Майбутній Прохасько і деякі спогади

29
1 лютого 2013

Наразі читаю, а точніше найуважніше вивчаю книгу Наталії Хобзей "Гуцульська міфологія. Етнолінгвістичний словник ". Безцінна допомога перекладачу "Непростих ".

Як інакше дізнався б, що верхоблюдник не верблюд, як то стверджує словник Грінченка (звідки взятись верблюдам в Карпатах?), а один з Непростих, той хто володіє чарівною монетою, яка завжди до нього повертається разом з тими грішми, які були довкола.

Перекладати твори, що спираються на реалії дуже відмінні від тих, до яких ти звик - це вельми цікаво. Книга Наталії Хобзей також дає можливість усвідомити наскільки Прохасько дистанціюється від гуцульської мітології, як він з нею грає. Непростий він письменник, Тарас Прохасько, чудернацький і чудовий.

Прохасько. Фото: Олекса Фурдіяка 

Ми приблизно одного віку з паном Тарасом, втім життєві стежки наші дуже відмінні. Але є і спільні моменти в наших біографіях, а зокрема химерні підробітки : Прохасько був барменом, а я кельнером в російському кабаре "Балалайка ". Дивовижне паризьке місце, темний льох десь глибоко в пагорбі Святої Женев’єви.

Належав цей заклад (маю надію, що належить і донині) відомому балалаєчнику Марку Лучеку. Він колись закінчив Паризьку Консерваторію Балалайки, був там найвидатнішим учнем.

Потому Марек зібрав найкращий гурт циганських музикантів Парижу. Правду кажу: по п’ятницях та суботах, після того, як вони відпрацювали лабухами в рестораціях та кабаре, під ранок інші "російські " музики приходили до "Балалайки" випити келишок-другий і заграти для душі. Це часом перетворювалось на казкові джем-сешн.

"Балалайка" – гарний спогад.

В той самий час я, звісно, підробляв і деінде. Технічний переклад, усний переклад, між іншим, і для телебачення : допомагав розбирати матеріяли репортажів, робив субтитри... Також був у списку перекладачів Quai d’Orsay (інша назва французького МЗС).

Протокол-бо вимагає звертатись українською до офіційних делеґацій, а незалежність застала французів зовсім не підготованими... Так само, як і перша незалежність, до речі.

У такий спосіб мене призначили перекладати для пані Кучми під час президентської візити до Франції 1997 року. Українці те знають, а от французи немовби не знали: пані Кучма українською мовою не розмовляє і не дуже добре її розуміє.

Колеґи оповідали про її страждання під час візиту в Канаду. Канадійці забезпечили її перекладачем україно-франко-англомовним, але народженим у Канаді, відтак він не знав мову сусідньої країни. Цього разу пані Президентша була обачнішою і привезла з собою власного перекладача.

Отже, я міг спокійно спостерігати дивний світ міжнародних стосунків і зустрічей на найвищому рівні. Спокійно, себто без напруги перекладача на роботі.

"Перекладати - це немовби їсти власні мізки ", - казала Анна Ахматова, коли їй було заборонено друкуватися, і вона була змушена займатися перекладами щоб якось себе прогодувати.

Якщо це так (напевно, так і є для поета), то робити усний переклад - це робити те, про що казала пані Анна, але у фаст-фуді. Їсти власні мізки нашвидкуруч і руками.

– А я в обід яблуко з’їла, – каже з іронією моя донька.

Ясна річ, прислуга, до якої без сумніву належать перекладачі, не їсть за одним столом із сильними світу цього. До речі під час офіційних обідів та вечерь перекладач сидить трохи позаду і шепоче на вухо шановного гостя, який в цей час набиває своє черево. Мушу сказати, що офіційна французька кухня дуже добра (ну або українці були дуже голодні). 

Гребінці Сен-Жак з раками, Куряча грудинка volaille de Bresse AOC з молодою капустою, Салат, Тарілка сирів таШарлотка з персиками в меду 
 
 

Що ж до мене, то під час цієї візити я харчувався в швидкій ресторації. (Люблю створювати в своєму житті маленькі іронічні епізоди, які зрозумілі тільки мені.) Очевидно, я їв у американському фаст-фуді.

Але вчасно повернувся і був присутній на вечері в Міністерстві Закордонних Справ. Скористався нагодою та оглянув представницький бік Quai d’Orsay. (Ви собі не уявляєте що собою являє МЗС з точки зору трударів від дипломатії – справжній мурашник, значною мірою підземний. Треба добрі чверть години для того, щоб дістатися від чорного входу з вулиці Робер Есно-Пельтері аж до Бюро перекладачів.)

Під час цієї вечері сталось щось дуже схоже на дипломатичний інцидент. Я був, мабуть, єдиний, хто по-справжньому насолоджувався його вишуканою іронією. (Ви зараз зрозумієте про що я. Адже я зберіг собі на згадку запрошення на ту вечерю.)

Співає Поля Жордан у супроводі: Філіп Дюшеман (фортепіано), Ніколя Кедроф (балалайка), Марк де Лучек (російська гітара), Філіп Буде (балалайка бас) 

І не просіть мене перекласти це з дипломатичної мови на мову людську.

Я ж-бо ну зовсім не дипломат.

 

 

Я перекладач з української.

Перекладаю "Непростих" Тараса Прохаська.

(Фрагмент картини Босха "Спокуса святого Антонія")

http://olespliouchtch.blogspot.fr/



powered by lun.ua