Командні цінності VS цінності командівців

Корпоративні, організаційні, командні цінності – про них говорять психологи, маркетологи, персонал-технологи, керівники підприємств і всі-всі-всі, хто так чи інакше зацікавлений в тому, щоб компанії розвивались та квітли. Вважається, що саме ці цінності, а точніше їх сповідування працівниками, веде до процвітання спільної справи. Поміркуємо, звідки беруться командні цінності, як цінності окремих людей стають командними і чи справді стають?

Життя у світі цінностей. Спочатку батьки в родині, потім вихователі в садочку, вчителі в школі, керівники, духовні лідери, державні діячі та інші намагаються дати нам уявлення про правильне, варте та гідне. Всі вони пропонують своєрідні орієнтири, за якими варто жити і взаємодіяти. Щось приймається цілком без осаду і залишку, щось ставиться під сумнів, щось відкидається й натомість виникає інше, але завжди в життєвому світі людини є цінності, вони – як опорні конструкції, несучі стіни – дають відчуття стабільності навколишнього, сталості світу, реальності.

[L]Звісно, не все сказане у родині, школі, почуте з телеекранів та вичитане з книжок стає цінностями людини, тими принципами та переконаннями, яким вона слідує у своєму житті.

За окремих констант (біблійних заповідей чи батьківських повчань) в цих задачах є багато змінних, що криються в унікальності життєвого досвіду та впливають на результат. Так, непорушне "не вкради" рушиться за наявності прикладів безкарної прибутковості таких вчинків, у виконанні, наприклад, можновладців – цінність засвоюється з істотною поправкою – "не кради, якщо не маєш достатньо влади, аби лишитись безкарним".

Цінності у сприйманні. Взаємодіючи з іншими людьми ми їх оцінюємо, робимо це постійно і безперервно, так само, як і вони нас. Оцінюємо, виходячи зі своїх власних цінностей, ніби приміряючи на себе їхні вчинки, риси характеру, способи діяльності інших: "я б ніколи так не вчинив", "він ніби прочитав мої думки", "якби я був там – робив би те саме"…

Якщо згадати про команди і взаємини в них – то вивчати і розвивати ефективність праці, лишивши за дужками цінності тих, хто цю працю творить – все одно, що вдосконалювати динамічні характеристики автомобіля, не враховуючи частоти обертання, напруги живлення, моменту навантаження та інших особливостей двигуна.

Будь-які стосунки будуються на обопільній оцінці. Командні взаємини – це щоденний іспит на відповідність переконанням та принципам одне одного. Приймаючи рішення та вчиняючи в певний спосіб, ми завжди зважаємо на те, чого наші вчинки, досягнення, успіхи та невдачі вартують в очах інших людей, не забуваючи при тому давати й зворотню оцінку.

При цьому кожен із нас, сприймаючи одну й ту ж людину, по-різному бачитиме причини її вчинків, наділятимете її різними рисами, приписуватиме різні почуття та прагнення. В кожному разі працюватиме власний життєвий досвід. Якщо, наприклад, "мовчуни", що зустрічались по життю раніше, були не щирими, та ховали за мовчанням підступи і каверзи, то усі не схильні до зайвих розмов люди сприйматимуться з пересторогою.

І навпаки, родинні традиції "тримання язика на припоні", що личить серйозним та розважливим – проектуватимуться на мовчазних людей і забезпечуватимуть їм довіру в очах носіїв таких переконань. Йдеться про певну ціннісну зумовленість оцінювання, адже поведінка інших співвідноситься з подібною у власному досвіді та оцінюється як "хороша" чи "погана", "гідна" чи ні.

Цінності у взаєминах. Сприймаючи інших людей, роблячи висновки про їхні наміри, характер та інше – ми вибудовуємо стратегії подальших взаємин із ними, вирішуємо як поводитись, товаришувати чи тримати дистанцію, довіряти чи навпаки лишати при собі власні думки. Рішення, що ми їх приймаємо – ціннісні, адже саме наші переконання про моральне, аморальне, важливе і неважливе, цінне і таке, що не має ціни лежать в їх основі.

В такий спосіб простір командної діяльності є певним середовищем, в якому люди постійно з’ясовують та узгоджують свої ціннісні позиції. В результаті виникає своєрідна ціннісна спільність, сукупність близьких в ціннісному сенсі переконань та прагнень – командні цінності. Чим важливішими, значимішими є взаємини – тим необхіднішою є така спільність цінностей. Думається, що ціннісна близькість власне і сприяє, взаєморозумінню в оцінках та інтерпретаціях, що є значимим і для командної взаємодії, адже кардинально різні погляди на одні й ті самі речі ніяк не сприяють конструктивній співпраці.

В кожному разі йдеться не про однаковість цінностей, що і неможливо з огляду унікальність життєвого шляху кожного, а про їхню близькість, несуперечливість. Так, якщо для когось важливим у взаєминах є інтелігентність під якою розуміється передусім стриманість та виваженість у словах та вчинках, то він цілком порозуміється з людиною нехай і без графського родоводу, але спокійною і неконфліктною, однак навряд чи і перший, і другий знайдуть спільну мову з тим для кого інтелігентність – це вища освіта в п’яти поколіннях та знання французької.

Скорпіони

- Вийдіть і зачиніть двері! Щоб я вас не чув і не бачив! Ви знущаєтесь наді мною?!

Я вийшла і зачинила двері. Спочатку в його кабінет, потім в приймальню. "Чули?! Вона знущається!" – долетіло відлуння начальницької збурення. – "Чули?!"

Я от точно такого не чула й не бачила ще ніколи. Господи, різне бувало. За двадцять років кар’єри від працівниці відділу кадрів радянського зразку на льонокомбінаті до HR-директорки видавничого будинку – чого лишень не траплялося. Тільки тут начальники різних редакцій шпурлялись невдоволенням із громом й блискавками через всяке й різне. Не знала жодного, кому було б стачало фаху й компетенцій майбутніх співробітників.

Ні. Одному подавай лише впевнених в собі, інакше "з ким за справу боротись?"; іншому – навпаки тихих і чемних, бо ж "не воювати, справу правити"; третьому лише красунь вишукуй, мовляв "наші співробітники – обличчя компанії, а не попа". Всяке бувало, але такого…

Я впала в крісло і замислилася над складним і простим: "Що ж робити?".

- Скорпіонів, – шепотілися мої за стіною, – вона принесла йому скорпіонів!

Подумалося, а й справді – кричав так ніби я насипала йому на стіл цієї клешохвостої отрути.

- Віро Генадієвно, – заглянула Тамарочка із паруючою чашкою та цукерками на таці, – ви справді йому скорпіонів принесли?

- Сідай, – кажу, – розповідаю, чого не знаю.

- Ну, – Тамарочка вмостилася й по-хом’ячковому потерла долоньки, – Про нього різне говорять, мовляв зубр своєї справи і всяке таке, але з тараканами – це точно.

- Таракани скорпінам не друзі…

- Ги-ги, влучно, – розпосміхалась Тамарочка. – Так от. Він же до нас майже з усією командою своєю перейшов.

- Мені не знати. З усією, та не всією – йому дизайнера, помічника редактора й макетувальника не стачає.

- Йому іншого не стачає, – знову гигикнула Тамарочка.

- Ну?

- Я тут з його дівчатками роззнайомилась, так от, – Тамарочка влізла мені чи не в саме вухо, – він вірить в гороскопи й на дух не переносить скорпіонів.

- Томо, це було важко не зрозуміти! Чому?!

- Дівчата кажуть, що його мама і дружина – скорпіони. А ще, – Тамарочка дихнула в моє вухо найбільшим секретом, – Коханка!