Погане слово на "Т"

14
19 жовтня 2012

Після того, як в пресі вибухнули суперечки щодо горопашної "пропаганди гомосексуалізму", вони не стихають скрізь. Принаймні в соцмережах не стихають. А я дуже не люблю гомофобних висловлювань і часто розфренджую тих, хто ними козиряє. Можливо, я старомодна, але "друг" означає для мене "друг", навіть коли називається "френд". Я не можу дружити з гомофобами, мені неприємні люди з такими поглядами. І що ж: мені вже тисячу разів через це сказали, що я нетолерантна.

Людоньки, хотілося закричати мені, що ж таке на вашу думку толерантність?! Повна втрата власного "я"? Відсутність уявлень про добро і зло? Бездумна всеїдність і брак власної думки? Не дивно, що українці бояться тої толерантності як вогню, з такими-то химерними про неї фантазіями…

Толерантність – це терпимість. Це не схвалення, не підтримка і навіть не відсутність оцінки. Це можливість терпіти поруч того, кого ти не розумієш і навіть недолюблюєш. Це усвідомлення, що світ різний, і уявлення про добро і зло теж різні. Що, з точки зору юдеїв, українці грішники, бо їдять сало. З точки зору християн, юдеї грішники, бо не шанують Христа. З точки зору обох, геї грішники, бо сплять із собі подібними. З точки зору атеїстів грішників не буває, бувають тільки злочинці. І кожен вважає себе носієм істини, до речі.

Читай також:

Толерантність – це не пропозиція зрадити власні погляди, і навіть не пропозиція злізти з п’єдесталу носія істини, це всього лише настанова не нав’язувати свою думку іншим. Толерантність – це усвідомлення, що світ існує не для тебе особисто, і місце в ньому потрібне всім. І треба якось миритися.

Як на мене, гарно сказано в українській Вікіпедії: толерантність – це "здатність приймати щось, не схвалюючи це". Я не схвалюю гомофобних висловлювань, але я приймаю їх існування. Я не пропонують саджати за них у в’язниці, я не буду бити за них людину в лице чи плювати в неї бридкими лайками, часто я навіть не стану сперечатися. Я просто не буду дружити з такою людиною. Бо є межа між толерантністю та всеїдністю.

Нещодавно один знайомий обурено заявив, що в Україні є проблеми гірші, ніж брак толерантності, і займатися треба спершу ними. Що тут скажеш: кожному своє здається найгіршим. Хтось вважає, що голодним людям не до прав людини. Я вважаю, що люди без прав завжди ходитимуть голодні. У кожного своя правда, як було вже сказано вище. Але особисто для мене проблема толерантності важлива, і з дуже егоїстичної причини.

Я не хочу жити в світі однакових людей. Мені в ньому гидко і похмуро. Я хочу жити в яскравому світі, де всі різні, де кожен може бути таким, як хоче. Де ні на патлатого хіпі, ні на гота в чорній помаді, ні на вбраного, наче персонаж аніме, ні на трансвестита в міні-спідниці не будуть тицяти пальцем. Де розмаїття, хоч яке екстравагантне, буде єдиною нормою.

Я хочу жити в яскравому світі, тому я намагаюся за нього боротися. Якщо ж вам у такому світі незатишно, якщо вам ніяк не обійтися без залізного метра норми, з яким можна звіритися, – що ж, боріться за норму. І в цій нашій боротьбі одне з одним ми, можливо, колись виборемо світ, в якому більш-менш стерпно існувати кожному.

powered by lun.ua