Екологічні традиції українців: пречиста вода

1363
29 червня 2013

"Хто смітить чи плює в криницю, у того болячки на язиці з’являться", — такий забобон вигадали наші пращури, щоб уберегти чистоту питної води від нерозумних людей. 

Слов’яни розуміли значення води для життя. Згідно з язичницькими уявленнями, небо також вважалось морем, тим першопочатковим океаном, у якому створено землю та зірки. 

З водою пов’язано дуже багато обрядів. Святими місцями вважали усі водойми: річки, озера, копані колодязі й природні джерела. Шанобливо ставились навіть до боліт, оскільки це було місце загибелі людей і тварин. 

Сама вода як субстанція вважалася святою. У народних казках міститься уявлення про живу воду та мертву. Живою, тобто особливо цілющою питною водою вважали воду тільки з природного джерела, ще й набрану до сходу сонця в певні дні (найчастіше по "понеділках", які в давнину вираховувались залежно від фази Місяця). 

Коли в місці витоку джерела облаштовували цямрину — невисокий дерев’яний зруб, завдяки якому ставало можливим набирати воду цебром, — таке джерело називали криницею. Звичайні копані колодязі в давнину криницями не називали (Віра Зайченко, "Вишивка Чернігівщини").

За дохристиянських часів криниці були святилищами богині води, аналогом храму. Біля них, а також біля копаних колодязів українці обов’язково саджали кущ калини. На мою думку, це був символ цієї богині, що служив водночас і умовним знаком питної води. Калину біля старого колодязя можна побачити й нині, наприклад, у місті Шпола Черкаської області. 

Біля джерела-криниці на вербу або калину обов’язково в’язали рушника, що був водночас і жертвою богині, і умовним знаком. 

Православна Церква не змогла побороти ці вірування, і тому в дні язичницьких свят богині води, коли українці масово ходили вдосвіта до криниць по воду і здійснювали там певні обряди, священики організовували хресний хід до криниць і служили там водосвятний молебень. З цією метою біля криниць вкопували хреста і рушника в’язали на нього. 

Двовір’я існувало в Україні на практиці аж до початку ХХ століття, оскільки більшість народних обрядів відображає язичницьку віру слов’ян. 

Народний розклад очисних робіт 

Велику увагу традиціям очищення водойм приділив етнограф Василь Скуратівський у книзі "Дідух: свята українського народу". Ці процедури здійснювали в чітко визначені дні. 

Восени, взимку та ранньою весною очисних дій не проводили, адже в цей час можна було серйозно застудитися, якщо довго перебувати в холодній воді. 

До речі, потребує більш детальних досліджень, чи існувала в давнину серед русів-українців та інших слов’ян традиція купатися взимку на свято Водохреща, чи це більш пізня практика, запозичена, можливо, від фіно-угорських народів. Навіть із записів В. Скуратівського зрозуміло, що ці купання не були масовими, жінки від них утримувались. 

Щороку після того, як весняний паводок спадав (він несе з собою багато бруду й сміття), у кожному селі організовували толоки для чищення річок, озер, колодязів та криниць. 

Можна скласти такий розклад робіт і обрядів (дати вказані за старим календарним стилем, застосування якого нині є ближчим до астрономічного руху нашої планети): 

Водойма

Дата

Вид робіт

Колодязі копані лугові, степові для пастухів і худоби

Св. Юрія – 23.04 (перший вигін череди на пасовище)

Освячення, чищення за потреби, обсадження вербами й калиною

Джерела-криниці біля річок

ü     Русальний понеділок (день Святого Духу після Трійці),

ü     Свято Маковія – 01.08

Чищення, обсадження вербами й калиною, освячення, заміна рушників на деревах чи хресті

Джерела-криниці в лісі (за книгою Віри Зайченко)

ü     Свято Переполовення (завжди в середу) або

ü     свято "десята п’ятниця"

Чищення, саджання калини, освячення, заміна рушників на деревах чи хресті

Копані колодязі в селі, спершу громадські, потім приватні

Русальний понеділок (день Святого Духу після Трійці)

Освячення, обсадження вербами й калиною, за потреби чищення

Колодязі польові для землеробів

ü     Русальний понеділок,

ü     перший понеділок "петрівки" (посту),

ü     свято Купала – дата літнього сонцестояння

Освячення під час обрядових обходів полів, чищення за потреби, обсадження вербами й калиною

Озера-копанки в селах

Перший понеділок "петрівки"

Чищення лише заміжніми жінками та їхніми чоловіками, обсадження вербами, освячення

Драговини-болота

Перші дні "петрівки"

Освячення, обсадження вербами

Річки біля водяних млинів

ü     Русалії (зелені свята) або

ü     Перші дні "петрівки"

Чищення, обсадження берега вербами, освячення

Річкові броди (переходи та пристані для кораблів)

Перші дні "петрівки"

Освячення, обсадження берега вербами, за потреби ремонт помостів

Річки

Водохреща – 06.01

Освячення

Інколи зустрічається така хибна думка, що буцім-то народні обряди українців — це обряди лише селян. Це зовсім не так. Ось що пише Скуратівський: 

"Є свідчення, що кілька століть тому до Києва на свято Маковія збиралась сила-силенна людей з усіх усюд. Свято проходило на місці сучасного Хрещатика (тоді тут ще були яруги та непрохідні хащі з численними джерелами). Все чоловіче населення мало бути зодягнене в козацький одяг." 

Важливим моментом для екології було також те, що наші пращури взагалі жодних відходів не кидали у водойми. Про те, щоб змивати фекалії до річки, як це робить сучасна "цивілізація", нашим пращурам і страшному сні не привиділось би. Вони свої фекалії закопували в землю, як ще й дотепер роблять у селах люди, які не мають грошей на облаштування прибудинкової каналізації з вигрібною ямою. 

Щоправда, деякі теперішні селяни (заможніші) вже перевершили за забрудненням річок міста: мені відомо, що з метою економії на вивезенні вмісту вигрібної ями безсовісні люди зливають свої відходи разом з миючими шкідливими засобами прямо на берег річки, якщо живуть поблизу. І все це тече далі, з річки в річку і… до кранів городян. 

Традиції за часів СРСР

Радянській владі вдалося знищити те, що не вдавалося Церкві: шляхом репресій як проти віруючих, так і "українських буржуазних націоналістів", до яких зараховували всіх, хто продовжував практикувати народні традиції. Бувало, молодь заарештовували прямо під час обрядодій у гаях. 

Однак, за свідченням моїх знайомих з Чернігівщини, там і в 1960-тих роках ще існував звичай щороку чистити криницю-джерело біля річки. Цікаво, що тоді малі річки регіону були значно більш повноводними, ніж зараз, коли цю давню традицію зовсім втрачено, а джерела "замуровано" в землі. 

І в припиненні чищення джерел керівна антиекологічна роль належала компартії та її владі. У 1930-х, а також наприкінці 1960-тих відбулись "антирелігійні" кампанії засипання священних криниць-джерел землею за допомогою бульдозерів. Про це згадала Віра Зайченко у своєму дослідженні, також про ці численні випадки розповідають і православні ЗМІ, коли нині десь вдається відновити засипане джерело. 

До такої дурості могли додуматися лише в СРСР. Навряд чи є співпадінням, що саме до 1960-тих років малі річки Чернігівщини ще були судноплавними, а потім рівень води в усіх річках України почав знижуватись.

powered by lun.ua