Забери мене, мамо

Діти мігрантів не сподіваються бачити своїх батьків в Україні, а мріють також виїхати за кордон

За даними Державного комітету статистики, минулого року з України виїхало близько 15 тисяч заробітчан. Неофіційно – чи не втричі більше.

Багато з них вже не повернуться. В той час, коли в державі таку еміграцію називають негативним явищем і принаймні декларують намагання повертати заробітчан, діти мігрантів також виїжджають, вслід за батьками.

Швидше б до мами

Анничці 17 років, навчається на першому курсі в Івано-Франківському Інституті мистецтв. У неї велика сім’я : дідусь, бабуся, дядько, тітка, двоє молодших сестричок.

"Тато помер коли мені було вісім, – розповідає дівчина. – Нам з мамою довелося дуже важко без нього, постійно не вистачало грошей. Уже через рік мама була змушена виїжджати на заробітки до Англії".

Відтоді матір Аннички жодного разу не змогла приїхати, але, за словами дівчини, вони щодня спілкуються по телефону. Аня каже, що зовсім не почуває себе обділеною, проте сподівається скоро також покинути Україну.

"Я просто-таки мрію виїхати до Канади, – захопливо говорить десятикласник однієї з львівських шкіл Лесик. – Татові знайомі кажуть, що там значно вищий рівень життя, ставлення до людей, і українців там не мало. Не знаю чи захочу жити в Канаді постійно, але хоч трішки пожити й щось заробити – залюбки".

Мама школяра виїхала до Ізраїлю шість років тому. В Україні жінка залишила двох синів та чоловіка. Підліток пригадує, що перший рік без мами був доволі складним та болючим, але з часом "мужчини" навчилися самостійно виконувати хатні справи, створивши таке собі "чоловіче коло" та домашні правила. Лесик каже, що віддав би все аби бути з мамою, але й розуміє її, адже перспектив жити в Україні школяр також не бачить.

Схожих історій в нашій державі є мільйони. Через невисокі зарплатні, або ж взагалі брак місць праці, люди змушені залишати все, щоб забезпечувати свої сім’ї. На жаль, доводиться жертвувати багато чим… Найчастіше українці виїжджають до Польщі, Італії, Португалії, Іспанії, Росії. Рідше до Англії, США та Канади.

Жінки переважно працюють доглядальницями, прислугою, прибиральницями тощо. Чоловіки здебільшого гарують на будівництвах. Умови праці й життя наших співвітчизників на чужині, м’яко кажучи, не є дуже хорошими. Там вони майже бідують аби відкласти "копійку" додому.

Попри це все, заробітчани готові терпіти, адже в Україні вони нікому не потрібні. Владі не так важливо чи народ може заробляти гроші вдома чи деінде, їм важливіше збудувати чергову резиденцію або придбати нове авто і т.п.

Молодь все чудово усвідомлює, тому більшість з них згідні виїхати хоч завтра. Прикро, проте Україна втрачає висококваліфіклваних спеціалістів та робочу силу.

Психолог Тетяна Кулішка пояснює, що багато дітей-заробітчан мріють про за кордон, бо хочуть до батьків. "Всі діти прагнуть мами й тата, і це нормально, – розповідає пані Тетяна. – Маленька дитина хоче виїхати, бо сумує за батьками. Старші ж діти думають покинути Україну, бо усвідомлюють, що перспектив добре жити і заробляти тут немає. Також неабияк впливає телебачення та інтернет, через які діти бачать хороше життя за кордоном".

Батьки не витримують

Більшість дітей уявляють собі щасливий закордон схожим на американський серіал. Але батьки знають іншу сторону "щасливого" життя там.

Франківчанка Ірина Данильчук – одна з тих мам, що повернулися на батьківщину. Дев’ять років тому вона виїхала на заробітки до Італії й пробула там вісім місяців. В Україні заробітчанка залишила двох десятирічних доньок і чоловіка. Там пані Ірина працювала доглядальницею літньої жінки. Вона пригадує, як щонеділі до старенької приїжджали близькі та родичі.

"Коли приходили сини господині, я годувала їхніх дітей , — розповідає пані Ірина, — дивлячись як вони їли, плакала, бо думала, а що їдять мої діти? Адже їм ніхто нічого нормально не приготує. Знаєте, як то чоловік нашвидкуруч щось там зготує та й усе. А вони були маленькі, їм потрібне було харчування. Телефоную додому, по одну сторону слухавки плачу я, з іншої плачуть діти. Не витримала такого життя, повернулась додому. Хоч грошей завжди не вистачає, але краще бути з дітьми, ніж з грошима".

З кожним роком людей, що хочуть покинути Україну збільшується. Їдуть батьки, потім діти… А хто ж залишиться?