Репетитор і школа

109
2 серпня 2012

Треба поважати побажання українських громадян –

це та цінність, яка має бути пріоритетом сучасного уряду,

і це не так вже й важко зробити!

Френсіс Фукуяма.

Літо-вересень-школа

Щораз літо добігає кінця і наступає новий навчальний рік. Є освітні заклади, у яких десятиліттями поспіль не "пишуть" наказ про початок навчального року, зате вже з першого вересня мають стабільний розклад занять на весь рік. І навіть при складній комплектації у 20 – 23 старших 9 – 11-х класів ці заклади працюють так, що від батьків відбою не має.

Натомість у більшості шкіл звикли починати із гарно виписаного наказу (вдумайтесь у дитячому закладі - накази)  "Про початок…". Втім, головний організуючий документ - розклад занять – щодня переробляється впродовж всього вересня. Хоча й класів мають від 1-го до 11-го лише 12 – 15.

На більш високому рівні маємо подібне: МОНмолодьспорту, обласні та міські управління, районні відділи щорічно видають "на гора" отой наказ, а у них під носом десятиліттями у тисячах шкіл замість по-людськи гідного туалету вчителі та учні ходять до вигрібної ями. Ви уявляєте, щоб якась громада не розпочала 1 вересня новий шкільний рік? Звісно, що НІ, бо батьки зчинять галас. А тепер уявіть навпаки – якась освітня "контора" не вийшла на роботу. Чи багато людей те помітять?

Зазвичай, якщо по-людськи, то гроші з місцевих податків у першу чергу залишаються для школи, лікарні, дільничного міліціонера тощо. І без наказів зверху справжні професіонали знають, ЩО треба на ті гроші робити, щоб школа працювала. І хай ще хтось спробує ухилитися – громада відразу нагадає. Не допоможе зауваження – змінить керівника.

За такої організації зовсім не потрібна бюрократична ієрархія, щоб громада могла отримати нею ж зароблене. Зауважите, що існують громади неспроможні заробити на свою школу та лікарню і безпеку?

Так це вже проблема іншого рівня та змісту. Якщо у країні більшість громад економічно не спроможні, то тут проблема не у людях, а у владі.

Школа є закладом громади і щоб успішно функціонувати за своєю природою не потребує ієрархічної вертикалі: її успішність визначається якістю вчителя, а не циркулярами зверху. У тому числі й щодо змісту навчання.

Репетитор-зміст-школа

Хто у нас щонайкраще знає, ЩО саме треба вчити? Знають репетитори та підготовчі курси/факультети тих закладів, до яких підуть випускники шкіл. А треба, щоб таким авторитетом була сама ШКОЛА! Ось це є завданням адміністраторів освіти, а не дріб’язкове втручання у діяльність вчителів, котре її лише спотворює.

Чим зазвичай бере репетитор? Тим, що мінімум часу пояснює, а натомість максимум часу та зусиль витрачає на занурення у різні вправи та завдання самого учня. Адже успішно практикуючий педагог чітко знає – лише через учнівську персональну діяльність можна по-справжньому навчити.

Батьки теж не дурні. Ви ж ніколи не чули, щоб батьки шукали для своєї дитини такого репетитора, котрий би володів "феєрверком" методичних засобів навчання? І не почуєте. Вони шукають такого педагога, котрий був би їй як тренер, бо саме у прямому контакті з фундаментальним змістом тієї чи іншої науки формується учнівська компетентність.

Гарний репетитор є ефективним оптимізатором учнівського цільового навчання. Він вільно володіє змістом дисципліни і добре вміє добирати той навчальний комплект персональної роботи учня, котрий і дає позитивні результати.

У репетитора учні та батьки шукають знавця методів розв’язування завдань, вправ та проблем, а не "майстра" методичних демонстрацій прісно відомої всьому світу предметної теорії.

Але ж так повинна працювати і кожна школа. Це добре підтверджує досвід Рівіна, Шаталова, Гузика та багатьох тих вчителів, з числа яких батьки і знаходять репетиторів. Але в цілому школа так не працює.

Тому, що її весь час вперто спрямовують на шлях безперервного так званого методичного пошуку.

Надто багато у нас освітян, котрі не є педагогами, бо не здатні годинами день у день перебувати серед дітей. Вони їх нервують. От і наплодилося супутніх школі псевдо освітніх "контор", котрі мало де існують. Мовляв у нас люди не ті, їх треба весь час правильно спрямовувати. Натомість же штатних одиниць, котрі впливали б на матеріальну складову шкільного господарства та безпеку діяльності у наших освітніх структурах "кіт наплакав". І це при тому, що більшість шкільних приміщень (про інфраструктуру вже й не мова) ще радянського зразка своєю примітивністю та вбогістю й близько не можна поставити, приміром, з пересічним алжирським ліцеєм 80-х років минулого століття.

Пострадянська система апріорі не допускає довіри до людини як технології успіху. А дарма. Ось, що зазначає Богдан Гаврилишин про Японію: "Програвши у війні, вони хотіли виграти в мирі - виграти економічно. Тому ведення бізнесу стало патріотичною справою, і головна ставка була на людей. Там було в 10 разів менше юристів на 10 тисяч людей, ніж в США. Ця система трималася на довірі. І вона дала колосальний результат" - http://www.pravda.com.ua/articles/2012/07/18/6969085/ .

Згадаймо чи були випадки мародерства опісля недавньої катастрофи на Фукусімі і порівняймо те з цьогорічним затопленням на Кубані. Довіра є засобом до віри в успіх, а недовіра створює атмосферу підозрілості та очікування, що потрібне зробить хтось інший. Як наслідок маємо дефіцит віри громади у власні сили і надлишок її віри в обіцянки владних верхів.

"Архітектура" нашої шкільної системи така, що головними в ній є не вчителі та учні з батьками, а управлінсько-бюрократичні та методично-інструктивні супутні школі служби. Це й призводить до надії школярів та батьків на репетиторів та різні підготовчі курси. Ні в Алжирі, де працював три роки, ні у Франції, де спілкувався з давніми друзями по Алжиру немає й мови про репетиторство. Немає там і офіційних методичних служб.

А якщо вас зацікавлять враження про закордонні шкільні системи голови асоціації ліцеїв м. Києва Шукевича, котрий бачив більше мого, то ви обов’язково почуєте про відсутність там методичних "контор". Чому так? Тому, що там шкільні системи хоча й не ідеальні і не найкращі у світі, але не настільки хворі як наша.

Яке потрібно мати дитині здоров’я, щоб опісля школи ще до репетитора дибати? Втім, більшість наших школярів і не є здоровими. Чи не з цієї причини і також? За якісного вчителя та здорової системи суспільної мотивації до освіти школа не може не бути здоровою.

Поширеність практики репетиторства, впровадження методичних служб та окремих інститутів підвищення кваліфікації є всього лише симптомами хвороби як шкільного організму, так і університетської системи підготовки вчителів.

Додамо практику нагляду за вчителями через так зване відвідування уроків завучем та директором. А ще проведення так званих відкритих уроків. Все це є продовженням переліку симптомів хвороби школи пострадянського типу. Світ давно не практикує ні "відвідувань", ні відкритих уроків.

Наперед підготовлений "звітний" урок-вистава – це як в учня за радянських часів: "Сьогодні маю оцінку, то можу декілька тижнів нічого не вчити". Крім того, чітке дотримання плану та сценарію уроку навпаки не дає йому бути відкритим.

Останнє має місце тоді, коли вчитель є повністю відкритим до будь-якого "вибрику" кожного свого учня. З таких позицій гарний вчитель кожного уроку є відкритим: для своїх учнів, для їхніх позапланових потреб чи проявів. Щодо не зовсім гарних вчителів, то світ тримає ефективних у своїх повноваженнях інспекторів. Цієї "рушниці під стіною сараю" вже достатньо, щоб система не впадала у стан повальної аморальної безвідповідальності.  

Хвороба-ліки

Всі хвороби лікуються попри те, що кожен з нас вже від народження починає помирати. Втім, життя не зупиняється, а як енергія лише перетворюється з однієї форми в іншу чи передається від одного тіла до іншого. Які варіанти лікування шкільної освіти? Головне у тім, щоб застосувати, а не лише декларувати політику людино(дитино)центризму.

Ось приклад Швеції в інтерпретації того ж Богдана Гаврилишина: "В Швеції змогли знайти спільну мову представники профспілок, власників та уряду і вирішили: замість того, аби тягнути ковдру кожен у свій бік, маємо співпрацювати. І великі підприємства включили представників профспілок до наглядових рад тих підприємств. Профспілки почали вчити працівників більш ефективно працювати, бо тоді підприємство буде більше заробляти, і прибутки робітника зростуть, оскільки це гарантується наявністю в наглядовій раді представника профспілок. В Японії були для того історичні передумови, а в Швеції вони дійшли до того ж, виходячи з раціональних причин. В обох тих країнах ставка на довіру та на людину дала колосальний ефект".

І не потрібно нових національних дослідницьких структур, бо Кант давно подарував світу глибинну формулу – людина має бути не засобом до чогось, а метою всьому. У нашому освітньому контексті це означає – довіряйте вчителю так, як довіряють батьки репетитору. Гарному вчителю як гарному шахісту не проблема "грати" одночасно на декількох "дошках". Він здатен під час уроку приділити увагу кожному учню саме так як того вимагає його освітня "партія".

Тільки й треба, що поменше "жувати" самому теорію, а побільше завантажувати учнів завданнями по її застосуванню та "грати" вже свою "партію" - освітнього коучинга. Запис у державній програмі про перехід від повчальної педагогіки до педагогіки співпраці задля сучасних освітніх компетенцій замість формального заучування саме це і передбачає.

У іншому разі спроби залишати все по-старому (ось я пояснив, а ваша задача дома все вивчити і мені повторити наступного уроку) віднині є не чим іншим як службовою невідповідністю. Відтак показником оздоровлення шкільної системи може бути поступове зниження потреби школярів та їхніх батьків у репетиторах та різноманітних "підготовчих" курсах. 

powered by lun.ua