Такий світлий готель Мерігольд

Дехто їде в Індію за екзотикою, дехто за просвітленням. Дехто їде за екзотикою, а натомість просвітлюється. Приблизно про це фільм "Найекзотичніший Готель Мерігольд", що демонструється у програмі цьогорічного фестивалю "Нове британське кіно".

Надзвичайно чуттєве, світле кіно варто подивитися всім шанувальникам акторської гри, режисури, британського гумору та Індії – і навіть тим, хто далекий від усього перерахованого.

Вже достатньо блокбастерів знято про людей, які, перебуваючи у скрутному становищі, зневірюються і діють жорстко, навіть жорстоко. Тільки не цей фільм. Цього разу у непростій, але яскравій країні літні і давно зневірені люди знаходять своє щастя, вчаться жити наново: любити, здійснювати мрії, співчувати і бути собою.

Сюжет з першого погляду дуже простий. Декілька небагатих британських пенсіонерів – прихованих авантюристів – прибувають до Джайпуру, одного з найбільших міст Індії. Зі своїх комфортних європейських осель усі вони, кожен зі своєю метою, прямують до чарівного готелю-палацу, який побачили у рекламному проспекті.

Втім, потрапляють до одряхлілої старої будівлі, в якій бігають таргани, що їм можна давати імена в часи байдикування; не вистачає дверей між кімнатами, зламана сантехніка і навіть не працює телефон. Але бадьорий юнак - господар цього хазяйства намагається компенсувати усі недоліки своїм позитивним настроєм ("Врешті решт, усе буде як по маслу!") і вмінням "їздити по вухах" (природжений спеціаліст з продажу) , кажучи людям саме те, що вони хотіли б почути.

Спершу гості Мерігольду вважають, що потрапили до пекла. Дехто навіть зривається, хоче повернутися додому. Але минає час – усі потрохи звикають до обставин. Ці самотні діти однієї батьківщини, ніби в резервації, починають спілкуватися, пізнаючи одне одного і себе водночас. Кожен по-своєму виходить у навколишній світ, контактуючи з корінними мешканцями – це допомагає як у особистих справах, так і у спробах зрозуміти цю шалену, гучну і різнобарвну країну.

Порвати з минулим – непросте завдання. Але, не зважаючи на вік та/або досвід за плечима, кожен з героїв робить якісь речі вперше: влаштовується на роботу, вчиться приймати рішення, зізнається у помилках або у коханні… День за днем їхні долі переплітаються. Точніше, вони будують долі один одному, стаючи їх невід’ємною частиною.

Захоплююче видовище: люди лишають свої комплекси десь за межами стародавнього палаццо і стають справжніми - хтось швидше, хтось повільніше. Розбираються у собі, кажуть правду, роблять те, чого завжди прагли, не зговорюючись, вчаться щирості, вразливості.

Разом з цим, у фільмі достатньо несподіваних поворотів. Адже дорослі, розумні чоловіки та жінки, які, здавалося б, вже досягли всього і можуть відпочити біля каміну перед телевізором, раптом із дитячим інтересом кидаються у невідоме. Знаходять собі пригоди й захоплення, вчаться взаємодіяти і співчувати, допомагати один одному навіть хитрощами, часто навіть не здогадуючись, що одночасно роблять своє життя більш повним і щасливим.

Актори на висоті: характери героїв розкриваються поступово, але дуже чітко. І ось ми вже бачимо їхні таємні сподівання, розчарування, радіємо з ними і страждаємо. Час від часу переповнений зал аплодує, вибухає сміхом на жарти чарівної Медж – героїні Селії Імрі, відомої за "Щоденниками Бріджит Джонс" ("В нас скоро сорокаріччя шлюбу. Ще не вирішили, як краще відсвяткувати! - Може, хвилиною мовчання?"), або на безкінечні спроби флірту сивобородого Нормана.

Пускає сльозу від несправедливостей, що випадають на долю доброзичливого і дотепного Соні Капура, власника готелю, який намагається організувати своє життя самостійно - або прикованої до крісла Мюріель (Мэгі Сміт, Мінерва МакГонагал в екранізації Гарі Потера), яка втратила надію після зради близьких людей. Завмирає, переживаючи за почуття Грема (Том Уілкінсон), Евелін (Джуді Денч) чи Дагласа (Біл Найі) – чи будуть герої діяти так, як їм підказує серце, або так і залишаться у полоні власних комплексів та обмежень?..

Усе це тільки підкреслює навколишній пейзаж – Індія з її трафіком, гомоном, бідністю, красою та добротою та гостинністю сприяє прояву щирих почуттів героїв.

Фільм сповнений емоцій, чудово знятий і гарно зіграний, і стане, безумовно, одним з найсильніших вражень року для тих, кому пощастило купити квитки – не даремно на прем’єрному показі 20 листопада у кінотеатрі Київ був справжній аншлаг.