Терикон як слово на букву Т, або Чому міністр освіти не поважає Донбас

293
20 грудня 2012

"Українська правда. Життя" підняла тему, яка може бути актуальною десятиліттями, якщо в Україні і далі процвітатиме культ корупції, невігластва, канцелярськоі мови і закритості як вищої цінності української бюрократії - тему якості шкільних підручників.

Дякую Зої Звиняцківській за аналіз нового Букваря, Івану Андрусяку за підняту тему якості мови, Оксані Луцишиній за цивілізаційні аспекти освіти.

Я ж хочу поговорити про аспекти політичні, адже у всьому цивілізованому світі політика в сфері освіти і медицини - це чи не найголовніший напрямок роботи законодавчої і виконавчої влади.

Справжньої роботи - з громадськими обговореннями, парламентськими слуханнями, вуличними демонстраціями та іншими ознаками пошуку прийнятного шляху розвитку заради прогресу, зростання економіки і конкурентноздатності країни, які тримаються на здоров'ї та освітченості населення. У нас же про реформу освіти забувають, як тільки згортають останній передвиборний плакат.

А даремно. Прихильники конспірологіі можуть побачити в тому, що є в українських підручниках і що я аналізуватиму далі, масонську змову, руку Кремля чи ще якусь шизофренію. Зразу скажу - я таких далеких висновків робити не готова.

Але те, що наразі є в українських підручниках - це по-перше, системне отуплення нації на роки вперед. Умисне чи ні  - я відповіді не маю, для мене влада недолугої бюрократії від освіти не менш страшна, ніж демонізована "рука Кремля".

І по-друге, я дивуюся - як Віктор Янукович та інші видатні донеччани не помітили: Донбасу, більше того – практично всього Сходу України - в підручниках для молодшої школи немає! Те, що можна прочитати в Букварі, Читанці, Українській мові має ображати і принижувати насамперед не мене - киянку з україномовної сім'ї - а якраз мешканців східних промислових регіонів.

Їх в Україні просто немає, принаймні перші два класи школи маленьким українцям про цю славну частину нашої держави нічого не розказують.

Адже, як писала Зоя і як стверджую я - мама другокласника - Україна в підручниках - це суцільне село. Село без минулого, без майбутнього і не дуже схоже на сьогодення.

Відповідно, крім низької змістовноі якості, ці підручники ще й вносять свій вклад в продовження розколу України. В них немає місця для дітей шахтарів, металургів та інженерів, лікарів (я мовчу про більш сучасні професії, наприклад, програміста, шановні кандидати педнаук, можете закидати мене канцеляризмами про те, що це складне для читання слово), бо все місце окуповане великим і прекрасним українським селом.

Судіть самі. В підручнику "Українська мова для другого класу" (автори М. Вашуленко та М. Білецька) немає жодної ілюстрації з міським пейзажем. Жодної бодай кількаповерхової забудови! Тобто, українська мова з містом жодним чином асоціюватися не повинна.

Є тема написання великої букви у назвах міст, сіл, вулиць і річок. Ну чому б не використати таку чудову нагоду розповісти малюкам про прекрасну багатоманітну Україну?

Але на моє здивування, в цій темі немає простих і зрозумілих фраз, які викликають гордість чи бажання поцікавитись глибше. Наприклад, Ялта, Євпоторія чи Одеса - чудове місце (курорт) для відпочинку на морі, Львів - місто казокових замків. Нема цих міст!

Косів - мальовниче містечко серед Карпатських гір. Донецьк - місто багатьох заводів і шахт. Дніпропетровськ – місто, де будували космічні ракети. (Знайшлося ж в підручнику місце для космонавта Каденюка, собак Білки та Стрілки!)

Замість цього в хаотичному порядку пропонується вчити велику букву на прикладі шанованих мною міст, про які (крім Києва) складно розказати цікаво для дітей цього віку. Речення, в яких ці міста фігурують, жодним чином не спонукають дітей більше дізнатися про Україну, а на моє переконання – повинні це робити.

Я не буду дискутувати, чому дітям не пропонують вчити велику букву на прикладі назв двох українських морів – Чорного і Азовського. Правда, благодатна тема для простих в написанні і тематично цікавих дитячих речень?

Скільки приморських міст можна пригадати, щоб закріпити правило великої букви. Але моря не згадуються навіть в підручнику "Я і Україна" для 2-го класу, хоча там фігурує інформація про 73 тисячі річок…

Та повернімось до нашої улюбленої сільсько-міської тематики.

Я не маю нічого проти сіл, всі мої друзі знають, що мій тато з села Борщівка на Тернопільщині і за його заповітом там похований, хоча 40 років прожив у Києві.

Але ж шкільний час обмежений, чому б не дати дітям не механічне перерахування назв невідомих сіл, а ту інформацію, яка западе їм в душу, а не буде забута одразу ж після виконання вправи? Яка викликає асоціації і можливість подальших запитань: наприклад, мамо, а покажи мені в інтернеті Одесу? А чому Карпати мальовничі?

Але Бог з ними, з Карпатами. Там жодних проблем з українською мовою немає. Але ми всі знаємо, де ці пробеми є – в Донецьку.

І тепер я розумію, чому діти зі східних промислових регіонів, які не знали СРСР, хочуть потрапити в ті часи. Бо їхнім батькам і бабусям-дідусям є що дітям і внукам розказати. А от місця для Сходу України і, що ще більш дивно, - Півдня – в підручниках за 1-2 клас немає.

Відкриваючи підручник, діти з промислових регіонів читають про чиєсь чуже життя, в якому їм немає місця: життя, де рубають дрова, садять город тощо. Ніхто не ходить на завод, навіть в магазин ніхто не ходить! Питання – яка в цих дітей мотивація вчити українську мову, якщо в підручнику не має жодної згадки про щось дотичне до їхнього життя?

Так от, в розділі "Велика буква в назвах міст, сіл і тп" на стор. 109 фігурують чотири назви міст і дев'ять сіл. Про міста підкреслено сухо, про села – захоплено. Приклад – вправа 236.

В ній перераховані "гарні назви, які мають українські села". Дітям пропонується виписати назви сіл і додати "назву свого села або села, де живуть твої родичі". Автори навіть думки не допускають, що в когось може не бути родичів у селі!

Я знаю родини шахтарів в четвертому поколінні, в яких родичів у селі немає років з тридцять. За що підручник їх ображає, адже згідно з категоричністю авторів, бути такого не може?

Нагадаю, діти в такому віці все сприймають буквально. Тому я переконана, що в підручнику не може бути випадкових слів і виправдань "ну що тут такого".

При цьому "Українська мова" для 2-го класу - далеко не найгірший підручник. Навіть при наявності зауважень (наприклад, не розумію для чого вчителя, дятла і ведмедя називати предметами) він справляє враження цілісного продукту, де переплітаються теми слово-речення-текст і є чимало корисної інформації. Куди гірше з Читанкою (1-а частина, автор О. Савченко).

Цей фоліант застряг в українському міжчассі ще глибше. Немає виправдань підручнику 2010-го року випуску, в якому новорічна ялинка коштує 2 карбованці! Ну на 50 гривень можна було замінити?

Так само немає виправдань підручнику, де жінка (мама) фігурує тільки у фартуху чи в вишиванці і в хатньому інтер"єрі (виняток – один раз зображена вчителька в костюмі). Тут є два з половиною міських сюжети, але всі вони стосуються Києва. Інших міст в Україні немає. Зате сіл – безліч.

Повторю, я на місці дончан (не тих, які вчать своїх дітей в швейцарських школах) була б дуже обурена – Донбас в українських підручниках геть не поважають. І на місці Віктора Януковича поставила б Дмитру Табачнику перед перепризначенням умову – ти що, нормальний віршик про Донецьк в Буквар написати не можеш?

Шановне панство, я не жартую і не кокетую з нинішніми господарями країни. Якщо в підручниках не з'являться україномовні віршики про казковий Крим, оповіданнячка про мужніх шахтарів і металургів (той випадок, коли варто взяти приклад з СРСР) або ще краще - Терикон як слово на букву Т чи Шахта на букву Ш в Букварі, прірва між Сходом і Заходом не звузиться і на міліметр.

І тут знову постає дитяче питання -  хто буде це робити? Адже Міністерство освіти у своїй відповіді на колонку Звиняцківської про новий Буквар фактично зняло відповідальність за якість підручника з авторок Науменко і Захарійчук, повідомивши, що Буквар зі словом Чапля на букву Я  "пройшов експертизу Предметної експертної комісії, установ Національної академії педагогічних наук України та загальноосвітніх навчальних закладів".

Очевидно, що всі ці кола "вищого бюрократичного розуму" пройшли й інші підручники. І відсутність в них пропорцій світу, розуміння минулого, сьогодення і майбутнього, здорового глузду і відчуття єдиної держави, яка живе у 21-му столітті, нікого не цікавить.

При цьому на наступний рік на закупівлю підручників бюджетом передбачено близько 200 млн. наших податків…

powered by lun.ua