Коли хитається світ

4
17 квітня 2013

В медійному та мережевому просторах час від часу з’являються суперечливі теми. Таке собі м'ясо з трухлятиною, котре багаті плантатори кидають алігаторам, а ті починають їсти, бо не можуть не їсти гниле м'ясо.

Постійно виникають сварки, урганогейти, абортофілія, абортофобія, познероїзм, множаться посилання, цитуються слова, все це торочиться, обсмоктується і переказується.

Звичайно, що згадане викликає обурення, непорозуміння, бойкотування, анафему, остракізм, великі схватки, маленькі бійки, нові жарти – це в кращому випадку, тощо.

Люди застигли з купою виписаних рахунків у руках та тицяють ці рахунки в обличчя кожному, думка котрого не до вподоби.

"Пані, а Ви цю свічечку знаєте куди понесли? Туди, де згадують мертвих, а ви ж казали, що ваш чоловік – живий".

"А він для мене помер, то хай собі спочиває зі своєю хвойдою", – з підслуханої в церкві розмови.

Ісконно віруючі із завзятістю слідчих НКВС вже готові шити справи жінкам, котрі теоретично вважають прийнятним для жіноцтва право вирішувати долю плоду. Жінки звинувачують чоловіків у безвідповідальності та безкарності, та пропонують як альтернативу забороні абортів – кастрацію.

Урганта за неполіткоректний жарт, котрий, в принципі, свідчить про визнання російським контингентом комуністичних злочинів, що них було скоєно проти мешканців українського села в лихі години двадцятого сторіччя, вносять до списку нев’їзних на територію неньки.

Між іншим, можна подумати, що його присутність на наших екранах від того залежатиме. Тих, хто сприймає вислів шоу-мена як невдалий жарт, заносять до списків несвідомого українства та ворогів України.

Тих, хто жарт категорично не сприймає, інша частина радо записує як осіб, позбавлених іронії, не намагаючись зрозуміти, що в людей завжди були, є і будуть такі точки, що одного разу спонукають людину до сміху, а іншим разом – до сліз.

А далі – понеслося: гнилі інтелігенти, хвойдисті баби, боязкі чоловіки, вбивці, дворушники, позбавлені почуття гумору, позбавлені національної гідності. І все це з посиланнями, цитуваннями, цькуваннями та традиційними криками: "Ганьба! Геть!"

Таке враження, що завдяки цим укиданням світ похитнувся. Але ж світ хитається через інше, якщо його взагалі можна розхитати.

Фактично під моїм будинком є спортивний майданчик. Я пам’ятаю часи, коли дядя Коля, двірник, заливав його водою, тоді він перетворювався на ковзанку, ділився по справедливості між хокеїстами та фігуристами. На металевих конструкціях, котрі утримували баскетбольні кільця, ми гралися в безжалісну гру оболонських дітей 80-х, у "телепата".

Асфальт на майданчику ніколи не мінявся. Країна змінила назву та суспільний лад. Мінялися президенти, склад районної, міської та Верховної Ради. Змінилося покоління. Але асфальт не мінявся ніколи. Сітка провисла. Конструкції – частково обвалилися. Сміття інколи прибирають послідовники дяді Колі. Добре, що вони є.

Натомість хтось з "покращувачів" на цьому порепаному асфальті зробив кольоровий трафаретний напис: "Країна мрій", поставив турнік та рукоходи, котрі самі здивовані тим, що вони тут забули, а ще більш дивуються, коли хтось про них згадує; та два тенісних стола, на котрих частіше пиячать та злигаються, ніж грають в теніс. Втім, у теніс також грають.

Коли я дивлюся на цю "Країну мрій" на порепаному, екземному асфальті, одне лишень хочеться зауважити, що Країна мрій адекватніше виглядає на наближеному до ідеального асфальтовому покритті. А це не – Країна Мрій, мало про це написати різнокольоровою крейдою, це так само перспективно і правдиво як складати слово "щастя" з кубиків "ґ", "а", "в", "т" та "л".

Якісного асфальту у нас нема. Потрібного абсолютно всім. Іронічним та зневажливим, товстошкірим та тонкошкірим, тим, хто хоче все заборонити, та тим, хто прагне все дозволити; тим, хто визначає справжність українства і тим, хто досі не визначився із власною ідентифікацією, тим, хто агресивно вірує і тим, хто миролюбно спостерігає.

Коли стоїш на доладному асфальті або пересуваєшся, світ не хитається. Мабуть. Якщо його взагалі можна розхитати.

І коли під ногами такий асфальт, практично не звертаєш увагу на сварки, урганогейти, абортофілію, абортофобію, познероїзм та інші трухляві укидання. Тоді добре живеш сам і не заважаєш жити іншим, готовий вислухати, відстояти свою думку, прийняти та пробачити. 

powered by lun.ua