Казьонний пісатєль

16
4 жовтня 2012

Минуло два тижні, як відбамкав Форум Видавців у Львові, де більшість наших письменників та книговидавців мали змогу нагадати світові про себе, натякнути читачам, що вони існують.

Як завше жалілися, що їх ніхто не купує, не перекладає, держава не помагає, дотації врізати збираються, корови не доїні, поле не пахане і  так далі.

А от майже рік тому з’явився автор, що получив такий гонорар, від якого всім геть очі на лоба полізли. Цей чоловік довів – в Україні можна "рубати" бабло на літературі. Просто видавництва правильні треба знати і підхід до них мати. Не словом, а ділом, так сказать.

Ганна Герман якось звернулася до Андруховича, мовляв, Юра, харе балакати, бери пиши, бо в тебе то ліпше виходить, в країні мало взацних писак. Юра, звісно, не замовк, тому Ганна сама взялася за писанину і вже невдовзі на світ Божий вернулася Атлантида, того разу "Червона Атлантида".

Така червона, як колись совєцькі прапори були, всі ордени і фіранки в будинках культури і клюбах. Юра ж незабаром, а може і за ним, за баром, розродився "Лексиконом".

В той ж час Борис, котрого в наступній дії попхають, себто висунуть на Нобеля, всіляко розхвалював, разом з заслуженим Чорним Вороном Василем, Ганину Атлантиду…

Поки Любка, той, що Андрій, видавався в бабці Австрії, а сестри Чернінькі описували любовні муки, коротше, поки всі вони шкробали хто там що має шкробати, парилися, домовлялися з видавництвами чи просто щось балакали на здибанках з читачами…

Поки пудрили собі мізки, що би то на Форумі Видавців почитати для своїх окулярних фанатів…, на Олімп нашої літератури зійшло справжнє Сонце, котре видало такого бестселера, що тепер з певністю будь-хто з вітчизняних писак може сказати: я гордий, що причетний до сучукрліту!

І ймення тому нашому Сонцю, що заступило всіх світових зірок, не інакше, як Віктор. І де ж то все зроблено, виковано, витягнуто на-гора той успіх?

Правильно, в Донецьку. Не в Львові, де видавництва ледь не на кожному кроці, а їх директори нізно ниють, що держава їх не бавить, не шкробає за вушком і не гладить по голівці…

Не в Києві, де видавництва закриваються, книгарні грейдеруються…

Не в Мередіанних Черновіцах, де книжки читають, попиваючи вино, а в славнім місті Териконів і Шахт!

Там видавництва знають основну запоруку успіху – треба правильно обирати авторів, своїх, зємєль, так би мовити, що знають толк в красному слівцю і заангажованості.

Чоловік, між іншим, перевірений, казьонний, в Австрії публікований, знає толк в плагіаті і інших справжніх письменницьких прийомчиках.

Хороша література – вона ж як шапка кроляча – поки в якого доброго чоловіка не свиснеш її, то й ніхто не знатиме, що той інтєлігєнт таку хорошу річ мав. От видавництво й приглянуло собі такого добротного молодця і не прогадало.

Злі язики кажуть, що Джоан, та що названа мама Гаррібальда, в народі Потерчиха, як почула, що в Донецьку за книжки дають гонорар в 16,4 мільйони гривень, і то вони можуть бути ще не продані, і не в тім видавництві видані, то в неї щека геть відвисла. Зібрала манатки і до України ломанулася першим рейсом.

За нею Сюзен, та що по вампірах і поганому освітленню, нервово доцмулюючи дзиґар, щоб і собі місце між таких авторів забити. А як підписали контракти, то потім ще довго розказували всім, що їхні книжки в тому ж видавництві будуть виходити, де Віктор, наше Сонечко сучукрлітне.

Тілько дарма вони так тішаться, бо то ще не факт, що їх візьмуть, тільки на список записали, вони якісь 25 і 26 вроді.

Перед ними придворний історик Дмитрій, не вовкулака Олесик, відданий харцизяка Толік, Борис, що в депутати не вирос, і, звісно, оспівувач повії Катіньки Юра, два герої Красного Знамєні і дідо з підземного переходу, а ше ж Ганна, Борис, автори шкільних підручників з польської мови й інші таланти.

Того рік-два може треба буде почекати, а там новий список складуть і вже, як не заплатиш, до нього не втрапиш просто так, тим більше, що в нас на бороді вибори і нових письменників з пів-Ради налізе. А Донецьке видавництво – воно ж, як Київ – не резинове.

Як-не-як, а надія в тих двох є, а Ден закодований з Пашком Алхіміком – вони ж на собі волосся і лисини друть, бо не встигли на список записатися навіть.

Сказала їм тітка з яскраво червоною помадою на губах: "Што ета ви нам прінєслі? На каком ета язикє? Какой, … французкій/англійскій/іспанській? Ви што – нармальним язиком пісать нє умєєтє?".

Так спіймали хлопці облизня й поїхали ні з чим, навіть не згодилися помахати фанами одної партії на мітингу в Львові на підтримку курсу "Почую кожного". Але з Деном швидко зв’язалися якісь хлопці, що тицяли через скайп ксіви з червоним сердечком і просили написати про ще один код, але не Леонардів, а апазиційний.

Але що нам до тих чоловіків заїжджих – в нас своїх з головою хватає. То ж тепер сучукрліту такий розвиток буде, всі ж ломануться перекладати з української на всіленькі мови світу, спочатку Вікторове дітище, а потім й інших, не таких маститих. Так Віктора ж і зватимуть тепер не інакше, як СучУкрЛіт Федрч.

От тільки не було сього чудового видавництва на Форумі Видавців у Львові і, звісно, не привезли із собою талановитого автора, котрий своїми могутніми ногами протоптує стежку сучукрліту в буремний світ постмодерну.

Зате про нього таки не забули і один добрий моладєц запропонував під патронатом, лиш би не під кулями, сього чудового автора провести наступний, ювілейний 20-ий Форум.

І одразу перед очима стоїть картина, як в Львівській Опері гаснуть софіти, на сцені стоїть здоровезний мужик, з кишені в якого звисає шапка, в руках він тримає свою книгу, що рясно всіяна цитатами та епіграфами з Ахметової, Бебеля, Гулака-Артьомовського і української поезії Чехова звісно. Всі ридають, падає занавіс. Оплески й крики: "Браво!", "БІС!".

powered by lun.ua