Школа: територія жінок чи не тільки?

Якщо платити за результат – можна зекономити.

Борис Жебровський.

ШКІЛЬНЕ ДЗЕРКАЛО

Далеко не всі усвідомлюють, що наше зображення ніколи не знаходиться у площині дзеркала, а розташовується завжди за ним і не так просто постригти самого себе користуючись дзеркалом. Мова про те, що професія вчителя у нас все ще лишається виключно жіночою, але життя, до якого готує щкола має ще й чоловічі риси.

Не секрет, що наша система освіти не дуже переймається проблемою продуктивності і не виділяє ціль, як щось обов’язкове. І схоже якраз тому, що переважно складається із представниць жіночої статі. Адже саме у чоловічій натурі на першому місці стоїть мета і логічне завершення справи, а жіночому стандарту більш властиво перебувати всередині справи розтікаючись у її площині. Для жінки процес значно важливіший, ніж питання його результативності.

Саме тому у нашій школі переважно ведуть мову про різні заходи, а річний план роботи школи є не проектним документом, а переліком різноманітних заходів. І чим їх більше, тим вважається краще. Відтак нашій школі більш властива не технологічність, а суб'єктивність та спонтанна рефлексія.

До речі, саме від жінки- інспектора якось почув щодо виконання випускниками 11-х класів переказу: "Що я звір, щоб не дати дітям списати!". У нас так і не стало актуальним питання: "Навіщо крутити лототрон у студії УТ–1 у присутності міністра освіти, щоб вибрати екзаменаційну тему якщо всі вони є у книжках, що під партами учнів? "

І як можна адекватно до цілей школи сприймати наш освітній менеджмент, якщо всі про це знають, а роблять вигляд, що проблеми не існує? Який сенс у моніторингу учнівських "досягнень " під час державної підсумкової атестації? А чого варті "аналітичні" діаграми та графіки про безупинний ріст учнівської освітньої компетентності? Згадую, як французькі колеги дивувались у 1986 році з приводу того, що уряд Радянського Союзу не пішов у відставку після Чорнобильської аварії.

Які ж вони дивні люди: нас ще зі школи привчили, що відповідальність не результатами діяльності вимірюється. У нас більше по Гегелю: "Збудження приймаємо за ентузіазм, напруження за роботу, а втому за результат". Пострадянська школа є гарним тому підтвердженням.

АМАЛЬГАМА

Але ж можна й оновити старе шкільне дзеркало. У своєму ліцеї ми давно запровадили технологічно відповідальні порядки під час державної підсумкової атестації. Учні всі сторонні речі залишають у кутку класної кімнати, а найперше мініатюрні радіоприймачі та мобільні телефони. Сидять вони по одному за столом.

Дивно, як під час ЗНО можна не помітити, що абітурієнт не ТЕ робить: досить уважно вдивлятись у їхні обличчя і все як на долоні. По аудиторіях наші ліцеїсти розподіляються комп’ютерною програмою, яка перемішує всіх учнів паралелі. Під час наступної атестації в аудиторії щораз новий склад.

Так поруч з учнем ніколи не сидить його однокласник. Роботи шифруємо, а перевірку здійснюємо "наосліп" кафедральною комісією. І тільки на погляд багатьох педагогів–жінок такий порядок сприймається як дурість керівництва. Але батьківська громада ще ніколи не скаржилася, бо розуміє - високого рівня навчальної підготовки без викорінення списування не досягти.

Зате потім у батьків є чим пишатися: їхні діти стають лідерами студентських груп, бо загартовані і конкурентоздатні. Більше того, завдяки солідній освітній підготовці молодь може легко жити без потуг до обману, шахрайства, маніпуляцій і т.п.

Шкода, але пострадянський жіночий погляд на педагогіку не усвідомлює: просте збільшення кількості виховних заходів не є гарантією вихованої особистості. Сучасний шкільний досвід прямо вказує, що у питанні формування освітньої компетентності школяра провідна роль за рівнем технологічності та творчої свободи, тих хто у цій технологічності "як риба у воді".

Амальгамація нашого шкільного дзеркала полягає у тім, щоб у школі було стільки жіночого та чоловічого як у самому житті. Це є основним технологічним ключем до проблеми якості школи як суспільного інституту.

Тільки за оптимального складу можна сподіватись поєднати чоловічу суть, яка ЗНАЄ ЯК ЗРОБИТИ із жіночою, котра завжди підкаже, що з того вийде, бо тільки жінка завжди ПРАВА. Не будемо закривати очі на те, що саме жінки більш успішні як педагоги. Чоловіки за своїми стандартними природними задатками виграють не на полі освіти.

Адже більшість гарних викладачів ВНЗ вкрай заслабкі для успішної праці зі школярами. Жінок як було у школі більшість, так залишиться й надалі. Мова про те, щоб ця перевага не була тотальною.

Переобтяження одного з полюсів невідворотно перевертатиме з ніг на голову будь–який механізм. При цьому головним є не кількісне співвідношення чоловіків та жінок, а баланс щодо принципів організації роботи школи: скільки в ній закладається приоритетного під так зване чоловіче і скільки під жіноче.

ЖІНОЧЕ - ЧОЛОВІЧЕ
Жіноче – це концентрована всеохоплююча турботливість, а чоловіче – чітка цілеспрямованість до результативності. Чоловіча та жіноча складові освітнього поля є основою взаємної уваги серед учнів на прикладі вчителів. Навчання є одним з проявів єднальних властивостей такого поля як природного зближення внутрішнього світу учня з науковою істиною та культурною традицією.

У кожного це відбувається інакше, ніж в іншого, але завжди під супроводом учителя та інших учнів. Цій потребі внутрішнього світу учня до комунікацій щонайкраще пасують так характерні для жіноцтва інтерактивні методи навчання. Тоді як бажання дійти до суті, зуміти успішно розв'язати складні завдання штовхає учня до тих, хто готовий не рахуючись з часом наполегливо працювати факультативно.

Завдяки комунікаціям учень через спроби та увагу до себе навчається тому, що зветься активним ПІЗНАННЯМ, на що у суспільствах, де обмежуються свободи громадян завжди накладалося табу. Так поступово у країні досягається критична кількість населення, що здатне жити самодостатньо, своїм розумом та навиками до співпраці на принципах взаємної поваги.

Звідси можна чекати витоків до розвиненого громадянського суспільства, а не від показових акцій від філій закордонних фондів.

Чоловіча складова людської природи виявляється в активній життєвій позиції. Можна штучно сформувати атмосферу активності учнів на уроках, а можна підвести дітей до інтелектуальної активності у системно-масовому вимірі ще до уроків - ОРГАНІЗАЦІЙНО.

Для цього спершу потрібно надати учневі свободу до вивчення базисної теорії. Мовляв, любі мої, вчіть не на завтра чи післязавтра, бо запитаю, а щоб бути готовим застосовувати вивчене. Для цього необхідна чітка структура розкладу занять, де уроки по застосуванню вивченого посідають чільне місце, а не є лише тому фрагментом кожного уроку. Мова саме про застосування, а не копіювання записів з дошки, які виконують інші учні по черзі.

Перш ніж виводити учнів на атестацію потрібно, якщо по совісті, не вантажити їх домашніми завданнями, а ліпше потренувати на заняттях за розкладом. А шкільні програми мають передбачати не лише перелік тем, а й практичні години до їх опрацювання у стінах школи разом з учителем.

Ось приклад з організації справи у нашому ліцеї. Колектив кафедри кожної профільної дисципліни, де зі старшокласниками працюють і жінки, і чоловіки видає їм чітке, конкретне, але зазвичай досить складне КОМПЛЕКСНЕ домашнє завдання по підсумку поточної роботи за місяць. При цьому не було фрагментарних поточних домашніх завдань.

Завдання учні отримують один раз на місяць у кінці п’ятничного дня, а здати роботу потрібно у понеділок вранці до початку занять. Але вчителі не полишають дітей сам на сам із завданням. Вся кафедра виходить у суботу на роботу, щоб у формі вільного спілкування надати консультацію, допомогти чи підказати учням все необхідне щодо завдання.

Прийнято, що у суботу й стиль одягу може бути довільним: учні та вчителі почуваються як удома. Наступного уроку вчитель ще раз вже фронтально проходить по змісту завдань. І тільки після цього учні виконують залікову тематичну атестацію і так, що виключаються будь-які спроби списати. Це і є механізмом технологічного поєднання чоловічої вимогливості з жіночою турботливістю та опікою.

Розумні зауважують: "Заботиться о другом человеке – это не обязанность и не наказание, как мы обычно думаем, а большая удача, это способ спасти самих себя от разрушительной силы нашей собственной агрессивности " (Андрей Курпатов) або "Нам досить мету життя перевести в глибину самого себе, в свою природу і щораз розкривати свою природу " (Василь Розанов).

Така мудрість пасує і чоловікам і жінкам, попри певні онтологічні полярності. Природа жінки дозволяє їй легко брати на себе турботу про інших. Втім, корисно тримати у полі уваги вміння чоловіків бути дещо більш егоїстичними щодо мети діяльності.

Адже часто це є благородним, бо дозволяє плодами успіху користуватись й іншим. Такий особистісний вектор щодо мети є базою й глобальних змін, бо вони крокують разом з нами. Змалку дитину оточують здебільшого жінки, а вже потім довкола неї зростає кількість мужів. Таку б життєву тенденцію й у шкільний віковий ланцюжок: початкова – основна - старша школа.

Звісно, без кардинального підвищення вчительської ставки цього не досягти. До речі, ви колись чули, щоб іноземні громадяни обурювались високій платні своїх вчителів? Чом би й нам не зробити як у Норвегії, де ставка вчителя така ж як платня робітників нафтової чи газової платформи у Північному морі?

Тим паче, що "Премьер-министр України Николай Азаров заявил, что Украина намерена использовать норвежский опыт социальной защиты граждан ".

P.S. З листа однієї читачки-педагога з Київщини: Володимире, щодо дітей в оточенні жінок.

Як на мене, варто було би, щоби з дітьми змалку поруч знаходилося більше чоловіків. З початкових класів, а то й раніше. Жінки. Так, ми більш пластичні, але й більш агресивні. ТО так природою закладено, оскільки НАМ захищати ВЛАСНЕ дитя. Захищати будь-якими способами. Й через те, ймовірно, "дати списати" є одним із варіантів захисту у тій системі відносин, що склалися в державі. ТО скоріше емоційне.

Але чоловіки не стануть тішитись малесенькими успіхами дитинчати (ой, а яке воно розумне, ой, а яке воно маленьке ). І саме це найважливіше у створенні характеру дитини. Через те найкраще було би, аби з початкових класів біля дітей бу ло більше чоловіків (але то моя особиста думка, виходячи із власного досвіду).

Бачила ЄДИНОГО хлопця, студента факультету початкових класів. Але проблема в тім, що чоловіки масово до школи НЕ підуть. І грошей на прожиття не вистачить, і, місцями, її виплачують невідомо коли. А оскільки вчителі і так затак працюють, тобто "не вякають", то й можна все залишити як є, ще й вимагати, щоби саме вчителі ТРИМАЛИ дітей в стінах школи, щоби діти НЕ ЗАВАЖАЛИ жити ЇМ.

У нас школу лякають перевірками прокуратури відвідування уроків учнями: щоби усі "н-ки" були правильно завірені довідками або пояснювальними від батьків!!! І ще одне, що не виходить з мізків. Потреба постійно збирати гроші з батьків, або витрачати власні. Не всі батьки скидаються. З різних причин. Інші ж беруть те до уваги.

Тобто на освіту в нашій державі фінансів виділяти не стануть. Найімовірніше через те, що освічені люди державі просто непотрібні, найімовірніше через те, що поліцейські методи керманичам видаються більш продуктивними … Такі думки. Трохи сумбурні.

Аня.