Видобуток сланцевого газу. Погляд екологів

Агенція США з питань міжнародного розвитку оплатила послуги консультантів, які досліджували потенційні екологічні проблеми щодо видобутку сланцевого газу методом розривів у Карпатському та Дніпровсько-Донецькому басейнах.

Підсумковий документ був завершений у травні, але деталі його залишаються під завісою таємничості й досі.

Експерти деяких європейських країн вважають видобуток сланцевого газу екологічним лихом і забороняють його на рівні державних мораторіїв. В той же час в Україні це називають світлим майбутнім і закликають нас радіти цій новій сторінці нашої історії. Але тут кожен повинен сам розібратись чи хоче він таке майбутнє.

З кожним днем тема шкідливості видобутку сланцевого газу все частіше виникає в газетах, на телебаченні і в розмовах. Проте до останнього часу такі розмови торкались лише далекого зарубіжжя і цікавили нас передусім тому, що довкілля у нас одне на всіх. Що нам, скажімо, до Південної Африки чи Австралії? Але в останні місяці загроза видобутку сланцевого газу торкнулась України впритул.

Побоювання екологів підтвердились - "справа" зрушила вже в перші дні роботи нового міністра екології, в квітні 2012 року, коли були оголошені і в короткий час завершені тендери на розвідку сланцевих родовищ.

Тепер розмови про сланцевий газ стали дуже предметними і нині обговорюються вже конкретні місця, де він видобуватиметься. Слова "Шелл" і "Шеврон" вже не менш реальні для нас ніж "Оболонь" чи "Славутич".

Сланцевий газ – це природний газ, що залягає переважно у м’яких сланцевих породах із розгалуженою мережею тріщин. Технологічна складність видобутку такого газу дуже висока, а рентабельність відносно низька. Проте останнім часом технології видобутку просунулись вперед.

В Україні один з найбільших басейнів, де планується видобуток такого газу, так звана "Юзівська платформа" – умовна ділянка, що охоплює значну частину сходу Харківщини і півночі Донеччини. Друга ділянка - "Олеська платформа" – дебелий шмат Львівщини, переходить на територію Польщі, яка також поспішила відкрити двері газодобувачам.

Головне завдання газовидобувних компаній – "витрясти" бульбашки газу зі щільної породи на глибині кількох кілометрів. Для цього використовують технології горизонтального буріння та гідророзриву пластів — на глибину залягання порід, яка зазвичай складає від 700 до 3000 м пробурюється свердловина, що розгалужується в породі на кілька рукавів.

В цю свердловину закачують розчин води, піску та хімічних сполук, які створюють великий тиск і руйнують породу. Газ вивільняється і його можна видобути. Проте відкачати з такою ж легкістю розчин води і реактивів не вдається і зазвичай щонайменше половина цієї високотоксичної рідини залишається у свердловині.

Саме в цьому бачать одну з головних загроз видобутку сланцевого газу всі, хто називає його екологічним лихом. Поки свердловина дістанеться до газоносної породи, розміщеної на великій глибині, вона може перетнути не один водоносний горизонт. Жодної гарантії, що токсичний розчин не потрапить у ґрунтові води, нема. А це значитиме, що ґрунтові води на всю площу кожного забрудненого водоносного горизонту стануть токсичними і вже ніколи не зможуть бути використаними в побуті.

Раніше вважалось, що саме артезіанська вода, видобута з великої глибини, є найчистішою і придатною для пиття, проте тепер вона може стати смертельною небезпекою.

В 2010 році американський журналіст Джош Фокс зняв документальний фільм "Gasland" - "Газова країна", в якому показано чим може закінчитись видобування сланцевого газу для місцевих жителів. Герої фільму – прості американці, яким не пощастило оселитись там, де газові компанії почали видобувати сланцевий газ.

Від забрудненої води частішають випадки онкозахворювання, гинуть домашні і дикі тварини. Після потрапляння отруєної води з-під землі у поверхневі води, річки стають мертвими. По великому рахунку, загроза стосується всього водозабору річки, в якому почали розробку газового родовища. Тобто не обов’язково жити безпосередньо поряд зі свердловиною, щоб отримати жахливе життя.

Звісно, фільм сильно критикують самі газовидобувні компанії, рясно публікуючи зауваження та неточності, виявлені їхніми експертами при перегляді стрічки. Втім, як не критикуй розслідування американських журналістів, нікуди не подіти людей, чиє життя стало нестерпним, коли за їх вікном побудували першу бурову вишку. Також нікуди не приховати, що видобування сланцевого газу займає надзвичайно велику площу, оскільки вимагає спорудження величезної кількості свердловин та інших споруд, необхідних для роботи таких "гірників".

Герої фільму "Gasland" живуть у малонаселених частинах США, де на 1 жителя припадає по два-чотири квадратні кілометри території, а то й більше. В Україні немає таких малозаселених територій і всюди, де планують видобувати сланцевий газ, ця загроза стосуватиметься значно більшої кількості людей, ніж в США.

Минулого року Болгарія, Німеччина, Швеція і Франція видали державні мораторії на видобуток сланцевого газу, назавжди заборонивши його як велику небезпеку для жителів цих країн. Чи хочемо жити з такою небезпекою ми? Хоча жодного референдуму або громадського обговорення до цього часу не проводилось і не планувалось. Тобто особливо в нас ніхто і не питає.

19 липня відбулась зустріч екологічних організацій з представниками кампаній "Шелл" і "Шеврон", що планують незабаром розпочати розробку сланцевого газу в Україні.

Професор Джон Бонайн, президент МБО "Екологія-Право-Людина" (ЕПЛ), поставив численні запитання, які залишаються відкритими щодо планів в Україні, незважаючи на занепокоєння, висловлені в США та інших країнах на основі досвіду застосування там методу розривів.

- Які хімічні речовини будуть застосовуватися у цьому процесі? Які існують гарантії, що вони не забруднюватимуть сільськогосподарські землі та не шкодитимуть здоров’ю українських громадян? Які об’єми води забиратимуться з річок та підземних джерел води?

- Що робитимуть міжнародні компанії з відпрацьованими забрудненими водами? Чи вони будуть утилізувати їх на поверхні? Яким чином вони будуть запобігати негативному впливу солей з підземних вод у сланцевих формаціях на сільськогосподарські землі?

- Якщо відпрацьовані води будуть повторно закачуватися під землю, чи спричинить це землетруси, як це було у Великобританії та Сполучених Штатах? Чи ці землетруси спричинять зараження питної води у водоносних шарах?

- Наскільки сильним буде негативний вплив на якість повітря у Карпатському регіоні летких органічних сполук та інших забруднювачів повітря? Наскільки ще погіршиться екологічний стан у вже забруднених східних регіонах України?

- Скільки вантажівок проходитиме через міста і села щогодини, перевозячи матеріали, необхідні для технологічного процесу? Хто платитиме за пошкодження доріг? Яке забруднення спричинятимуть ці вантажівки?

- Якщо не діятиме екологічне законодавство, чи існуватиме ризик для національних парків, природно-заповідних зон та дикої природи?

- Яку суму коштів уряд вимагатиме від міжнародних компаній як "заставу" для гарантування компенсації за завдану шкоду і оплату за закриття свердловин після того, як увесь газ буде викачаний?"

На ці питання представники кампаній виявились не готовими відповісти. Враження більшості учасників зустрічі говорять, що представники "Шелл" і "Шеврон", мабуть, чекали що громадські організації їх хвалитимуть, як це робить керівництво Мінприроди.