Різдвяний Дух Не святого Валентина

17
24 грудня 2012

В нашій місцевості працює двірник-метросексуал Валентин, постать настільки персонажева, наскільки це можна собі уявити. Якби його щодня бачив Лесь Подерв`янській по скайпу або Михайло Старицький з небес, шановні митці – добродії вмивалися б росистими слізьми розчулення від справжності та реальності колись ними вигаданого.

Думаю, багато хто з киян, що працюють на цілком "позірних та значущих" посадах, були б здивовані гонорарами, бізнес-чуттям та менеджерськими здібностями Валентина.

Валентин зазвичай порядно виглядає: причесаний, доглянутий, у чистому одязі, майже завжди тверезий. Він курить "Парламент" у відведеному ним самим місці та сварить парламент всіма можливими нецензурними словами з таким азартним цькуванням, що цьому можуть позаздрити хорти.

Валентин опікується не тільки кількома київськими дворами, ще в нього є домовленості з супермаркетами, салонами краси, аптеками та частиною базару. Всюди він ніби прибирає, але насправді прагматично використовує працю місцевих алкоголіків та безхатченків, котрих сумлінно доглядає, годує, тримає в товарному та вертикальному вигляді, і допомагає не змерзнути і не здохнути в горизонтальному.

В нього є свій офіс – двірницька, що він розширив та непогано облаштував; свій бізнес-конкурент Вадим, офіс котрого знаходиться в котельній, співробітники, а також, Благодійний Фонд, про існування якого я дізналася випадково.

Одного ранку я зустріла Валентина біля супермаркету з великою коробкою в руках. Я привіталася, але не запитала, як справи, бо прихворіла і поспішала додому, втім, Валентин сам мене зупинив, щоб показати мені биті ялинкові прикраси в коробці.

"Чуєш? " - подзеленькав битим склом Валентин. "Зібрав сміх янголів, несу дітям до художніх студій, щоб вони робили Різдвяні полотна! Для справжніх різдвяних картин – необхідні саме різдвяні іграшки, бо вони несуть дух добра та милість Божу, а ще ми продовжуємо іграшкам життя! "

Я ніколи не чула, що він висловлювався настільки пафосно, тому зупинилася поговорити. Валентин перебував у піднесеному настрої, мав дуже задоволений вигляд, з чого я зробила висновок, що добрим казковим персонажем іноді хочуть бути найпрагматичніші з людей.

"У кожного мізантропа буває такий настрій, що він навіть фокуси залюбки подивиться, а тільки потім приб’є ілюзіоніста разом з кроликами, чарівними коробками, хустками, мріями та ілюзіями", - каже один мій приятель. 

То ж Валентин тішився з того, що подарує дітям атмосферу свята, а вони своїми картинами подарують атмосферу свята іншим людям, і тільки так очищатиметься людство від "скрут та різного лайна".

Після цього він пояснив, що завжди допомагає дітям творчо розвиватися, забираючи з супермаркетів купу списаних та зіпсованих речей, котрі "ті вже не можуть жодному дебілу штовхнути, а залишки совісті в них є, то вони все віддають мені заради краси і добра".

"От в мене ж купа бізнесів, ти знаєш. І купа зв’язків. Але от що я тобі скажу, звичайно, що всюди працюють самі базарники. От ти думаєш, пішла до салону краси, і там має бути щось інакше. Естетичніше, наприклад, так? Не таке, як в Люди на точці з рибою. А де воно візьметься, дорогенька моя, якщо весь бізнес прийшов із базару, приніс базар та на базар розрахований? Попустися!"

Я пообіцяла попуститися, натомість запитала, а як же, наприклад, гроші, що прийшли до бізнесу іншими, не базарними шляхами? "Це якими, бандитськими чи комсомольськими?" Я кивнула. "За суттю це той самий базар, за формою воно може бути чим завгодно. Тю, ти як маленька, воно ж видно! "

Після короткої лекції про витоки та природу вітчизняного бізнесу, Валентин попросив зробити внесок до його Благодійного фонду. Я запитала, як фонд називається, яка мета створення і чи є у них статут.

"Статути псують людей, подивися на нашу армію, це ж срань Господня, прости Господи", - відказав Валентин. Мета ж у Фонду була майже свята – робити свято людям у святкові дні. Тільки або тим людям, котрі на свято давно не розраховують чи не можуть його собі влаштувати. Або тим людям, котрі це свято можуть подарувати іншим.

"В основному це – діти, хворі та художники", - уточнив пріоритети Фонду Валентин. Фонд його був іменним. Про що він мені зауважив.

Коли я передала йому гроші, він промовив:

"Знаєш, така заморожена срань на вулицях, хотів би крикнути Господу – за що? А в горлі замість гланд висять бурульки. Прокидаєшся – треба душу розмуровувати, в будь-який спосіб, тоді трохи легшає, зуби цокотіти припиняють, руки не відвалюються від морозу, і розумієш, що не все так зле. Бо ти можеш комусь подарувати свято, донести Різдвяний дух і не розплескати. Комусь у пляшці, комусь у квітах, а комусь в битих іграшках. Саме так".

І він пішов, бережно тримаючи у руках коробку з Різдвяним духом. 

powered by lun.ua