Вузькоколійка в Зарічному – світ, якого вже нема

73
6 листопада 2012

Якщо в поліському районному селищі Зарічне, Рівненської області, спитати людей: "Де у вас тут залізничний вокзал?", то вони відходять назад і дивляться на тебе, як на китайського імператора. Бо їхнім поїздом - тим, що на вузькоколійці, їздять переважно діти багатодітних родин: їм безкоштовно, пенсіонери, роботяги-алкоголіки: їм на 5 гривень дешевше, а 5 гривень – то ж грошиська. Решта давно їздять автобусиками. Бо поїзд – один раз в день, а маршрутки - постійно.

Поїзд стоїть на кінцевій станції коло малесенького вокзалу і потихеньку бурчить не заглушеним двигуном. у кабіні спить машиніст.

До відправлення ще година.

Тут, на кінцевій станції, семафор перемикається вручну, стрілки переводяться дядьком в оранжевій робі, а також стоїть старий кран, з якого до паровозів колись заливали воду. Одним словом, не станція, а музей, тільки табличок нема. Все можна чіпати руками, навіть залізти всередину в дизель.

 

Тільки я і хлопці з велосипедами – туристи з Мінська – чемно купують квитки у касі. Більш ніхто туди не йде – сідають прямо до вагонів. Їм воно не в дивину, а я роззираюся, бо станція – теж як музей. Навіть стоїть старезний жезловий автомат. І працівниця в новій формі "Укрзалізниці" несе машиністу жезл – він свідчить, що до наступної станції шлях вільний, можна їхати.

Хоча дизелів на всій вузькоколійці лишилося тільки два: один їде, другий – ремонтують, і небезпеки зіткнення нема, але правила є правила, і машиніст чекає жезла на всіх тих невеличких станціях, де є хатинка з написаною назвою.

Більшість зупинок – не підписані. Їх на цьому чотиригодинному маршруті найдовшої в Європі вузькоколійки – кожні 10-15 хвилин. В більшості там взагалі нема нічого – просто собі ліс, дорога. Машиніст в курсі, де треба зупинятись, а люди – коли готуватися до виходу.

 

Вузенькі вагончики напхані завжди. Одні люди вийшли – інші зайшли. Крім мене та тих хлопців з Мінська, решта – свої, у двох вагонах балачки не стихають. Балакають за роботу, про те, що грибів цього року багато, про ціни на перець, та про якусь всім відому Юльку, що дітей не глядить, але ж п’яна не валяється, чого її позбавляти батьківських прав? Вона ж знаєте шо тоді з собою зробить?

Я "тамтої Юльки" не знаю – то дивлюсь у вікно. Вагончик хитає і смикає. Часом перестає працювати мобільний телефон – нема мережі. Одного разу запропонувався білоруський роумінг. Працівники залізниці, щоб під’їхати, вскакують на ходу і вискакують: поїзд не пригальмовує заради них, він і так їде повільно-повільно. До поїзда вибігають діти – стрічати бабусь, виходять сарни, подивитись, як йому сьогодні їдеться.

 

Люди, побачивши мій фотоапарат, і подумавши, що я, мабуть, з якоїсь газети, починають забалакувати і жалітись, що бач – лишилось тільки два вагона, раніше було шість, але зимою часто траплялося, що ламався серед маршруту, то тепер вже бояться в нього сідати. Зітхають, що скоро ж цю вузькоколійку закриють – чим тоді їздити? Дядьки, що сиділи біля сусіднього вікна, почувши, заперечують, що ні – не мають права, де там! Вона стратегічна. По ній війська возитимуть, якщо Лукашенко оголосить нам війну, так що не закриють – хіба дочекаються, що зламаються зовсім обидва дизеля – де такий новий візьмеш? До них і деталей вже давно не випускають.

Починається дощ. Білоруси сидять в другому тамбурі, відкривши задні двері, і дивляться, як "втікають рейки". Білоруси говорять російською, але з такою вимовою, що я здогадалась, звідки вони, ще до того, як в них запитала.

 

До кінцевої лишаюсь тільки я і вони. На ходу вскакує механік, під’їхати до депо, жаліється, що роботи багато – дизелі ремонтувати, а то не поїдуть. Вони і зараз такі – ледве ворушаться, вже і мотор глушити не можна, бо не заведеться. От у Зарічному всі дві години стоїть і не глушить, а що робити?

 

На кінцевій білоруси витягують свої велосипеди. В депо стоїть багато вагонів, товарних і пасажирських, дизель для розчистки снігу, старі поїзди, що вже давно не їздять. Поруч – звичайна залізниця, рейки нормального розміру, товарняки, що возять не ліс з Зарічного, а корисніші речі. Хоча і той самий ліс теж.

powered by lun.ua