Сучасне української школи: якби не залишитися без Вчителя

592
23 травня 2012

"Риба шукає де глибше, а людина де краще", - Українське прислів’я.

ЕЛІТА

Не буває держави без еліти, але й еліті без держави не заявити про себе та не зберегти свій винятковий стан. І не має жодного сенсу дивитись на проблеми освіти через призму якості лише освітньої еліти, бо без по-справжньому сучасної освіти гинуть цілі етноси та нації. І як наслідок історія почасти накриває "мокрим рядном" всю державну еліту.    

Всі ті політико-економічні проблеми, котрі все більше "припиратимуть до стінки" теперішню вітчизняну еліту своїм корінням лежать в ігноруванні сучасних потреб освіти. Еліти економічно сильних держав, освітні системи котрих зовсім не пасуть задніх у міжнародних вимірюваннях на самому високому рівні опікуються проблемою зниження інтересу молоді до професії вчителя, до падіння рівня конкуренції за посаду вчителя (див. статтю "Стати вчителем: "Хто про це зараз мріє?" на французькій публічній Інтернет-майданчику).

Натомість наша еліта ніяк не спроможеться прийняти нового за духом та змістом закону про вищу освіту, котрий би по-справжньому відповідав національним інтересам, тобто майбутнього нашої молоді. У нас державна еліта більше заклопотана тим, як не засмутити сивочолих ректорів, відомчих бюрократів та їхніх нащадків, котрі не уявляють свого існування без ручного управління державними людськими та фінансовими ресурсами.  

УЧНІ – ВЧИТЕЛІ

Щонайбільше нас вже досить скоро притисне так, це проблема школи без ВЧИТЕЛЯ.   Звісно, що мова про справжнього за своєю сутністю вчителя, а не просто про кількість вакансій в українській школі у близькому майбутньому. Якось ще не давно був актуальним підхід "не учні задля вчителя, а вчитель для учнів", бо хоч з когось було вибирати шкільному керівництву.

Ось, наш ліцей нещодавно святкував у приміщенні обласного драмтеатру свій двадцять третій випуск. Атестати отримували 255 випускників 11-х класів, котрим за три роки навчання став рідним та близьким колектив із 76 вчителів, з  яких 56 мають повне навчальне навантаження. Згадали під дуже зворушливу пісню й 8 вчителів, душі котрих відлетіли  у вічність.

Наш ліцей, мабуть, є виключенням серед загальноосвітніх закладів України ще й за тим, що майже 30% вчителів – це чоловіки та майже 20% вчителів приїздять на роботу власними авто (серед них і жінки).

"Зате" ті, хто їздить маршрутками  мають можливість "підслухати" розмови між нашими ліцеїстами, котрі приходять на навчання з усіх шкіл міста. Саме такі учні мають можливість порівнювати різних вчителів. Вражає дитячий висновок:

"Як підуть з ліцею старики, то навряд чи буде сенс міняти школу". І це при тому, що приміром не такий вже й "старий" наш колишній випускник у ролі вчителя та молодого завідуючого кафедрою фізики цього року готує вже третього члена збірної України на всесвітній олімпіаді з фізики та плюс ще й запасного у ній. Але навіть учні розуміють те, чого не усвідомлює наша "системна" еліта – виключення з правил у вигляді окремих ентузіастів не рівнозначне системно сильному педагогічному колективу.

Чим відрізняється пересічний, але по-справжньому професійний вчитель від непрофесійного?

Якщо ви думаєте, тільки незнанням необхідного обсягу інформації чи вмінням виконувати програмні атестаційні завдання, то помиляєтеся. Внутрішнє анкетування ліцеїстів "Вчитель очима учнів" чітко показує як тонко старшокласники відчувають головне: справжнім Вчителем є той, хто здатен до життя учнів залучити свій програмний матеріал так, щоб той ставав його невід’ємною частиною.

Такі Вчителі у ході уроку спонтанно відчувають потребу учнів у безлічі додаткових запитань, котрі ставляться не заради оцінки, а щоб матеріал проходив через душі учнів. Вони (вчителі) своїми репліками, уточненнями та різного роду імпровізаціями, спільним пошуком відповіді чи розв’язку проблеми самі проживають навчальний матеріал на очах учнів і цим їх самих долучають до життя у полі науки. Тільки з таких педагогів можна "зліпити" гарний професійно успішний колектив. Всі інші варіанти є не більше, ніж імітація шкільної педагогіки.    

ПРАЦЯ - ГРОШІ – ЖИТТЯ

Українському вчителю-початківцю держава пропонує працювати у селі за 900 грн/місяць при повному навантаженні. І без конкретних елементів соціального пакету. В інтегральних вимірах картина не краща: в одній із областей середньомісячна заробітна плата шкільного педагога, за даними дослідження, проведеного МБО "Центр тестових технологій і моніторингу якості освіти", у 2011 р. не перевищила  й  2000 грн.

Натомість: " у середньому у Німеччині зарплата вчителя в середній школі та гімназії становить від 2 807,65 євро на місяць після сплати податків, до 3 855,75 євро, у залежності від стажу роботи та рівня освіти. Ставки в початковій школі дещо нижчі.

Зарплата автомеханіка зі спеціальною освітою становить 1 890 євро на місяць.Зарплата офіцера Бундесверу залежить від військового звання: 22-річний лейтенант на початку служби отримує 2 000 євро на місяць після сплати податків, старший лейтенант авіації, наприклад, 25-річний пілот винищувача – 3 000 євро, 27-річний капітан десантного елітного підрозділу – 3 700 євро".

Додам від себе коротку інформацію про деякі риси роботи вчителів у французькому ліцеї (заклад виключно для старшокласників). До речі, скористаюсь нагодою, щоб звернути увагу своїх читачів – все написане мною завжди стосувалось лише старшої школи, як закордонної, так і української. Так, от французький вчитель ліцею працює менше, ніж його колега з основної ланки (5 – 9 класи), а отримує більше. На уроки до нього ніхто з адміністрації не ходить – достатньо профільного інспектора у тих випадках, коли вчитель заявляє про своє бажання отримати вищу категорію.

У ліцеї багато вчителів-чоловіків. Під час всіх канікул (зимні, весняні та літні) вчителю не  потрібно відвідувати ліцей. Просто  за власного бажання він може очолити групу учнів-туристів свого закладу, але більшість подорожує  світом зі своїми сімейними – копирсання на дачі вчителям не цікаве.

Більш, ніж на ставку ніхто не працює, але цього досить, щоб мати незалежне від батьків житло вже на початку кар’єри , а вчителю зі стажем  власний приватний будинок. Дружина може й не працювати. При цьому автомобілів сім’я більш, ніж  кількість дорослих не має права мати.  

Учнів, котрі на уроках "виходять з берегів" вчитель передає  до рук вихователів, а ті, у свою чергу, відводять їх до спеціальної класної кімнати, де проблемних учнів "залучають" до самоосвіти.  Відтак проблема дисципліни на уроках не лягає виключно на плечі вчителя, а стає  також практичним завданням і для самих учнів, і для оточуючого їх суспільства – вихователів та батьків. 

Для французького вчителя стан радісного сприйняття життя якимось дивним чином поєднується з позитивно-критичним ставленням до влади. На моє зауваження щодо того чи варто щоранку перед уроками "бурчати" на нові "ініціативи" влади за такого високого як на мене рівня вчительського  життя вони завжди зауважують: "Е, Владімір, якби ми мовчали, то ти навіть не уявляєш як вони все споганили б".

Може виникнути питання: "До чого нам всі ці повідомлення про західну освіту?"  Мовляв, куди дінуться наші люди, так і будуть тягти ярмо, адже іноземною-то не володіють. А, от тут і криється головний корінь проблеми. Для молоді оволодіти іноземною вже ніяк не проблема. Більше того, тільки лінощі гальмують мовний розвиток  людей старшого покоління.

Знаю по собі, також з прикладу свого фізика-колеги (віднедавна працює викладачем в університеті Праги), котрому під п’ятдесят, а ще з прикладу випускників ліцею, котрі працюють в Сорбонні, Гарварді та інших університетах світу.

Вивчити мову  чи навчитися водити авто не проблема – було б бажання. А останнє, ой як залежить від мотивації. Остання, у свою чергу, у нас сильно програє практиці ставлення до вчителя будь-де у світі.  Додамо до цього новітні можливості до подорожей, час на котрі у вчителів набагато більший, ніж у будь-кого, хіба що окрім пенсіонерів. Саме вчителю легше за інших бути жителем планети, не пориваючи назавжди зі своїм рідним корінням.     

ВИСНОВОК

Звісно, що без влади проблему майбутнього української школи як закладу без професійно сильних вчителів не вирішити. Але при цьому "віз залишиться й нині там" без активної позиції громади, котра починається зі справжнього вибору та впливу на "слуг народу".

Хоча нам би по-скоріше забути це по-радянськи фальшиве поняття на користь більш сучасного, перспективнішого та актуальнішого –  прагматичного ПАРТНЕРСТВА громади зі своїми "менеджерами", тобто мерами, чиновниками та депутатами, успішність та справжність усіх яких прямо залежить  від якості шкільного педагогічного середовища.

До речі, європейські цінності є не тим продуктом, який тамтешні політики подарували своїм громадянам, а відповіддю на соціальний запит з боку останніх. Чому ж така відмінність з нашими реаліями? А тому, що про педагогів, лікарів та представників духовної сфери там завжди подбають у першу чергу, а економічною сферою опікуються як такою, що додається  до першооснови - освіти, культури та моралі.  За останнього люди живуть не задля роботи (традиційна тема наших демагогів), а добре працюють, щоб гідно жити.

Зрозуміло, що псевдоеліті замість гарно попрацювати простіше всього "призначити" винними тих, хто попереджає про проблеми, бо мовляв "накаркали": немов не  дійсність ліпить людей недосконалими, а преса, телебачення чи естрада.

Та все ж приходить час і та чи інша, але  справжня еліта віднаходить засоби до організації життя даної географічної території по-справжньому сучасно. От, тільки буває й так, що не приходить і там лишаються руїни та  історичні артефакти. Як поле історичних досліджень більш сучасних, тобто по-справжньому освічених етносів чи націй.  

powered by lun.ua