ще – значна економія ресурсів, від організаторських зусиль до матеріального забезпечення. Людей збирають або вони самі гуртуються, щоб робити щось схоже чи спільне, переслідуючи при цьому однакову, різну, або одну на всіх мету.

Розбіжність форми й змісту криється в специфіці діяльності. Так, студенти, хоча й навчаються в групах, однак діяльність кожного з них індивідуальна, втім як і мета – від "аби сесію здати" до "стати справжнім фахівцем" J.

Те саме стосуватиметься й відділів продажів у торгівельних кампаніях, коли кожен має свою ділянку й клієнтів; наукових лабораторій з одноосібними планами роботи, учительських колективів тощо. Інакше, коли форма й зміст єдині – з футбольною збірною чи айтішниками, які спільно працюють над однією проблемою.

Чи є всі ці групи командами? Не всі, не завжди, і в переважній більшості – ні!

Навіщо потрібні команди

І хоча теле-, інтернет-, друковані ЗМІ в стосунку бізнесових, спортивних, творчих, волонтерських, політичних, громадських та інших об'єднань рясніють висловами типу: "бути командою", "керувати командою", "працювати в команді", – у частині випадків це лише красивий мовний зворот, який має непевний стосунок до того, що розуміється під командою й командною працею в прикладній науці.

Управлінці різних сфер, керівники підприємств, політичні, громадські лідери, фронтмени музичних гуртів, організатори проектів, – заявляють про те, що створили й працюють у дієвій команді.

У суспільній думці виникає образ однодумців, що злагоджено й ефективно сягають спільної мети. Однак, за незначний час так звані команди руйнуються, і в тих самих ЗМІ оприлюднюються сенсаційна інформація про зради, конфлікти, зміни поглядів, переходи в інші команди.

Звісно, "команда" у науковому сенсі не є камінною брилою, незмінною та невладною руйнуванню. Однак її сутність полягає в ефективному розв'язанні задач, щонайменше тих, задля яких вона створена, і якими власне визначається час її існування.

Тож, задля того, щоб зватись командою, мало заприсягтися в спільній меті та стати під одне знамено.

Командне середовище вирізняється поміж інших ще й своєю стійкістю, що можлива лише за умов, які сприяють реалізації професійних потенцій та особистісному зростанню. Саме в такому середовищі виникає та зростає командний ефект, який ще зветься – синергетичним, від давньогрецьких συν – спільність, єднання та εργον – діяльність, дія, або "скоординованою позитивною синергією".

У стосунку команд йдеться про те, що результат спільних зусиль значно вищий, ніж усі індивідуальні разом.

Якими бувають команди

Якщо міркувати про те, хто ж може зватися командами, то найперше на думку спадають спортсмени відповідних видів, від футболу до синхронного плавання.

Найчастіше ж поняття "команда" вживають до бізнесу, коли говорять про управлінські топ-команди та виробничі команди лінійних менеджерів. Командною вважається робота в політиці та державній службі, зокрема, у політштабах, правоохоронних, рятувальних, військових, митних підрозділах, відділах органів державного та місцевого самоврядування.

Усе частіше йдеться про освітянські команди, зокрема, ті, що створюються задля введення інновацій у школах та вишах.

Останнім часом набула популярності так звана командна наука, The Science of Team Science – коли, здебільшого інтердисиплінарні та міжнародні за складом, команди працюють над розробкою наукових проблем.

Якщо говорити про інші сучасні тенденції, то передусім це – команди проектів. А саме, спеціальні об'єднання фахівців, що працюють над реалізацією певного проекту: розробкою та впровадженням антикризових заходів, маркетингової кампанії, створенням програмного продукту, реалізацією політичної, творчої акції, благодійного волонтерського заходу тощо. І наукові та проектні команди можуть бути віртуальними, коли співпраця здійснюється через інтернет, в онлайні, спільних документах.

Зрозуміло, що команди за назвою – то не завжди команди за суттю.

І хоча найперше, що свідчитиме про командність із боку керівників – це крутий результат, головне в іншому. Із середини команда – те місце, де почуваєшся комфортно в стосунках і праці, синергетика ж – лише наслідок.

Ліричний відступ. Історія одного керівника або "Вже рік як команда..."

"Вам потрібна команда!" – сказалося йому і забулося, я ж уже місяць мордуюсь, ніяк з голови не викину. Відчиняю двері й дивлюсь на своїх архаровців. Команда?

– Петро Андрійович, може, кави?!

– Дідько, Лєна! Так і вклякнути можна! – сиплю чортами на вибілену маківку секретарки, що як Пилип з конопель, вигулькнула з-за одвірка зі своєю турботою.

Образилась. Піджала губи:

– Ні, то ні!

Відвернула пичку, хитнула скривдженим задком і відпливла до свого столу. Ну чим думав, коли на роботу брав?! Хіба з таких команду збудуєш?!

А Іващук? Сидить, клавіатурою торохтить, на нерви діє. Ні-ні, він працює й працює класно, як матеріал змакетує – втіха дивитись! Але ж волохате, бородате, окуляристо-підсліпувате, страшне, мовчазне, відлюдне. Сидить у своїх захаращах, каву сьорбає й клепає без упину. Я й підходити боюсь: може, там окрім макетів, плани барбаросса якісь. От хто до такого сунеться – насниться – водою не віділлєш!

Роман з Іваном: от ці знюхались – шерочка з машерочкою. Кріейтери, щоб їх шляк трафив! Їм, бачте, правила не писані! Вони – творці! Надихаються! Окрему площу видурили, бо їм разом з усіма не працюється, творчого простору не вистачає! От що вони там за зажалюзованим склом витворяють?!

Одні силуети видно! Сновигають туди-сюди; періодично до Іващука бігають, щось товкмачать, у монітор і папірці пальцями тицяють; Лєну експлуатують, то кави, то тістечок, то ще рожна якого. Але ж гади, бува, видадуть ідею – і заперечити нема що!

Надія Іванівна та Оля – менеджери широкого профілю. Планувалося, що обидві працюватимуть над тим самим, щоб взаємозамінність і всяке таке. Та не так сталося, як гадалося… Надія Іванівна монументально всілася в офісі – не зрушиш. От і зараз сидить клієнтів телефоном обробляє…

Робить це – майстерно, аж моторошно. Аж сюди відчуваю, як сходяться на шиї потенційного клієнта лещата її доброзичливості: "Ви ж і самі розумієте, що бізнес без гарної реклами – мертвий!" А-а-а – хіба можна так з людьми?! Але ж працює – не заперечиш. От і Оля – розпашіла з морозу, забігана – головна куди зашлють, точніше – куди зашле Надія Іванівна.

– Не роздягайся, Сонечко! Зараз на обід! – і Оля слухняно по-цуценячому тупцює біля входу.

Ну от як таких одне до одного припасуєш? А в команді всі ж мають бути як пазли – один до одного, один до одного… Як, приміром футболісти, вояки, чи, о! – моряки.

Подумки приміряю на своїх форму й вишикую в лінійку на палубі. Н-даа… Лєночка в безкозирці та на підборах, Надія Іванівна в незмінному кріслі зі слухавкою, хлопці ніби на щось і схожі, та ніяк не вгамуються, щось обговорюють, кудись бігають, Іващука торсають, а той – красень – кавові плями на комірці, і лише Оля – бездоганно напрасована, стоїть наввипинки, чекає розпоряджень.

Тьху ти – "команда"!..

Не дивно, що ми той проект запороли. "Вам потрібна команда!" – як таке від клієнта чути?! Але ж клієнт завжди правий! Усе! На сьогодні досить. На обід, а там ще справ якихось знайду!

Ну от і день минув, уже восьма. Їду додому повз офіс. Гляну, чого це там світиться, кому вдома не сидиться! Іду сходами – дивно, що за гамір? Відчиняю двері – що?!

Мій стіл, дивом витягнутий із кабінету, бо ж величезний – перетворився на чарівну торбу. Чого на ньому лишень немає: і тістечка, і фрукти, і м'ясо-ковбаси, і кав'яр, і коньяк – мій колекційний!

Та що це таке?!!!

– О, Петро Андрійович! – Лєночка сяє й рушає назустріч. – Чого ж ви слухавку не берете?! Давайте до нас!

– Чого це? – гублюсь від несподіванки.

– Так свято ж! Сьогодні нашій команді – рік!