Благодійна ніч у Свірзькому замку

42
28 березня 2012

Якісь речі, схоже, не міняються ніколи… Іноді, під час нападів оптимізму, мені вважалось, ніби тема замків в Україні вже настільки модна, настільки актуальна – причому як серед пересічних мандрівників, так і аж до рівня віце-спікерів Верховної Ради – що ті пам’ятки оборонної архітектури, яким пощастило пережити дві світові війни, комуністів і "дикі" 90-ті, вже мали би бути потроху заопікуваними, або, принаймні, на слуху.

Уявлялось, що складаються якісь плани щодо їхнього довгоочікуваного перетворення на культурно-туристичні центри, залучення під історичні фестивалі… Виявляється, що я дивився на наш окремий міжцівілізаційний світ крізь рожеві окуляри. До реальності повернули мої випадкові чергові відвідини Свірзького замку в Перемишлянському районі Львівщини, а також влучна фраза одного з досвідчених інтернетних краєзнавців.

Він пише таке: "Ті, хто вважає, що більшість замків і палаців Львівщини відновлено – це або чиновники, або особи зовсім без тями, або люди, яким зробили лоботомію".

 

Свірзький замок – а мова тут піде саме про нього – одна з найкраще збережених ренесансних пам’яток України. До слова, він відомий тим, що тут знімали кілька яскравих епізодів картини "Д’Артаньян і три мушкетери". Зокрема саме в цих стінах підступна Міледі-Тєрєхова труїла наївну Констанцію-Алфьорову.

Замок пережив кілька будівельних етапів і змінив чимало власників протягом своєї довгої історії, що ведеться з кінця XV століття. Рід Свірзьких залишив по собі вишукані брами, спольщені австрійці Цетнери, згадуються завдяки грифону на одній з башт, а останній приватний власник – майбутній генерал Війська Польського і Армії Крайової, очільник Варшавського повстання Тадеуш Коморовський, також долучився, вклавши чималі кошти у відбудову замку, що згорів у Першу світову.

Старовинна каплиця - "Бастіон Сен-Жерве", в якому Д'Артаньян з друзями ефектно снідав під кулями

Після 1944 року пам’ятка стояла пусткою, доки у 1977 році її не передали на баланс Всесоюзної спілки архітекторів. Почався ґрунтовний ремонт. Замок планували переобладнати під будинок творчості. На 1993 рік загальна реконструкція пам’ятки була завершена на 72%, після чого фінансування припинилось. Архітектори – тепер вже лише української спілки, якій замок відійшов у спадок – так і не встигли насолодитись відпочинком у вже майже готових гостьових номерах.

Те, що було зроблене за 15 років, звелось майже нанівець доволі швидко. Щоправда, у 2009 році Свірзький замок збирались разом із замком у Старому Селі та палацом в Тартакові передати в концесію (оренду) приватним підприємцям на 49 років, але ця ініціатива лишилась без підтримки. Так само, як і намагання директора Львівської галереї мистецтв Бориса Возницького перетворити Свірзький замок на картинну галерею-музей, як то є в Олеську.

Пан Володимир Мандзяк у Нижньому дворі замку

Тож на сьогодні маємо аналогічну картину, як і в 80-90-х: замок стоїть на замку і ніхто туди не може потрапити. Фактично останні роки ним опікується лише одна людина – директор державного будинку творчості Володимир Мандзяк.

За його словами, Спілка архітекторів вже давно не виділяє ані копійчини на пам’ятку і він за власний кошт сплачує, приміром, за електрику. Річ ясна, що наодинці, та ще й за відсутності фінансування, вдало дбати про подібну махіну неможливо, а відтак подекуди внутрішні приміщення вже потребують термінового ремонту. Як, наприклад, вестибюль Верхнього двору, в якому в стелі вода утворила дві величезні діри.

Зізнаюсь, я вважав (і навіть написав по це у своїй книзі "155 польських замків і резиденцій в Україні", за що нині перепрошую), що Свірзький замок таки передали в концесію, і заїхав у селище аби переконатись чи щось вдалось вже зробити новому власнику.

Натомість я випадково зустрів пана Володимира, який люб’язно провів мене досередини, розповівши про сумне сьогодення. Тоді у мене і народилась невеличка ідея. Її суть полягає в тому, що ми, прості люди, не офіційні особи й не чиновники, можемо своїми зусиллями врешті зсунути всю цю патову ситуацію з мертвої точки.

Одне з приміщень, де зможемо ночувати

Ні, ми, звісно ж, не претендуємо на те, щоб замок передали в чиюсь власність, ми просто спроможні для початку зібрати якісь кошти на ремонт стелі згаданого вестибюлю. Нагородою за це стане ночівля в замкових приміщеннях (необхідно мати карімат і спальник), для тих, хто захоче туди приїхати.

Пан Мандзяк всіляко підтримав цю ініціативу, тож нині всі охочі можуть приєднатися до неї на моїй сторінці у фейсбуці.

Ми плануємо приїхати у Свірж або 4-5 або 11-12 травня – точні дати я сповіщу найближчим часом на вказаній сторінці – і після ночівлі у замку провести невеличку толоку з прибирання замкової території. Моя пропозиція – збирати по 100 гривень з особи (звісно ж, за бажанням можна давати і більше), що за ночівлю у справжньому замку, де, за легендою, іноді бачать Білу Пані, зовсім недорого.

Свірзький замок з боку става

Є вже також ідея долучити до цього якихось поетів і музикантів. Щоправда жодної сцени ми ставити не будемо – все ще заважає погана карма нещодавнього скандального фестивалю "Свірж" - просто ввечері при багатті влаштуємо якийсь поетично-музичний перформенс.

Якщо вся ця ініціатива у підсумку вдасться, хотілося б проводити щось подібне щонайменше раз на рік. В ідеалі ж, допомагати таким чином бажано не тільки Свіржу, а й всім іншим замкам і палацам, про які забула держава. Наприклад, Поморянській твердині XVII століття в Золочівському районі Львівщини, яка руйнується надшвидкими темпами. Головне усвідомити: все у наших, а не в чиїхось силах.

powered by lun.ua