"Вам суглоб з собою дати, чи лікар забере?"

5172
6 серпня 2012

Найціннішим для людей є здоров'я. І якщо ти, не дай Боже, захворів, то жоден лікар не допоможе. Навіть якщо ти платиш гроші.

Дуже багато оголошень у наших українських газетах, у яких просять люди грошей. Потрібне лікування за кордоном. А я хочу запитати медиків: "Що ви робите, як лікуєте? Де ваша клятва?"

Опишу конкретно моє лікування.

Звернулася я в нашу Івано-Франківську обласну клінічну лікарню із приводу коксартрозу кульшового суглобу до професора Вадима Сулими. Він оглянув мої знімки, сказав зробити аналізи.

Я пройшла всі обстеження у своїй дільничній поліклініці. Висновки лікарів принесла йому. Аналізи були добрі. Та він на них і не дивився. У довідці від ендокринолога було вказано, що в мене CR щитовидки, що її видалили, що я приймаю гормони.

Професор сказав, що протипоказань немає, можна оперувати. Указав адресу, де можна придбати суглоб.

Описую детально, бо факти вражають.

Я прийшла у магазин, оплатила гроші, а мені кажуть: "Вам з собою дати суглоб чи лікар забере?"

Невже це такий товар, що будь хто може в сумці носити?.. Я відмовилась.

Увечері мене госпіталізували, а вранці прийшли з каталкою, щоб везти в операційну. Ні ЕКГ не зробили, ні кров не взяли. Жодних обстежень! Єдине, що вимагали – оплатити старшій медсестрі за лікування.

Перед самою операційною дали підписати якийсь документ. Та я це повинна була в спокійній обстановці все прочитати. Анестезіолог мав би провести якусь бесіду перед операцією, хоча би тиск поміряти?!..

Завезли мене в операційну. Анестезіолог Пулик ввів мені спинномозкову анестезію – і більше його там не було. Професор перед операцією розмовляв по мобільному телефону, перебуваючи вже в стерильному одязі!

Під час операції мені стало погано, і медсестра подзвонила Пулику, а він по телефону диктував, що треба робити. Пізніше заступник головного лікаря лікарні Андрій Яворський скаже: "Анестезіолог має право бути на трьох операціях одночасно. Порушень тут немає".

Не знаю, що й скільки ввела мені медсестра, але я всі 10 днів не могла підвестися на ноги, дуже боліла голова. Ніхто на мої прохання не зважав. Сулима кричав до мене: "Встала, я сказав! Мене не цікавить ваша голова, мене цікавить ваша нога! Учитель –це діагноз", – я вчитель...

Через півгодини після операції в палаті мені стало зле, сильно падав тиск. Збіглись лікарі. Посилають мого чоловіка в другий кінець міста на станцію переливання крові по кров і плазму.

А що – це не повинні були заготовити? Гроші ж заплатили!

Привіз він усе в замороженому вигляді. Мені кажуть:"Кладіть на груди й грійте". Я відмовилась. Плазму розморозили, вона потекла. Чоловік їде по другу. А це все – час, тож їздив на таксі.

А як робили перев'язки!.. Привезуть медсестри столик із перев'язочним матеріалом, і одними рукавичками лізуть кожному в рану. Мало того, одна сестричка руками поправила коліщатко, що возить той столик, а потім тією ж рукою полізла в рану.

Медсестри вночі сплять. Закриваються в кабінетах. Чоловік до ранку не міг нікого знайти.

Це не лікарня, а бойня!

Виписали мене, лежачу, додому. Наступного дня з рани потік гній. З кожним днем мені ставало все гірше. Приїжджав лікуючий лікар, назначав крапельниці, уколи. Нічого не помогло.

Рівно через місяць, 4 серпня, їдемо до Сулими. Мене везуть, бо ледь-ледь пересуваюсь на ходунках. Сулима подивився й сказав, що потрібна ще одна операція.

Наступного дня мене оперують, але наркоз уже загальний. Тепер його відношення змінилося, відчув свою вину.

Лікуючий лікар уже Карась. Він не зробив мені жодної перев'язки. І що б я його не запитала, він відказував: ''Всі питання до професора". Зате перед випискою підходить до мене і каже: "Скільки можна чекати на ваше"дякую"?.." Це він хабара вимагав.

У нас жоден лікар не зробить тобі операцію, поки йому не заплатиш! Так хоч би відношення було людське.

Виписали мене. Професор Сулима каже: "Раз у місяць здавайте аналіз крові й приймайте профілактично антибіотик. Бо у вас сидить інфекція". А звідки вона взялась? Аналізи ж перед операцією були прекрасні. Після операції – ШОЄ 47.

З рани знову тече, Сулима посилає до бабки рожу палити. І це – професор!

Ніякі лікування мені не помагали, півроку приймала антибіотики. І висновок його такий: "Будемо викидати суглоб".

На це я вже не погодилась й поїхала в приватну шведсько-українську клініку в Чернівцях. Там справжні професіонали зробили мені ще дві операції й урятували не тільки ногу, але й життя.

Сулима виправдовувався:"Ви попали в цей один процент. У Німеччині в 10% таке стається, а в нас 1-3%".

Щоб вилікуватись, мені потрібні були кошти. А де їх уже взяти, коли віддала все в нашу лікарню? Добрі люди допомогли.

Тепер звертаюсь у всі інстанції: у відділ охорони здоров'я до Олінійчука, Яворського Андрія. Вони створили комісію, до якої увійшли лікарі міської лікарні №1, лікар Шібель, професор Тітов, голова комісії Федорченко, проректор із науково-педагогічної та лікувальної роботи Івано-Франківського медичного університету.

Отже: комісія прийшла до висновку, що мене виписали в задовільному стані, вини лікуючих лікарів немає. У мене понижений імунітет, тому таке й сталось.

А перед операцією вони не бачили? Так це все неправда!

У нашій державі люди не захищені. Ще жоден лікар не був наказаний за свої помилки. Написала я в міністерство охорони, відповіді ще не отримала. Усі мовчать.

А мені хочется кричати: "Люди, не йдіть до нашої обласної лікарні!"

І де ж ця безплатна медицина, що записана в нашій Конституції?

Хочу, щоб цілий світ дізнався про наших Івано-Франківських медиків і їхніх покровителів-чиновників.

Чи хоч один із них згадав про гріх? Мабуть, що ні.

Галина Римар, село Чукалівка Тисменицького району, Івано-Франківська область, спеціально для УП. Життя

powered by lun.ua