Рок-н-рол з бездомними

"Місто всіх, місто для бідних". День Києва з бездомними. Концерт, пікнік. Таке свято ми провели вчора. Що ми хотіли цим сказати? Чому місто всіх, місто для бідних?

Спільнота Святого Егідія уже понад 10 років роздає бездомним їжу – тричі на тиждень, 25 тисяч порцій в рік. Звичайно, наші бутерброди – це в першу чергу привід для знайомства, для стосунків. Хоча сама їжа не менш важлива – бездомні часто кажуть, що другий день нічого не їли і наш скромний бутерброд здається їм порятунком.

Я спілкуюся з людьми без дому уже 6 років – щотижня – це сотні розмов, історій, знайомств. Але все одно дивуюся, коли – як вчора – вони танцюють і жартують. Зовсім інші, ніж ми звикли уявляти, - сонячні, радісні.

У День Києва, коли кожен шукає собі щастя і розваг, ми вирішили зробити свято для них – для людей, які живуть на вулиці і просять милостиню, від яких погано пахне, в яких не найкраща репутація і увесь час щось болить. Адже вони – теж кияни. Такі ж кияни, як і ми, з таким же ж правом на місто. Часом ми говоримо, що вони навіть більш кияни, бо для них дім – це увесь Київ.

Я вірю, що свято – це коли радісно всім. Святкування, яким би помпезним і дорогим воно не було, завжди перетворюється у прикре непорозуміння, коли раптом виявляється, що когось не запросили, що про когось забули. Тоді навіть найсолодші напої мають якийсь гіркий присмак і зовсім не веселять. Місто часто нагадує саме таке святкування.

Згадую 9 Травня – безліч обговорень, дискусій, сварок, конфліктів – і, здається, забули запросити важливих гостей – багатьох літніх людей, які пережили війну. В цей день ми влаштували свято у будинку престарілих – прийшло багато студентів, школярів. Привітали кожну людину, що живе у пансіонаті – кожному подарували квіти, з кожним трішки поговорили. Ці люди уже надто слабкі, надто хворі, щоб поїхати на парад - і була небезпека, що про них не згадає ніхто.

У інші свята, в тому числі і в День Києва, надто багато людей залишаються за межами святкувань – і тому почувають себе ще більш одинокими, непотрібними, просто зайвими. Це люди з обмеженими можливостями, бездомні, роми, самотні літні люди, діти-сироти…

Звичайно, хтось скаже, що влаштувати бідній людині концерт – це не вихід і не вирішення проблеми. Але, мені здається, варто не забувати, що людина без грошей чи без дому потребує не лише матеріального – вона також (і не менше!) потребує друга, поваги, підтримки і хоч трішки симпатії.

Парадокс в тому, що рівень цивілізованості міста якраз залежить від його ставлення до найслабших і найбідніших. А тому, щоб почуватися у Києві затишно, ми хочемо, щоб затишно тут почувалися і ці "зайві" люди.

І, до того ж, завжди класно потанцювати рок-н-рол з бездомними.