Реформування школи: хто і коли?
Усi в Українi живуть за неписаними законами:кожен iде в лiкарню i платить,
бо iнакше не має шансiв, що його вилiкують, кожен збиратиме грошi на школу,
бо iнакше невiдомо, що там твоїх дiтей навчать, кожен даватиме хабар "менту",
бо не хоче сидiти, кожен пропонуватиме 100 гривень даїшнику, бо... Ось це працює.
Така система і є базою, на якій наростає чорна псевдомораль, настiльки нелюдська,
настiльки якась бидляцька, що... любити це суспiльство просто неможливо.
Юрко Іздрик.
Чи хочеться нам реформувати свою школу? Батькам не дуже, бо їм краще тримати дітей під крилом традиційних шкільних чи університетських "няньок", ніж кидати у плин реформ. Хоча з іншого боку вони ціпеніють, коли їхній старшокласник не може швиденько показати де північ. Гаразд, не виходить швиденько, то покажи подумавши. Але й так не вдається. А тут батьки вже за реформи.
Академічна освітянська спільнота, ядро якої складають "успішні" представники радянського штибу, схиляється до еволюційного "розвитку" . От, тільки за цим стоїть бажання не стільки розвитку системи, як збереження привілеїв кастової спадковості для своїх дітей та внуків.
В освітян-практиків свої діаметральні полюси. Ось приклад вчителів математики: одні кажуть про безглуздість подрібнення програми на безліч тем, а інші не бачать у цім нічого поганого. Чому? Тому, що подрібнення вимагає лише поверхового повідомлення про сутність поняття, що досить легко, а глибоке опрацювання базових понять вимагає вміння вправлятися зі складними завданнями, що вже не так просто.
Так і опиняються по різні боки педагоги-практики та академіки-теоретики. У перших системно-
конструктивні пропозиції (див. БІЛА КНИГА "Сили змін та вектори руху до нової освіти України" - упорядник Громовий В.В.), а у других – оновлена термінологія банально-традиційних основ радянського шкільництва (див. "Біла книга національної освіти України" (ред. Кремень В.Г.).
Щось подібне маємо у футбольних коментаторів: замість коментувати дії конкретних гравців на полі, що вимагає уваги, напруження та швидкої реакції чуємо роздуми про футбол взагалі, бо ж так значно легше.
Гальма
Потреба у реформах виникла від засилля чиновництвом усіх галузей суспільної діяльності, починаючи з освіти. У нас кількість освітянських чиновників чи не рівняється числу вчительських штатних одиниць.
Але ж реформувати щось по-справжньому під керівництвом чиновників неможливо: "Это — заведомо тупиковый путь, если министерство, которое реформируется, возглавит реформаторский процесс. Вы хотите сделать реформу? Заберите ее у бюрократии. Не поручайте министерству. Бюрократия всегда найдет способ извратить реформы так, чтобы ее интересы не были задеты. Реформа — это проект, а не очередное задание для министерства" - Олександр Пасхавер.
Світ на відміну від нас давно враховує такі відомі висновки Паркінсона як: "Чиновник прагне збільшувати число підлеглих, але не суперників" та "Чиновники створюють роботу один для одного".
Чому Алжир на початку 80-х за рік-два переселив усіх обездолених жителів "бідон-віл" у сучасне комунальне житло зі зручностями, а Україна до сих пір не здатна зробити подібне, наприклад, для 70 сімей київських військових, котрим доводиться жити без електрики та опалення у напівзруйнованому старому гуртожитку?
Тому, що французькі колоністи не могли передати у спадок більшої бюрократичної машини, ніж вона існувала у них самих. Те, що нам говорили про "загниваючий" та антинародний щодо людей продуктивної праці устрій за кордоном є великою брехнею: страшнішої, ніж у нас машини бюрократичної експлуатації народу важко знайти деінде. Чому французів так вражає відстороненість наших посадовців від простого люду та журналістів?
Тому, що у них навпаки: самому випадало спілкуватися з мерами не одного міста Франції. То один святкує своє нагородження орденом Почесного легіону, то інший приймає наших ліцеїстів: ходить поміж нами, розмовляє з дітьми та вчителями. От, тому-то у нас буває кажуть: "Не повезло нам з колонізаторами".
Час йде, а рівень турботи посадовців про своїх співгромадян мало міняється. Так, в Україні "станом на 3 вересня 2012 року в Книжковій палаті зареєстровано книжок і брошур тиражем 28,304 млн. примірників", а в Алжирі станом на 4 вересня 2012 року лише підручників до шкільних закладів поступило 61 млн (в Алжирі 4 млн. школярів, а у нас – 4,3млн).
Двигун
Справжній політик саме тому й отримує особливе суспільне положення, що здатен бути двигуном його адаптації до нових викликів попри спротив державно-бюрократичного апарату: "Любую реформу должно делать специальное агентство по реформе, которое возглавляется политиком. Он известен населению, он взял на себя обязательство выполнить реформу за такой-то срок, у него есть план и финансы, доступ к высшей власти. Население может контролировать его действия. И это агентство должно закрыться, как только результат будет достигнут. Ни в коем случае решающего слова в агентстве не могут иметь руководители министерств, которые реформируются. Они должны участвовать в процессе наряду с представителями других заинтересованных групп, но как эксперты" - Олександр Пасхавер.
Віднедавна ми чи не вперше отримали прецедент подібних політичних кроків. Ним стала розробка нового закону про вищу освіту двома принципово різними "таборами": з одного боку апаратом МОНМС, а з іншого експертною групою Згуровського. Втім, боротьба триває: хоча експерти і йдуть на компроміси та чиновникам все мало – тільки абсолютна влада і "ні кроку назад".
Мастило
Жоден механізм не спрацює без мастила, бо від тертя його або заклинить, або спалить. Що є мастилом щодо політичного рішення? Підтримка. При чому не стільки з боку населення, як з боку тих, від кого політик заступає на пост. Якщо цією силою є державна бюрократія, то замість реформ буде лише їх імітація доки не впаде на голову революція чи зовнішнє поглинання іншим геополітичним суб’єктом.
Так, у радянські часи керівники держави були ставлениками державної бюрократії, а групи з іншими суспільними інтересами знаходились у глибоко підневільному стані. Що від того сталося всім відомо.
Часи міняються: з’являється все більше тих, хто не має потреби звіряти своє життя з поглядами на нього чиновників. Щоправда, це поки здебільше виглядає карикатурно: від розгнузданості "мажорів" чи пихи "глянцевої" тусовки до захмарної різниці у заробітках "верхів" та "низів". Втім, зі свободою українців до контактів з демократичним світом росте число успішних та самодостатніх співвітчизників як у фінансовому, так і суспільно-ментальному плані.
Останнє мало-помалу формує нову еліту, головним інтересом якої стає не гонитва за матеріальним, а збагачення власної біографії помітними справами суспільно-державного служіння майбутньому. От, саме висуванці від такої еліти тільки й здатні здійснити справжні реформи історично-продуктивного контексту. Що ж до "мастила" для освітянських реформ, то важливо змінити існуючий психотип школи як жіночого закладу.
Жіночність природно здатна зігріти та зберегти навіть слабкий прояв життєвого жевріння. Натомість чоловіче є синонімом активного зваблення до творення нового життя. Реформувати пострадянську школу, де переважно усім заправляють жінки у формат, котрий став би осередком нового вкрай складно (читай – неможливо).
Стартер
Від державного діяча, політичною місією стане осучаснення нашої освіти й потрібно-то не так вже й багато. Замість братися за весь ланцюг наявних проблем досить надати наявній системі синергетичного імпульсу у бік здорової конкуренції та вільного партнерства. Задля виведення освіти зі стану застою, зрівнялівки та безвідповідальності потрібно лише набратися духу, щоб:
- зменшити кількість ВНЗ збільшуючи кількість закладів ПТО принципово оновлюючи їхню сутність;
- ввести справжню профільну освіту старшокласників, коли кожен вивчає не більше десяти предметів;
- зменшити кількість адміністраторів збільшуючи платню практикуючим педагогам запровадивши підвищувальні коефіцієнтів щодо ланки закладів (початкова школа – основна – профільна). Все інше сформується саме собою представниками системи, бо то вже будуть люди зовсім іншої якості. Недарма відомі світові експерти, котрі допомагали урядам країн, що досягли проривних успіхів в освіті та економіці чітко вказують: "Політика і стратегія, які не культивують сильну внутрішню мотивацію на всіх рівнях, нездатні стати джерелом реформування цілісної системи" - Майкл Фуллан.
Збереженням тотальної зрівнялівки, коли чи не кожен охочий отримує "документ" про вищу освіту без адекватним тому зусиль справжніх реформ не досягти. Для осучаснення життя країни у повному сенсі слова потрібно як мати "стартер" відповідний до задачі, так і саме бажання його мати.