ЄВРО: Послєвкусіє і гендер-бендер

23
3 липня 2012

От деколи мені дуже шкода, що історії моїх друзів не стаються зі мною безпосередньо, або, принаймні, я не є їх активним учасником. Чи бодай пасивним свідком.

Бо душить велика і красива нац-жаба, коли все доводиться лише переповідати з їхніх слів. А втриматися від переповідання і не можеш...

Отже. Євро — всьо. На вулицях ще не встигли прибрати розтоптане карнавальне сміття, метро на радість киянам знову працює нормально, в оглядових двоповерхових автобусах їздять поодинокі туристи, сумно махаючи ручками з даху учасникам чергового протесту під Радою.

У Франції, каже моя паризька подруга, під час фіналу коментатори дуже схвально відгукувалися про Україну, купа людей її просто для себе відкрила, всі вражені релаксом, гостинністю й невідповідністю обіцяним страшилкам. І навіть якісь випадкові знайомі в потязі Діжон-Париж перепитували мою подругу з повагою: "О, так ти насправді з України? "

Ну але видно, не всі слідкували за французькими коментаторами. До деяких гостей столиці фактаж або доходить із ділеєм, або, в силу особистих обставин, доходить у специфічному вигляді.

Понеділок. Либідська. Середина дня.

Моя подруга, дівчина з велетенськими блакитними очима, чорним волоссям і пропорціями Венери Мелоської, задумано сидить у потязі. Навпроти дверей стоїть високий, дуже красивий, ебонітовий просто хлопець.

Дівчина, ковзнувши по ньому поглядом й задовольнивши в собі естетку, краєм мозку згадала собі настирне, одноголосне твердження жіночих глянцевих журналів про легендарні розміри чоловічої суті африканців. Тільки не встигли її очі й на секунду на його причинному місці зафіксуватися: красунчик відчайдушно заволав.

Англійською дівчина володіє не особливо, але слово "Секс" і в віддалених племенах Океанії ні з чим не сплутаєш. Верещав ебонітовий ідеал чітко в її бік, робив це агресивно, вимахуючи руками й не на жарт лякаючи дівчинку-волонтерку, приставлену до нього з давніх-давен, від Початку Євро.

Моя подруга, доїхавши до своєї зупинки, поспішила на вихід, від скандалу подалі. Тільки ж дзузьки — хлопець вистрибнув за нею, ні на півтону не стишуючи свій обурений дискурс.

– Та шо він від мене хоче?! - обернулася до волонтерки дівчина.

– Він... він... - волонтерка знітилася.

– Що "він"?!

– Він каже, ви до нього залицялися...

– Я?! та переклади йому, аби йшов (....)!

– Ні. я таке не можу перекласти...

В цей час на тлі червоного обличчя волонтерки заманячило кілька метрополітенських правоохоронців. До них, як до рідних, кинувся гість Євро-2012.

–  Що сталося? - поцікавилися доволі, до їх честі, розслаблені українські міліціонери. (Їх, до речі, впродовж всього Євро навіть обходити десятою дорогою не хотілося, як то зазвичай буває. Були навіть такі, що цілим загоном посміхалися і повторювали за мною англійські слова, які я казала в телефон).

Волонтерка переклала. Моя подруга за цей час також второпала, що в контексті занадто часто мелькало оце "Секшуал харасмент".

– Сексуальне домагання? - зацікавилась міліція. - Він до неї чи вона до нього?

– Та вона...

– І в чому, дєвушка, це виражалося?

Волонтерка ще раз напровсяк перепитала в свого підопічного англійською.

– Вона дивилася на мій пеніс!!! - вибухнув він і тут вже навіть тітонька, що протирала балюстраду ескалатора, все зрозуміла. 

– Мені треба написати заяву?! - не вщухав сплюндрований іноземець.

– Ні, - заспокоїв його винахідливий міліціонер, - українське законодавство збудоване так, що ми її й без заяви покараємо. Оштрафуємо дуже серйозно, обіцяємо. Так, дєвушка, прайдьомтє-ка.

І якщо трьом міліціонерам ще на платформі було важко стриматися, то, закривши двері "прийомника", вони зареготали на повну силу. Аж того їх колегу, що весь час сидів у святому невіданні, переписуючи папірці, ледь кіндрат не вхопив.

– Що, що сталося?!

Коли йому, припинивши реготати, розповіли про суть правопорушення, дядько замалим не сповз на землю, до ніг моєї голубоокої чорнявки.

– Та якби я... Якби мені... та хоч колись би хоч якась дєвушка туда подивилася, я би не знаю, на яких сьомих небесах був! От ідіот же!

І поки вони за вечерею розповідали про оказію тестю чи сусіду Льоліку, я собі подумала, що, ну нашо сміятися. Раптом справді людина трохи слаба на голову?

Бо як собі навіть із стереотипів про український расизм, легкодоступних жінок і знущання з тварин можна було зліпити СЕКСУАЛЬНЕ ДОМАГАННЯ, пояснити може хіба геніальний творець всім відомої голландської реклами.

Моя подруга ще й досі в шоці. А в правдивість цієї історії не можуть повірити ні мої знайомі французи, ні американці. Поширюватимуть, кажуть, як анекдот про небезпечних українок.

А тим часом дослідники гендерної проблематики на пост-радянських теренах можуть полегшено зітхнути: чоловіки нарешті перестали цуратися жіночих іпостасей. Та ще й спокійнісінько суміщають їх із любов'ю до футболу й доступного... пива.



powered by lun.ua