Клятва Гіппократа

92
25 червня 2013

В п’ятницю довелося мені побувати на феєричній події — випускному лікарів та провізорів 2013-го року найголовнішого медуніверситету країни. Потрапила я туди випадково — привітати подругу, котра вже кілька останніх років допомагала мені і словом і ділом, коли хворіли мої малюки.

Є такі люди, котрі мають до чогось хист від Бога — це видно й неозброєним оком. Однак, як відомо, церква і держава в нас розділені (бу-га-га), того державі, в даному випадку - в особі товаришки Богатирьової, немає діла ні до божих планів, чиєгось хисту, ні до карми як такої.

Інша справа, що ці речі так чи інакше своє візьмуть, однак скільки гівна треба вигрібти, щоби опинитися, наперекір бюрократичній системі, нарешті на своєму місці?..

Наразі мою подругу, випускницю медуніверситету Богомольця, що вступила та вивчилася своїми силами, працюючи останні роки в дитячій реанімації, насильно випихають в інтернатуру... паталогоанатомом.

Попри те, що її запрошують працювати в ПАГ. Побачивши листа, в якому керівництво лікарні для особливо важких діток просить надати їм саме цю студентку, в Міністерстві охорони здоров’я відкрито по-свійськи заявили дівчині: "Дєвушка, гіблоє дєло, нє здавайтє ваше пісьмо в НІІ — вам єво нє падпішут нікагда!"

(Та ж історія була зі студентами, за яких просили в Амосова, в Охматдит тощо — система в образі пана Осійчука, котрий відтак на випускному урочисто розпинатиметься про світлу мету лікарської допомоги людям, показала студентам дулю з маком)

Адже працювати в ПАГу — занадто престижно для простих смертних. Там місце особливо обдарованих (батьками) вчорашніх студентів.

Мені дивно, як самі високопосадовці та прості гачкотвори не припускають можливості попадання своїх дітей чи внуків у реанімацію, де розслаблений мажор (пардон, лікар-анестезіолог) не зможе навіть потрапити малюку у вену, щоб поставити крапельницю.

Чому людина, котра працюючи медсестрою врятувала не одне дитяче життя, виконуючи роботу такого "лікаря", повинна тепер різати трупи?

Тут мушу зацитувати Положення про спеціалізацію інтернатури випускників вищих  медичних  і фармацевтичних  закладів: "...Управління охорони здоров'я визначає перспективну  потребу у лікарях-спеціалістах різних спеціальностей..."

Цікаво, яку ж перспективу готує чинна влада для народу, направляючи кращих студентів на цей відповідальний напрямок роботи - "паталогоанатом"? Перевиконати п'ятирічку?

...Біля входу в палац "Україна" тлумиться різнокольорова юрба. Випускники медуніверситету в буквальному сенсі різних кольорів: сенегальці, палестинці, китайці. Українців, звісно ж, найбільше.

В доброго відсотку дівчат істино український дрес-код: високі підбори, декольте, спідниці з функцією прикриття стратегічних місць. Подекуди взагалі ледь не супермоделі проскакують. Щоправда, не дуже уявляю таку на місці свого відповідального "лєчащого врача". Втім, для політкоректності варто припустити, що з анатомією й фізіологією у цих студенток явно все було в порядку...

Звісно ж, грав гімн. Звісно ж, читали промову Януковича, під час якої на плазмах, у ліпших традиціях жовтеняцьких значків, висіла голова Гаранта (в нас із другом колись була теорія про те, що ставлять іміджмейкери перед ним для досягнення максимально "умілітєльного" виразу обличчя: зійшлися на цуценятах).

Звісно ж, була купа іншого пафосу й лицемірства. І, дякуючи акустиці, моє "ганьба!" при називанні прізвищ міністра охорони здоров’я, ректора та інших страшенно стурбованих добробутом і моральним комфортом українців людей, було чутно з балкону у партер.

Читалася клятва не Гіпократа, а українського лікаря, що вже дещо насторожило.

(Цікаво, що у цій версії клятви відсутні слова, які промовляли навіть радянські лікарі: "бути завжди готовим надати медичну допомогу". Що вже говорити про автентичну клятву, де обіцялось "зберігати непорочність способу свого життя і власної лікарської майстерності").

Кажуть, всі курси студентів змушували тисячу разів репетирувати групове вставання-прикладання руки до серця, урочисте закочування очей догори. А ви думали, совок помер 22 роки тому?

... Іноземні студенти свої подяки державному вишу висловлювали державною мовою сусіда України — російською. Щоправда, російських студентів теж записали до іноземних — хоч за це спасибі.  І окреме спасибі ізраїльській студентці Ксені, що сказала заключне "дякую" українською.

Апофігеєм випускного медуніверситеу Богомольця в Палаці "Україна" став виступ... Гаріка Крічевського. "Давай бистрєє брат налєй.." - заспівав лікарський шансоньє без гітарки просто з трибуни. Побажав він майбутнім лікарям... "зарабативать многа дєнєг". Зал випускників, котрі щойно клялися в безкорисності перед пацієнтами, вибухнув аплодисментами.

(Мабуть, треба запустити черговий тренд — замість розважальних шоу навідувати оці свята двуликості, заляканості, підлабузництва, корупції, совка і штампів урочистості. Дуже смішно. Правда. Спробуйте).

Ще від ректора під час його промови почула нові прекрасні вирази: "наше зібрання завершує скоро кінця", "Френсіс Бекон" з наголосом на "о", бо ж видко, ректор сильно їсти хотів, та "громадянка Полестини".

Ректорські підлизи дякували  за "батьківську увагу", що, в принципі, цілком справедливо: як деспотичний батько, ректор в університеті творить усе, що заманеться, коментуючи одіозні університетьскі скандали перед журналістами так: "Наш університет — це окрема держава. У вас своя держава, у нас своя". 

А скандалів у "державі" вистачало повсякчас. Взяти хоча би ту історію з портретом Януковича у чорній (не траурній, просто стандартній, пластиковій) рамці, що висіла в гуртожитку на стіні у п'ятьох студентів.

(В гуртожитках така ситуація, що в "трьошках" живе по п'ять, а то й по шість студентів, бо ж щороку набирається "рекордна кількість студентів").

Надмір лояльний декан лікарського факультету №2, увірвавшись до кімнати під час одного з традиційних рейдів зробився червоним від гніву. Видно, не був знайомий, сарака, з асортиментом магазину "всьо по 10 і 15", та й вирішив, що чорна пластмасова рамка навіть без стрічки означає громадську непокору з ухилом на вуду.

(а ви що — не жили в гуртожитку? Не знаєте, наскільки це етично нормально, щоби тобі декан шарив по шухлядах і тумбочках в пошуках заборонених предметів штибу фенів, прасок та інших крадіїв казенної електроенергії???)

Весь масштаб абсурду навіть не в тому, що лисий апаратний сраколиз вимагав виключення студентів з університету.

(З гуртожитку, до речі, їх таки виставили, звільнивши місце бажаючим з нових курсів. Для цієї ж мети шукалися згадані фени й праски — думаю, їх би підкидали в тумбочки дівчаткам так само, як міліція любить підкидати невинним наркотики, якби лиш праски були розміром із сірникову коробку).

Масштаб катастрофи полягав у тому, що перед вигнанням блудних синів з їх благенького житла до Києва з сіл повикликали ще й їхніх батьків, аби зробити ганебне ата-та.

І ті батьки, замість відкрити рота на тему "мій син уже дорослий, хай сам вирішує щодо своїх політичних симпатій" просто мовчки кивали, вибачалися, і чиясь особливо порядна мама навіть заплакала, що такого морального урода виховала.

І лиш Янукович, повішений колись на стіні не від любові і не для чорної мети, а лише для студентського стьобу, тепер так само бездумно посміхався, але вже не на стіні, а в сейфі під замком.

Той самий декан, коли до нього прийшла вагітна на сьомому місяці заміжня шестикурсниця, аби підписати проходження інтернатури за місцем служби чоловіка-міліціонера, видав фразу, котра стала просто легендою серед студентів вишу: "Що, найшла, яким місцем собі інтернатуру зробити?!"

Гуртожиток студентів на свята взагалі наказано... опечатувати. Будь то новорічні дні, трійця чи Різдво — студенти зобов'язані покинути приміщення. І не цікавить адміністрацію вишу, де вони ночуватимуть, чи є у них гроші, щоб доїхати додому (а це в більшості випадків не близько), чи бодай якісь місцеві друзі, в яких можна пересидіти ці дні. Хоча хто зна, раптом універ Богомольця на меті має перетворити всіх іногородніх приблуд на справжніх йогів, аскетів та моржів в одному.

"Чого ви всі мовчите про це?" - обурювалася я тоді, коли мені про це розповідали. "Всі бояться виключення з універу" - відповідь була одна.

І на будь-які мої пропозиції написати про життя студентів чи порадити чудову тему колегам-телевізійникам для журналістського розслідування, чула категоричне "Ні".

Мовляв, один хлопець уже показав другу-журналісту стан гуртожитку до ремонту, то вельмишановні викладачі зробили все для того, щоби цілком легально змішати студента з результатами акту дефекації: просто валили на всіх екзаменах.

І кожен із нас, тих, хто вчився бодай десь, цілком легко віримо: викладачі — народ цілеспрямований. Коли хочуть, можуть. Особливо, якщо це наказ "згори". Кому ж не хочеться поцьомкати копита влади?..

Насправді я тут розповіла дуже мало з того, що можуть розповісти вам студенти. Але не розкажуть аж до закінчення шостого курсу. Бо поки бояться.

powered by lun.ua