Книжковий Арсенал: байки куратора

"Книжковий Арсенал" закінчився 1 червня в День захисту дітей і заходи були переважно з меню дитячої літератури. Натомість попередній тиждень – усе по-дорослому.

Минулорічний осінній фестиваль і цьогорічний весняний – дуже різні. Хоча між ними є тісний генетичний зв’язок.

Другий рік поспіль "Мистецький Арсенал" запросив мене до команди кураторів "Книжкового Арсеналу". Тому текстів з цього фесту я не писала. Крім колонок про те, як усе відбувається всередині.

Цього разу я подумала та вирішила розповісти трохи кураторських байок.

Історія про журналістів "по культурі"

Просто дві телефонні розмови.

Перша:

- Як вас протитрувати?

- Кураторка української літературної програми.

- А можна я напишу просто "літературознавець"?

Друга:

- Доброго дня, мені ваш телефон дала головна кураторка "Книжкового Арсеналу". Я так розумію, що ви можете мені щось по українській літературі розказати?

Історія про легкість роботи куратора

Одного разу один телеканал відправив групу для зйомок презентації поетичної серії "Українська поетична антологія" від видавництва "А-ба-ба-га-ла-ма-га".

Тексти семи поетів мали читати Іван Малкович, Віктор Неборак і Юрій Андрухович. Рідкісний письменницький склад і направду зіркова подія.

Стою в залі, стежу за підготовкою, аж тут дзвінок із незнайомого номера. З розмови розбираю щось про "телебачення", "Андрухович" і "катастрофа". Хоча останнє слово могло і почутися.

Біжу на вказану голосом у слухавці локацію, де виявляю знайомого оператора. Далі між нами відбувся приблизно такий діалог:

Оператор: А що, Андрухович буде читати не там, де читав вчора?

Я: Ні, в іншій залі. Це вказано в програмі.

О.: А там темно, нам знімати погано.

Я: Ну, це ваші проблеми. Взагалі люди світло з собою для зйомок возять.

О.: Ой, а ми світло з собою не взяли. А давай перенесемо захід в інші залу, вона он вільна.

Я: І як ми людей про це поінформуємо?

О.: Ну а що, роздрукуємо на листочках оголошення, що читання відбудуться в іншій залі, люди нас знайдуть.

Завіса.

Одним словом, ціла команда даремно готувала програму заходів протягом півроку. Насправді всю роботу може легко зробити один оператор одного телеканалу.

Історія про народного депутата

Одного разу народний депутат сходив прогулятися по "Книжковому Арсеналу". Повернувся і написав, що, попри старання організаторів "Книжкового Арсеналу", російськомовна книжка все одно домінує.

Так і бачу, як команда кураторів "Книжкового Арсеналу" довгими весняними днями розбирає книжки та регулює асортимент яток. Щоб підступна російськомовна книжка не пройшла.

Тут би ще написати про нерозуміння роботи цієї сфери людьми "чужими", але вже хай. Не будемо виходити за межі анекдоту.

Історія про неочікуваний для видавця вихід нової книжки

Наприклад, типова телефонна розмова:

- Доброго дня, ми би хотіли додати в програму презентацію такої-то книжки.

На календарі 23 травня, доба до відкриття "Книжкового Арсеналу", а дедлайн прийому заявок сплив 16 квітня.

Тобто за місяць до того не було зрозуміло, що книжка вийде? Чудесне спонтанне планування.

Історія про електронну реєстрацію на безкоштовний вхід

Отримую лист із мейла на кшталт sweetkitty2005. Текст такий: "Зареєструйте мене на безкоштовний вхід".

Кого "мене"?

На мого листа з уточненням адресат(ка) відповів(ла) трохи ображено. Двома словами – іменем і прізвищем. Мовляв, ну як, хіба ви мене не впізнали?

І серйозно

Цього року я зауважила трохи змін.

Наприклад, зміни в роботі з учасниками КА. Дуже важливо, що деякі видавці стають креативніші та пропонують менше заходів – але кожен із них бодай трохи цікавий.

Наприклад, дуже цікавим став досвід заміни "презентації книжки" на своєрідну лекцію. Особливо цікаво це працює з нехудожньою літературою. Автор-дослідник одразу отримує змогу показати товар обличчям. Товар – не книжку, а власні дослідницькі та популяризаторські потужності.

"Книжковий Арсенал" став добрим майданчиком для представлення нових книжок. І прем’єр, і передпрем’єр. Тут всього три презентаційні зали, де "порожняк" не сховати від очей колег і професіоналів галузі… от тільки українські видавці переважно не ходять на якісь заходи, крім власних. Як і деякі письменники, до речі.

"Книжковий Арсенал" цього року збільшив кількість власних заходів. Насамперед, це освітній проект і продовження серії письменницьких розмов "Обмін речовин".

Освітній проект вийшов пречудовим і привабив багато публіки. Парадоксально, що теоретичні лекції іноді збирали більше слухачів, ніж прикладні майстер-класи.

Проект "Обмін речовин" вийшов нерівним.

Є письменники радше монологічні, ніж діалогічні – наприклад, Оксану Забужко проект розлютив.

Натомість інші учасники діалогів – Юрій Андрухович і Микола Рябчук, Андрій Курков і Юрій Винничук, Іван Малкович і Віктор Неборак, Борис Херсонський і Олександр Ройтбурд - спілкувалися зі смаком.

Спектр розмов надзвичайно широкий – від армійських оповідок до роздумів про політику та перспективи президенства Миколи Рябчука.

І про публіку скажу ще насамкінець.

Мені здалося, що публіка просто добірна цього року.

Я не знаю причин – можливо, це природний результат трирічної роботи "Книжкового Арсеналу".

Але знаю ефект: світлі люди, що приходили на "Книжковий Арсенал" як у місто-в-місті. Де можна не просто купити книжки за нижчими цінами, а насамперед потрапити в межі потужного інтелектуального поля. Тому часто відвідувачі приходити зі списком справ: що купити і які заходи відвідати.

Крім того, саме цього року вдалося максимально добре показати "виворіт" літературного процесу. Тобто переговори видавців із авторами, інтерв’ю та кулуарні бесіди, суто ділові домовленості та народження нових ідей... На очах у здивованої публіки.

Найголовніше – це атмосфера. Якась дуже братня атмосфера однодумців.

Незнайомі люди допомагали один одному орієнтуватись у розкладі та ділилися надибаними цікавинками. Мовляв, ось тут читає письменник, а ви послухайте та не йдіть – після нього буде щось не менш цікаве.

А ви, будь ласка, не штовхайтеся, бо за годину будуть інші читання та лекція. А ви порадьте мені щось із книжок, бо очі розбігаються.

Цікаво, як воно буде наступного року.