Сам собі екскурсовод

Відвідати Чернігів ми з друзями та родиною збиралися давно. І нарешті такий момент настав. Першим у переліку місцевих видатних пам’яток був Національний архітектурно-історичний заповідник "Чернігів древній".

Серед його найвідоміших комплексів – найдавніший храм Київської Русі Спаський собор, один з найбільших у Європі курганний некрополь, колекція іконопису XVIII-XIX століть. Як писали гості міста на багатьох сайтах та форумах, це – перлина Чернігова, без якої важко сформувати загальне уявлення про нього. Тож побачити всі ці красоти на власні очі, ой, як хотілося.

Та яким же було наше розчарування, коли в касі, де продають вхідні квитки, нам повідомили, що екскурсію заповідником нам ніхто не проведе, тому що всі гіди зайняті. Мовляв, слід було телефонувати і домовлятися наперед, замовляти екскурсію телефоном, а так гуляйте самостійно, раз приїхали.

До речі, напередодні поїздки я штурмом брала сайт заповідника, щоб дізнатися усі деталі щодо екскурсій, але він весь час був заблокований. А попередній досвід мандрів переконував, що все можна вирішити на місці, тим паче, що Чернігів має непогану репутацію як привабливого для туриста міста.

Та, як кажуть, не так склалося, як гадалося. Працівники заповідника дали нам прайс-лист із контактами - на майбутнє. Ми не стали з цим зволікати і почали телефонувати на вказані номери. А раптом нам скажуть щось нове і гіда ми все-таки знайдемо. Але телефон уперто мовчав. Потім нам прийшла ідея звернутися у місцевий туристично-інформаційний центр. На жаль, нічого втішного і тут ми не почули: нині дуже великий наплив туристів, у тому числі іноземних, тому екскурсоводів на усіх просто не вистачає.

Панорама міста, яка відкривається із дзвіниці

Звісно, можна було оглянути пам’ятки заповідника самостійно, але робити це без цікавої розповіді гіда, приправленої усілякими легендами та бувальщинами, нам здалося не дуже заманливо. Та все ж в один комплекс заповідника ми потрапили.

Нещодавно у приміщенні Чернігівського колегіуму відкрився Музей шоколадного мистецтва (за ініціативою однієї кондитерської компанії). Туди і пішли. Вхід - 25 гривень з дорослого, дивитись особливо ні на що, вся інформація – на стендах, хоча живе спілкування з представником фабрики було б набагато цікавішим. Єдиний плюс – вхідний квиток можна обміняти на подарунковий набір цукерок, звісно ж найпростіших. Та хоч якесь підняття туристського духу.

Чернігівський колегіум

А взагалі здалося дивним, що Чернігів, який за Вікіпедією стоїть третім у списку історичних міст нашої країни (після Києва та Львова), має дефіцит гідів. Адже від цього страждає його імідж. Виходить, якщо турист з Європи захоче відвідати одне з найдавніших міст України і приїде сюди без попередньої домовленості із заповідником, його плани рухнуть, як картковий будиночок. Чи ставлення до іноземних гостей тут зовсім інше, ніж до своїх? Тоді як у таких умовах розвивати внутрішній туризм, на що зараз роблять ставку урядовці?

Нам же не лишалося нічого іншого, як дослухатися до поради працівника заповідника й оглянути іншу родзинку міста – Антонієві печери, унікальну пам'ятку XI-XVIII століть. У дечому вони схожі на печери Києво-Печерської лаври, але менші за розмірами і, звісно, зі своїми легендами. Одна з них розповідає, що час від часу в одному з коридорів печер з’являється туман, який сприймають за тінь Чорного ченця. І ніяких наукових пояснень цьому явищу немає. Якщо чесно, мені здалося це красивою оповідкою для наївних туристів. Хоча, хто знає...

Свято-Троїцький собор

Після огляду печер вирішили організувати собі пішохідну екскурсію містом. За гіда у нас був путівник, придбаний у заповіднику. За його порадами ми подивилися Свято-Троїцький собор XVIII століття, де нині зберігаються мощі святого Феодосія і преподобного Лаврентія. Кому не важко здолати 172 сходинки, можуть піднятися на дзвіницю, яка знаходиться на території собору. Панорама звідти – пречудова. Маленькі будиночки у старій частині міста ніби губляться у зелені, рідко де таке побачиш.

І, мабуть, Київ значно поступається у цій зеленій розкоші Чернігову, бо самі бачите, які цінності сповідує нинішня столична влада. Якщо чули, то незабаром киян позбавлять ще однієї зеленої оази. Труханів острів, після закриття на ньому кемпінгу, планують перетворити на територію, повну розваг. Звісно, ж вирубавши гектари зелених насаджень. Тому честь і хвала Чернігову, який зумів зберегти свої парки та сади.

Після історичних місць вирішили подивитися на центральну площу міста – Червону, яка вважається однією з найбільших у Європі. Вимощена бруківкою у формі кола, вона ніби нанизує прилеглі будинки у намисто.

На Алеї героїв

Від неї тягнеться Алея героїв, яка приводить до Катерининської церкви, збудованої на честь чернігівського козацького полку. Не буду судити про її архітектурний стиль та довершеність, оскільки не маю необхідної освіти, але як звичайний турист зазначу: красиво та вишукано.

На мій погляд, потрапляючи в будь-яке інше місто, починаєш дивитися на схожі речі, які є і у твоєму рідному, іншими очима. Мабуть, в цьому і є сенс туризму, щоб навчитися цінувати те, що знаходиться у тебе просто під носом. А для себе ми вирішили, що до Чернігова варто їхати, і ми це зробимо ще раз обов’язково. Побачити ж вдалося не все заплановане.