Комунізм – Україна – модернізація

"Комунізм несумісний з природою людини, як вогонь з водою", - Лесь Курбас.

Хрест

Тактика є прямою похідною від стратегії, але лише в нетрях застарілої тактики визрівають нові стратегії. Пострадянська життєва тактика все ще здається нам безальтернативною, але, за словами Павла Гірника, "Є хресна путь, і є шляхів чимало. Хрести є різні. Є, що їх нема".

Історична безперспективність України тим вірогідніша, чим більше політики намагаються зберігати радянські контексти минулого. Теперішні гасла про розвиток демократії та державної самостійності є лише прикриттям. Ці поняття або є, і про них не згадують, або їх немає, і тому вони як мантра.

Це як колись радянські студенти жартували про "наукову фізику" чи "наукову хімію", за аналогією до колишнього курсу "наукового комунізму", чи про радянський податок за бездітність новоспечених випускників ПТУ.

"Хресні труди" по збереженню та укріпленню радянського в новітній Україні вже давно не є хресними, бо не подальший розвиток мистецтва експлуатації лишається нашою місією.

Якщо ж ностальгія за радянським усе ще гріє душу, то варто почитати архівні документи про матеріальне забезпечення хоча б робітників, вчителів, лікарів та інших у царській Росії.

Альтернатива

Приходить час, і "нове стає центром життєвої місії всіх тих, хто за інерцією тягнув лямку старого", по Радиславу Петріву. З одного боку, політики нав'язують суспільству безліч питань, відповіді на які нам зовсім не потрібні, але, з іншого – саме через ланцюжок питань пролягає нова продуктивна думка.

Відтак звернемо увагу на наступне:

1. Чи не є акцент на рефлексію щодо поточних недоліків – засобом утримання людей у межах старої, історично ганебної "матриці експлуатації всіх і вся"?

Наприклад, застосування знань про наносистеми дешевше та надійніше вирішує проблеми виробництва в агресивному середовищі тощо. Звісно, виникнуть проблеми, і певне коло людей втратить традиційні джерела доходів, але ж мільйони потерпають від гальмування нових технологій.

Так і в політиків існують принципово опозиційні проекції: або збереження систем експлуатації, або розвиток людяного партнерства. Проблема лише в тім, кому що вигідно і як із цим бути?

2. Чому в Україні мало хто з експертів здатен на запитально-конструктивну взаємодію? Чому політики спілкуються або заграванням, або закликами, або розпалюванням ненависті?

Тому що не бажають альтернативи радянському! І сумним є не стільки байдужість, як незнання фундаментально нового, що зріє поруч.

3. У чім конкретно полягає пострадянська альтернатива? Мова про природне суспільно-економічне підґрунтя.

Тисячолітні риси людяності – віра, надія, любов і фізична та інтелектуальна працездатність – повною мірою можуть розкритися в атмосфері партнерства, спрямованого на творення нових життєвих ресурсів. Саме партнерство похоронить "добрі старі" структури експлуатації природних ресурсів чи одних людей іншими.

Останнє все ще зберігається лише тому, що світ по-справжньому ще не брався за конструювання суспільних структур партнерства як основи своєї політико-економічної системи.

Триматися й надалі законами конкуренції – захвачуй якомога більше, підгрібай під себе якомога швидше, щоб потім: "живи – насолоджуйся – не думай про майбутнє – ти свого досяг!" – стає все невигідніше.

Підходять часи, коли конструювання суспільства на основі політики людяності, тобто партнерства, стане імперативом земної еволюції.

Людяність у політиці невідривно пов'язана з горизонтальними партнерськими структурами. Умови за яких людина стає партнером, а не опонентом як власному природному "Я", так і своїм ближнім автоматично формують адекватну суспільно партнерську ноосферу.

Шлях

Життя своїм оновленням здатне не лише лякати: "правителі світу закабалять людей, вправляючи інформацією їм мозок", як лякав Джордж Оруел у своєму "1984". Інтернет, мобільний зв'язок як і GPS перестали належати лише спецслужбам, і оруелівські правителі опинились під більшим контролем, ніж раніше.

Або новий страх перед стрімким розвитком біотехнологій: політичні пройдисвіти стануть вирощувати людей двох порід – одну із "сідлами" на спині, а другу зі "шпорами" на ногах.

Не буде так. Бо природна людяність спрямовує увагу людини до самої себе, щоб хоч якось відповідати кантівському визначенню людини як мети всьому, і в ніякому разі як засобу до чогось – тим більше до нищівної експлуатації інших та самої природи. Людина від природи здатна бути творцем як штучних життєвих ресурсів, так і особистісної здатності до трансформації свого людяного у світ своїх партнерів.

Можливу небезпеку від псевдопартнерства можна блокувати тим, що справжнє партнерство не допускає до себе свого антипода. Адже реалізація своїх бажань чи інтересів у партнерсько-продуктивному суспільно-політичному конструкті – це принципово інше, ніж сучасне "мистецтво" експлуатувати.

Але як горизонтальні суспільні структури партнерства можуть визріти в історичних нетрях силової ієрархічної системи? – А все починається з нової освіти.

Альтернатива ієрархічним стосункам дорослих визріває в стінах тієї старшої школи, котра здатна функціонувати без поточних фрагментарних домашніх завдань. Усе більше у світі стає старшокласників, котрих навчають саме так. Приклад Фінляндії щодо цього є найбільш системним та вражаючим.

Світ усе більше переконується, що відсутність ієрархічних важелів не обов'язково веде до безладу. Так, старшокласник каже: "У традиційній школі легко: ти знаєш, що тебе запитають наступного уроку. Не так у ліцеї – невідомо над чим конкретно доведеться працювати, а тому із пройденим треба р-о-з-і-б-р-а-т-и-с-ь!" Останнє, "розібратись" – і стає містком до самодостатності майбутнього дорослого громадянина.

Віднині більш значимими стають не кількісні природо-ресурсні виміри, а рівень відповідності обраної населенням суспільної політики до природи людини освіченої.

Першим критерієм такої відповідності є те, на скільки державні меридіани суспільно-економічного партнерства зіткані з "ниточок", просякнутих людяністю. У цьому контексті можливості силової, хай і демократичного штибу, політики стають історично недостатніми. Завдяки відкритому інформаційному простору світ усе більше схиляється й політично взаємодіяти на основі своєї головної природної риси – людяності.

Аналогічно, завдяки інноваційним екологічним технологіям постає дійовою суспільна система горизонтальних партнерських зусиль до творення відновлюваних ресурсів життя.

Ризик

Залишається не сплутати грішне із праведним – не опуститись до профанації, щоб за формально демократичними процедурами не сховати "просту та надійну" ієрархічну піраміду експлуатації наявного замість плекання систем творіння нового.

Як сильним є той учитель, який здатен не грізно кричати, а просто твердо налагоджувати виважені та порядні стосунки – так і в політиці.

Сильною є та політика, котра здатна не тюрмою лякати, а твердо захищати життєствердну людяність та протидіяти всім її антиподам.