Поети, чужаки та безпритульні: прогулянка нетиповим Парижем
Історія міста часто бере початок із його міфології. Кожне Місто-з-історією неодмінно мусить володіти міфотворчими характеристиками: оборонний мур, оглядова вежа, міська площа і, нарешті, якісь водні джерела.
Море, на березі якого можна чекати повернення блукальців, озеро, з глибин якого спливають неймовірні чудовиська, та річка, яка вчить людей зводити між собою мости. Найкращі з річок мають іще одну функцію — приймати кожного нещасного та нещасливого в хвилину останнього відчаю.
Сена безумовно належить до таких найкращих річок. В одному Парижі на ній зведено близько тридцяти мостів, і бодай один був оспіваний поетом; скільки відчайдухів звело тут рахунки з життям, точно не знаємо, але бодай один поет був серед них. Сена ділить не лише Париж, вона розділяє навпіл і його центральний квартал, щоб туристи у паломництві від одного музею до іншого мали нагоду зупинилися на котромусь із мостів і помилуватися річкою.
Центральний квартал Парижа має назву Сен-Жермен, і концентрація музеїв у ньому справді висока, хоч і не найвища у місті. Зрештою, в Сен-Жермен розташована омріяна усіма туристами світу Ейфелева вежа.
Під нею стоїть нескінченна полінаціональна черга бажаючих потрапити на верхівку й кілька охоронців, що ретельно перевіряють усі сумки і спрямовують кожного у металошукач. А за п'ятдесят метрів від вежі на Марсовому полі парижани буденно вигулюють собак, бігають підтюпцем, грають у сквош чи займаються якимись східними практиками збившись у групи. Люксембурсзькі сади, Єлисейські поля та й взагалі усі міські парки навіть на початку грудня заповнені бігунами, які безтурботно шмигають серед туристів, ніби й не помічаючи, що їх пробіжка відбувається біля пам'ятки, за якою шаленіє пів-світу.
![]() |
У кожному окрузі є невеликий вуличний базар, де торгують овочами, рибою, сиром, алкоголем домашнього приготування та готовими стравами. Тут утрачають своє підгрунтя закиди про те, що у Франції "чорну роботу" на кшталт торгівлі на морозі виконують лише емігранти, бо самі французи так само стоять і нарізають сири покупцям.
З іншого боку, в кафе та сувенірних крамницях справді працює багато емігрантів з арабського світу. До того ж, вони вільніше й охочіше за французів користуються англійською мовою. У одному з магазинів на моє "Ду ю спік інгліш?" продавчиня-француженка сплеснула руками і скрушно вигукнула "О, мон дью!", після чого відвернулася і продовжила сама до себе обурюватися про щось своє.
А от бангладешець Джон під час приготування сендвіча у забігайлівці залюбки розповів мені англійською про те, що в Парижі він уже шість місяців і французькою розмовляє рівно настільки, щоб приймати замовлення. Коли почув, що я з України, радісно повідомив, що перед приїздом сюди майже рік жив у Грузії, тому добре знає, де знаходиться Україна. На наш жвавий діалог до розмови підтягнувся парижанин Марк, власник забігайлівки.
- Я теж добре знаю, де Україна, - сказав він. - Мій батько народився у місті на території Польщі, але вже багато років воно належить України. Львольв. Це місто називається Львольв.
Зрештою, я перейнятися розшукуванням та розплутуванням національних ідентичностей Парижу. Мені розповіли, що у місті знаходиться одна з найбільших мечетей Франції. Десь у Латинському кварталі. Пройшовши увесь центральний проспект та всі його довколишні вулиці, я думала лише одну думку: "Добре, байдуже, що я зовсім не знаю міста, байдуже, що на присутність мечеті мали б вказувати певна аудиторія. Але ж це ж величезна будівля в мавританському стилі з височезним мінаретом. Як її може бути ніде не видно?!".
![]() |
До мечеті вийшла випадково. Тоді вже все відкрилося: і дівчата у хіджабах, і мінарет, і мур довжиною в десятки метрів. Зазвучали арабська й турецька, з'явилися східні чоловіки у хороших костюмах, які перемовлялися між собою, давали милостиню жебракам і говорили з ними. Біля входу до медресе стояла журналістка з мікрофоном та оператор, а молодий бородатий араб щось розповідав їм французькою; повз них ішов ріденький потік відвідувачів мечеті. Я зробила спробу сфотографувати одну дівчину, закутану у хіджаб, але та відверталася щоразу, як клацала камера. Мечеть, до речі, проста і світла; а парижанам можна додати кілька балів за маскування.
На виході з Латинського кварталу розташований Пантеон, пам'ятка уже суто французької, європейської культури. Біля нього збиваються у купки туристи та студенти — неподалік Сорбонна. Серед інших історично-культурних принад, у Пантеоні зберігається відомий маятник Фуко, тому після мечеті вирішила зайти туди. На вході до музею стояла молодь; я раптом почула, що вони говорять українською: "Ще треба вина додому купити". – "Та ясно, мінімум три пляшки".
Інколи складається враження, що Париж — це задзеркалля, це якесь інше місто, що відображається у водах Сени. Побачивши на вулиці якусь літню жінку, думаю: звичайна ж бабуся. Але на ній високі чорні чоботи на підборах і довга кремова шуба. І ще прекрасна зачіска і макіяж. А проходить вона повз дівчини з немитим волоссям у дутій зимовій куртці, джинсах і кросівках, яка жебрає на тротуарі. Або повз чоловіка 40-45 років, який сидить на землі з табличкою "Допоможіть. Я голодний" і тримає на руках кота, чи гладить собаку біля себе. Патрульні проганяють їх, але біда невелика: парижани однаково не дають грошей просто так.
![]() |
Існує багато вишуканіших форм отримання доходу, ніж жебрацтво. На сходах до білосніжного готичного собору Sacre Coer щокілька метрів стоять чорношкірі хлопці. Вони закликають до себе туристів, а ще охочіше — туристок , вигуками "Miss! Miss! Where are you from?", пов'язують їм на зап'ястя браслети (у нас їх зневажливо називають фєнєчками), а потім повідомляють, що дівчина винна їм десять чи двадцять євро.
Cпроби відмовитися від цього дарунка, спочатку жартівливі, а потім наполегливі, викликають у них агресію. Рятівною у такому випадку може бути погроза викликати поліцію. Або відразу навести камеру на здирників, адже вони ніколи не чіпляються до тих, хто їх фотографує.
![]() |
Менш безборонні, але не менш соціально невлаштовані перебиваються звичайною нелегальною стихійною торгівлею. Біля того ж Sacre Coer із розстелених на землі куценьких простирадел чоловіки продають міні-копії Ейфелевої вежі всіх найкислотніших кольорів. А ще є дівчатка у хіджабах, які "збирають підписи" на підтримку неповносправних, безпритульних, нацменшин і ще бозна-кого; але потрібен їм не лише підпис, а й матеріальний внесок на підтвердження лояльності підписанта неповносправним, безпритульним та нацменшинам.
![]() |
Метрополітен живе своїм життям. Він складний і величезний, бо Париж також складний і величезний. За етнічним складом вагона метро можна визначити квартал, який вагон перетинає у цю хвилину. Достатньо вийти не на той бік станції, щоб довелося чекати новий потяг і по ньому перебігати на інший бік, який виводить на потрібну вулицю або потрібну гілку.
До вагону може заскочити пошарпаного вигляду чоловік з акорденоном, щоб заграти для пасажирів кілька шансонових мелодій, а ті з цікавістю вдивлятимуться у тунель за вікном. А може ввалитися купка молодиків, які стукатимуть долонями по стінах вагону і щось скандуватимуть хором у перервах між голосним реготом. Пасажири переведуть погляд із вікна на них, здивовано переглянуться і знову втупляться за вікно.
![]() |
Наземного транспорту є багато, але найкраще — це загальноміська система оренди велосипедів. Компанія Velib облаштувала десятки паркувальних майданчиків по всьому місту, на кожному з яких стоїть 15-20 ідентичних і дуже ергономічних роверів. Потрібно лише оформити собі картку-проїзний, часом кидати на неї кошти, й можна брати велосипеди з будь-яких майданчиків на будь-який термін. Машиною користуватися не дуже вигідно — бензин дорогий, місто велике, на парковках між двома машинами лезо ножа не всунеш.
А от двоколісний транспорт і дешевший, і для здоров'я корисний, а це французам важливо. Імпозантним чоловікам на велосипедах швидко перестаєш дивуватися, але потім дорогу перетинає жінка у довгому пальто на самокаті або хлопець на роликах. Тому дивуватися краще не переставати.
Ритм міського життя Парижа дуже чутливий й залежний від плину тижня. Він може збитися, наприклад, страйком чорношкірих, які в середу о четвертій годині колоною пройдуть по Монмартру, вигукуючи гасла. Всі будні гарячкові, а кафе у ці дні закриваються рано. У суботу ввечері ресторани та кафе забиті, а до кінотеатрів стоять десятиметрові черги. В неділю зранку вулиці безлюдні, а після обіду місто заповнює тиха метушня.
![]() |
У громадських місцях дозволено курити та вживати алкоголь, що всі й роблять, незалежно від пори дня чи тижня. Але у час, коли місто відпочиває, парижани дозволяють собі ще дещо — безборонно цілуватися на вулицях. Ввечері можна застати таку картину: перед вітриною магазину з коштовностями обіймаються двоє, він — європеєць, вона — азіатка чи афроамериканка, й майже ніколи навпаки.
Якщо порівнювати з будь-яким українським містом, то може скластися враження, що в Парижі майже немає пам'ятників. Насправді вони є, але в око зазвичай упадають лише помпезні обеліски та арки, яких небагато. Всі інші пам'ятники визначним діячам політики та культури найчастіше заховані у закапелках різних районів. Наприклад, можна у суботніх сутінках натрапити на бронзову фігуру Міхая Емінеску, затиснуту у підворітні між двома будинками. Але помилуватися пам'яткою навряд чи вдасться, тому що біля неї уже напевно справляють нужду якісь гуляки.
У порівнянні з Парижем може скластися враження, що в українських містах немає магазинів та кафе. Особливо охоче підприємці відкривають магазини оптики та бутіки, салони краси, банки, меблеві та антикварні магазини, аптеки, архітектурні офіси або компанії з дизайну. Зате у центрі неможливо знайти сервіси: ксерокс, обслуговування комп'ютерів, фотостудію, ремонт одягу або навіть лікаря, якщо заздалегідь не дізнаєшся їх адресу.
![]() |
Якщо прокласти маршрут із одного кінця міста в інший, то можна кожних сто метрів робити кофі-брейки або круасан-брейки у кафе з тістечками, які називаються boulangerie. Хоча кількість кав'ярень і ресторанів неймовірна, вони майже не залишаються без клієнтів.
Парижани заповнюють їх удень, коли виходять на обід, і ввечері, коли йдуть попити пива на вуличній терасі. Крім однакових кафе з тістечками є ще й безліч магазинів із готовими сендвічами та багетами. У цих закладах завжди стоять черги: за чізкейками, круасанами, тарталетками, тортами, пирогами, булочками, сендвічами з шинкою, моцарелою чи тунцем і просто за хлібом. Та й кебаб-ятки напевно вже також можна приписати до паризької фуд-культури.
![]() |
Парижани їдять і курять на ходу, або їдучи на велосипеді, наче їм бракує на це часу. Зате бігунів у парку можна застати протягом усього дня. Вдягаються легко. Навіть у метро намагаються говорити по телефону. Коли вітаються, то цілують один одного в щоки, при цьому трохи нахиляються, ніби бояться стати надто близько.
![]() |
Вулиці не підмітають, а миють водою зі шлангів. Мало звертають уваги на безпритульних та жебраків і не люблять, коли чужаки не знають їхньої мови. У Парижі можна відчути дух романтики і можна відчути дух свята. Але, напевно, не чужакам і не безпритульним.
![]() |
Наталія Єрьоменко, для УП.Життя