Як мене сватали у політику

104
14 серпня 2012

Сьогодні подзвонила львівська подруга й радісно оголосила: "От бач, Карпа, яка ти яскрава ілюстрація істини про те, що якщо ти не цікавишся політикою, не факт, що політика не зацікавиться тобою"

Мені, звісно, найперше згадався герой нашого дитинства Піховшек, в котрого ця фраза в рекламі тоді одного з перших політичних ток-шоу звучала. Друга асоціація з принтом на моїй купленій у Бангкоку футболці, де схематичний слон намагається вилізти з певною метою на жирафу й напис "Всі політики — брудні". Ну і третя вже нарешті про те, що мала на увазі подруга — мій нещодавний "похід" у політику.

Дезінформація про те, що Карпа преться у нардепи, поширилася з тиждень тому зі швидкістю самі знаєте чого на вентиляторі. Дивно, як, достоту не розібравшись що й до чого, деякі жовті видання, вхопившись за мою медійну душу, не почали вкотре ліпити мої фото імені плей-боя й давати заголовки штибу "Карпа женеться за славою Чічоліни?.." Хоча ні. В мене на те, аби роздягатися, щойно в парламенті почнеться хохло-срач, не вистачить ні форм, ані дипломатичності.

Чула, Сергія Жадана теж не так давно записали в кандидати. Розвага моделі "бєз мєня мєня женілі" стає дедалі популярнішою, надто з приходом чергової передвиборної діареї. На тлі інтелектуалів штибу Таїсії Повалій козирнути іменем публічної особи, котра має свою думку, багаж справ і авторитет — просто солодка мрія будь-якого закулісного гравця чи партійного лідера з пролежнями на репутації.

Добре ім'я — це річ, яку за гроші, пайки гречки чи аптечки першої допомоги не купиш. На це треба роки роботи, харизма і, що головне, непідробно чисті інтенції. А от втратити можна за секунду. Причому не тільки через свій хибний крок чи раптове непереборне бажання продатися, а й через банальну "підставу": шантаж, спокусу, грання на тонких струнах благородної душі тощо.

Мені просто подзвонив Роман Чайка і просто запропонував щось змінити. І, якщо я хочу - не "йти в політику", а залишитися в наглядовій раді, функція котрої буде накладати вето чи просто лупити по пальцях народних слуг, коли ті спробують проштовхнути якесь ліве рішення.

Себто, легітимно, сидячи на "українській платформі "Собор", заснованій ще Левком Лук'яненком, тиснути кнопки української карми, а не лише збурювати громадську активність участю в протестах, писаниною та іншою громадською діяльністю.

Чайку я поважаю, як і Капранових, і Соболєва, котрий на той момент був в такому ж становищі запрошеного тамади, що вагається, як і я.

Українська політика — це як славнозвісний "Готель "Каліфорнія" – можеш здати номер у будь-який час, але ніколи не зможеш поїхати геть. Того я відразу ж до того, як були складені списки, попередила, що в жодні списки мене ставити не треба і що я зберігаю за собою право вийти з цієї "оглядової ради чесних людей" в будь-який момент.

Правда, мені загадково відповіли, що я ще можу змінити свою думку з огляду на те, якими будуть результати голосування. І що варто зазначити — коли "Собор" не матиме 5% для проходу згідно соцопитування, все йде в голубий туман, аби не красти виборців в Об’єднаної опозиції.

Сьоме місце в списку мене не спокусило. Було сумно від того, що у список мене таки занесли і що ще до того, як все це сталося, журналісти рознесли по селу брехню про мої "парламентські амбіції". А відтак просто підключилася інтуїція. Якщо я проти системи, як я можу до неї належати бодай на рівні наглядової ради?

Якщо все тіло — владний апарат — давно поглинула, цитуючи класика, "вонючая гангрена", як можуть кілька чистих інплантантів письменників-журналістів це тіло вивести з багна корупції? До того ж, і малі діти знають, що ігри Верховної Ради — це ігри бабла, а не ігри чесних поривів чи навіть амбіцій увійти в історію.

Он один пацан цю можливість вже дуже круто проциндрив у 2004-му. Ну і навряд чи в мене б  вистачило терпіння й християнського (московського патріархату) співчуття підходити до кожного депутата-бізнесмена, довірчо класти руку на плече й тихим шепотінням переконувати робити бізнес чесно, не обдираючи робітників, пенсіонерів, студентів і просто пересічних споживачів, бо ж переродишся бідним калікою в околиці Мумбаю...

Я твердо переконана: якщо цю владу змінювати, то змінювати її треба різко, швидко і повністю. Он, як в Грузії прекрасно працює держапарат, де мало кому більше, ніж 30 років. Зате вчилися всі не за хабарі, а згідно знань і здібностей, і країну будують легко, граючись, і водночас відповідально: як потужну і гнучку корпорацію...

Ви можете мене любити чи ненавидіти. Приймати те, що я роблю, або начисто відкидати. Незмінно одне: я завжди залишаюся чесною. І валю все, як думаю, без огляду на кон'юнктуру ринку, політиків чи комерційно-православну мораль.

Люди повинні відповідати за всіх монстрів, котрих вони поприручували. Того будь-які збіги імен, прізвищ та місцевостей в тому, що я десь пишу чи говорю, випадковими вважати не варто.

Могти казати те, що є насправді — незрівнянна розкіш. І її я не проміняю на жодну депутатську зарплату чи квартиру в "елітном навастроє"...

powered by lun.ua