Координати командних взаємин

15
23 жовтня 2012

Складність командних взаємин насамперед криється в змістах, якими вони сповнені для своїх учасників. Адже кожен по-своєму бачить мету, тлумачить правила та принципи, розуміє цінності діяльності та спілкування.

Це бачення, тлумачення і розуміння не є статичним, як не є незрушним життєвий світ людини. Для кожного з учасників командні взаємини розгортаються в своїх неповторних координатах, у кожного своя точка відліку і точка дії, кожен по-своєму бачить команду, себе та інших в ній, спільну працю.

Отже, які це координати, як їх розрахувати та що знаходиться в точці перетину?

Цеглини життєвого світу. Життєвий світ – унікальне середовище в якому ми живемо і яке для кожного з нас є єдиною справжньою реальністю. Наш світ росте і розвивається разом з нами. Цеглинка за цеглинкою він будується і перебудовується протягом усього життя. Від самого народження людина не лише проживає роки, вона зустрічається і розлучається з життєвими світами інших людей, оволодіває певними діяльностями та втрачає їх, а ще творить і твориться в тому сама.

Цеглинками життєвого світу, що отримуються від інших в дарунок чи спадок, збираються при дорозі, печуться власноруч, а подекуди падають просто на голови – є події. Не ті, що відбулися поряд, а ті що зачепили, лишили слід, змінили щось всередині.

Політичні перипетії, економічні кризи, революції – можуть віддаватися лише глухим відлунням у життєвому світі людини, особливо не впливаючи на її бачення теперішнього чи мрії про майбутнє, а от грошове дерево, саджене з надією на диво, що одного ранку втратило листя – здатне зруйнувати мрії й не на жарт похитнути віру в себе.

Йдеться про те, що зовнішні події в різний спосіб резонують із внутрішнім світом, по-різному сприймаються, переживаються, інтерпретуються, мають різну ціннісність для різних людей. Ті, що зрезонували – змусили замислитись, перемінити ставлення, переоцінити … – саме вони є смислотворчими для життєвого світу.

Раніше йшлося про те, що здібності до командної праці варто шукати саме у внутрішньому світі людини, уточнимо – у тих висновках, що були зроблені в ході переживання життєвих подій, висновках, що стали сенсами та цінностями. Причому не важливо де відбулася подія, у просторі командних взаємин чи деінде – її ціннісний слід цілком може відбитися на ставленні до колег та діяльності.

Так, навіть, досвід важких конкурентних взаємин у вузі за рейтингової системи, коли від місця залежить навчальний бал і стипендія – може лягти в основу переконань щодо того, що в команді також варто виокремлюватись та усіма способами прагнути бути поміченим і відзначеним.

Що ж власне є життєва подія? Що визначає її сенс?

Сенс у діяльності. Кожна життєва подія зв’язана з діяльностями, однією або кількома. Це може бути безпосереднє діяння – писання картини, розробка інвестиційного проекту, танок, мріяння, виношування помсти… Це може бути результат діяльності, зв’язаний із успіхом чи невдачею, схваленням чи критикою, розумінням чи неприйняттям, а також байдужістю, підтримкою, глумом та іншими реакціями оточення – особиста виставка, презентація проекту, виступ, втілення чи втрата мрій, помста…

Це може бути безліч інших подій, що розгортаються на тлі діяльностей – продаж першої картини, відповіді на закиди критиків, квіти від шанувальників, реалізація мрії іншим, втрата з поля зору кривдника, якому планувалося помститись…

Доведено, що задоволення життям, переживання його якості, продуктивності, а також самооцінка і навіть бажання жити залежить від насичення життя діяльностями та задоволення собою в них. Діяльності, їх значення та зміст визначають сенс подій в життєвому світі людини та задають особисті координати світосприймання загалом та командних взаємин зокрема.

Сенс у стосунках. Як немає події без діяльності, так і немає події без стосунків. Все, що не діється, діється для когось, всупереч комусь, завдяки комусь, через когось. Реальні, уявні люди, ті, що існують лише як герої чи автори книжок, фільмів, інших мистецьких творів, рідні, діди-прадіди, яких ми ніколи не бачили, нащадки, яких ніколи не побачимо, всі вони, – ті інші, без кого життєві події не можуть набути свого сенсу.

Ми закохуємося, втрачаємо здобуте в професії, сягаємо мети в захопленнях – нічого з цього чи іншого людина не робить сама в повній мірі. Йдеться не про те, що хтось з добрих знайомих дає телефон майбутньої половинки, діловий партнер зраджує чи друзі оплачують омріяну відпустку в рай для серферів. Ні, йдеться про вплив інших людей на зміст цих подій.

Так, дівчина мрії може бути схожою на перше татове кохання, про яке він розповідав із трепетом і по-секрету або бути цілковитою протилежністю першій подрузі, що лишила гіркій слід, або бути такою, що "не соромно показати друзям".

Професійні втрати можуть стати стимулом до нових здобутків, бо так "заведено в родині" або "загнати у депресію", через те, що дружина живе своїм життям і дітям байдуже або й привести до думки, що краще "не висовуватись", бо ті колеги, що не хапали зірок – не мають великих втрат.

"Встати на дошку" для когось – довести всім, що можу; для когось "довести всім, що можу більше за всіх", для когось "втекти від усіх туди, де хвилі". Татове кохання, перша подруга, друзі, родина, дружина, діти, колеги, всі – це люди, чиї думки, міркування, ставлення, оцінки – впливають на те як ми сприймаємо події власного життя.

Отже психологічний зміст приказки "Скажи хто твій друг і я скажу, хто ти" – насамперед у смислотворчій ролі, що відіграють інші люді у нашому життєвому світі.

Сенс у часі. Не можна заперечувати й того, що значимість та сенс будь-якої діяльності й будь-яких стосунків зазнають суттєвих змін із плином часу. Ключові події та світоглядні оцінки набуті в ході їх переживання на певному етапі життя – переглядаються, переосмислюються, переоцінюються.

Те, що колись здавалося катастрофою (перша двійка чи батьківський наганяй за пізнє повернення), в інший час може сприйматися спокійно, навіть з певною іронією у бік себе тодішнього; і навпаки – події, яким в минулому не надавалося значення (перехід на нову роботу, випадкове натрапляння на книгу "Як заробити перший мільйон?"), сьогодні стають важливими і набувають нового сенсу.

Час коригує зміст і значення подій. Одні врівноважує в ціні, інші зводить у випадковість, третім надає першості. Часова координата не є смислотворчою тканиною подій, як діяльність чи стосунки; це своєрідний фотофокус, від налаштування якого залежить і чіткість, і кольори, і перший план, і багато іншого, що впливає на осмислення.

Діяльність. Стосунки. Час. Стосункову, діяльнісну і часову координати життєвих подій не варто зближувати із класичною декартівською прямокутною системою, адже йдеться не про кількісне зростання значень по незалежних осях, а про стосунки з людьми, що розгортаються передусім в діяльностях, різні у різний момент часу.

Отже смисл життєвої події не є простою точкою перетину трьох вимірів. Стосунки, діяльності та час – радше сукупність умов, живильне середовище для сенсотворення, в якому, між іншим, одна подія тісно зв’язана з іншою. Так, перша командна акція, наприклад, організація волонтерами інсценованих читань казок для дітей сиріт, лишить різні смисли в життєвому світі кожного з командівців.

Для когось акторство і спілкування саме по собі приносить радість, подія відгукується власним дитячим захватом – виникає відчуття важливості зробленого, є натхнення на наступні подібні акції. Інший, для кого публічність не легке випробування, помітить схожих на себе дітей, які замість радіти, шукатимуть усамітнення і дійде висновків про те, якщо й читати дітям, то краще наодинці й без антуражу, відчує зайвий пафос акції і надалі уникатиме подібних.

Третій згадає своє сирітське дитинство і взагалі відсторониться, адже для нього смисл – не в яскравості події, а в тому, що для цих дітей, в цьому дитячому будинку – вона разова і більше не повториться, лишивши гіркий осад, що з ними побавились і лишили. Всі троє – учасники однієї команди, але кожен по-різному відзвітує про подію, й у кожного лишиться свій сенс.

Хіба ж я не вдома?

Я для тебе пусте місце!...

Уривчастий відбій у мобілці гарно вписався в бемкання офісного годинника, додавши йому темпу й нерву. Дванадцята. Що ж ще трошки попрацюю, тим більше, що додому сьогодні, яке насправді вже завтра, йти не варто, та й хлопці ще сидять.

З-за напівпрочинених дверей чуються уривки розмов, рипнув стілець, хтось встав крекнув потягнувся:

Бем-бем! Чули? Перекур!

Чули…

Потягнуло цигаревом. Може посварити за те, що палять, де сидять?

Хоч вікно прочиніть! – сварю.

Прочинили, разом із димом донесло шум від проспекту. Ніч, а місто гуде. Все сплуталось.

- Хлопці, – заходжу в цех (самі так свою площу прозвали) може по хатах? Премії за нічну зміну не випишу.

І собі не випишете, – затягуючись всміхається Валерка.

- І собі. Що там в нас?

- Тарантас, – знову всміхається Валерка.

Сідаю до столу. Точно – тарантас.

Поїде?

Як по маслу піде! – Ромчик щиглем запустив сигарету у вікно.

Невже встигнемо?

Сміються. Втомлені. Щасливі. Хитрі.

Що вже?!

Сам собі не вірю. Зібрали таки! От чортяки! Але ж як?! До біса всякого не вистачало, а головне двигун без обкатки, ні не можна на трасу.

Можна! – Ромчик, як думки читає. – Ми з Дзьобика двигун прилаштували, а цей, як обкатається, поставимо.

Розібраний карт Дзьобик, що отримав своє прізвисько за гостроносий бампер, стояв догори дзьобом біля стіни.

- Зараз обкатаємо і перемога Мітькіна! – веде своє Ромчик.

Зараз?!

А що? Картодром-то наш!

- Ну що, шеф, ви з нами? – Мітька світиться.

От чортяки!

Я ж цих хлопців ще малюками, шмаркулями зеленими до себе взяв. Терлися навколо картодрому, очиськами зиркали, як гонка яка – перші горло драли, долоні збивали. Покликав, дав машину помацати – ледь слиною не захлинулись, одне поперед одного лізучи. Взяв. Назвав помічниками. Коли було… Скільки спливло…

Шееф, йдемоо… – Мітька тягне за рукав як і десять років тому.

Йдемо, Міткьа, йдемо.

Скільки спливло… сталося… пережилося… Спочатку на побігеньках – карти мити, заправляти, шикувати в гаражі; далі більше – підкрутити, доладнати, колесо змінити, рульову налаштувати, двигун поставити. Так і до першого власноруч змайстрованого карту дістались, я не втручався, лише приймав роботу. Так відтоді й повелося.

Шеф, то приймаєте роботу чи ні?

Знову ця мобілка, хай її, так добре без них жилося…

Ти прийдеш додому чи ні!?

Хіба ж я не вдома?

Гайда, чортяки, – прийматиму!

powered by lun.ua