Центр Курбаса. Скандал

"Веселовську звільнити. Негайно" - так назвала Ганна Веселовська свою, як їй здається, дошкульну і гостру статтю. Ми згодні... Майже місяць тривав протест колективу Центру та його прибічників проти непрофесійних і позаморальних дій директора.

"Веселовські" евфемізми спростовуються дуже легко.

У найскладніші часи заборон на Курбаса кілька молодих людей – усього кілька у світі (вони заслуговують бути названими, але зараз не про це) – розпочали його реальну реабілітацію, введення імені режисера у європейський і світовий контекст. У подальшому цьому успішно слугував і Центр Курбаса, створений талановитими і моральними людьми (1994-1995).

Серед засновників і першопрохідців – Лесь Танюк, Сергій Маслобойщиков, Володимир Карашевський, Олександр Чайка, Ірина Волицька, Дмитро Лазорко, Олег Ліпцин, Юрко Яценко, Олег Драч, Оксана Танюк, Стас Сукненко, група цікавих науковців, пізніше – група драматургів (Ярослав Верещак, Олег Миколайчук, керівник Неда Неждана) та ін.

[L]З нами були тоді Гриць Гладій і Центр Гротовського. Далі були – Олександр Балабан, Марк Нестантінер з Віталієм Лінецьким, Ганна Самініна-Александрович, Галина Стефанова, Лариса Венедиктова, Клим (Володимир Клименко).

Це все – імена, що вже сьогодні складають золотий фонд гуманітарної і художньої думки... Невипадково науковця Центру було номіновано на найвищу світову премію – Міжнародну премію КІОТО (аналог Нобелівської), митці і науковці Центру мають Золоті медалі академій, міжнародні премії, Премію Леся Курбаса, входять в українські і зарубіжні енциклопедії. Це їхніми зусиллями Курбас вийшов на світову арену.

А що ж робила увесь цей час така відважна нині вболівальниця за справу Леся Курбаса пані Веселовська? Тоді, коли вже можна – було дозволено владою – вживати ім’я Курбаса.

Нагадаю, пані Веселовська закінчила інститут Карпенко-Карого у 1984 році, практично вже у перебудовчі часи. Але – така вже дивна любов до майстра - ще майже 20 років цей унікальний український митець її не цікавив.

Ані слівця про нього, ані пари з вуст. Двадцять років! Вдумаймось. І раптом – несподівано і якось лихоманково з’являється у Центрі, в якому ми вже відкрили і видавничий відділ, книжка (щоправда, не наша планова).

І – відразу компіляція. І плагіат. Факт. Визнаний спеціально створеною для цього Комісією Національної академії наук України.

А тепер – про "нероб" у Центрі, яких іменита директорка розшукує, бідолішна, нишпоркою по кутках. Це не заслуговує навіть на відповідь - немає потреби доводити, що ти не верблюд. Особливо після всього, що зроблено і свідчить само за себе. Лише кілька фактів.

Центр, у який (тепер треба визнати, що випадково) прийшла Веселовська, вже завоював до того статус Національного. За майже сто років радянської і незалежної України вперше наукова установа "під" урядом має не лише прикладне спрямування, а фундаментальну науку, код якої підписано Борисом Патоном.

І, нарешті - треба ж такої! – саме перед приходом пані у директорське крісло, власне у 2012 році, Центр Леся Курбаса – єдиний серед гуманітарних наукових установ країни – за європейськими тестами одержав статус "провідної установи України" і однієї з провідних у Європі, для якої рекомендовано виділяти додаткові кошти з бюджету і яка має виступати експертом у галузі "державної політики" (не галузевої).

Якщо все це створили "нероби", то хвала "неробам"!

Розповідати про те, що ми ще й співпрацюємо з художніми і науковими установами 27 країн з усіх континентів?

Чи що це наша команда розпочала і Фестиваль молодої режисури (проект працює з 2009 р., а розпочато його СТД і Конфедерацією театральних спілок 17 країн), і співпрацю з театром Роял Корт, і з Центром Мейєрхольда, і щорічно вже багато років ми проводимо майстер-класи з режисури, хореографії, драматургії, світла, світло-музики - те, що хоче привласнити собі, маючи відповідний досвід, пані Веселовська - негідна, скажу вам, справа.

Як і негідна справа перетворювати такий Центр, де все створене було оригінальним, авторським, або, якщо й запрошеним (5%), то ексклюзивним, - на провінційний прокатний майданчик з непрозорими фінансовими оборудками. І все – заради кар’єри і примітивного заробітчанства.

Стосовно ж "мертвих душ", то "на зеркало неча пенять..." - сама ж Веселовська їх і привела в Центр – наукового співробітника Ш., який був з 24 засідань наукового відділу лише на 2-х, але гроші одержує справно, завпоста І., якого в Центрі поки що ніхто не бачив, але гроші теж одержує справно, адміністратора Олександра, колись уже скандально звільненого з Центру, теж небайдужого до грошей.

При цьому 12 якісних професіоналів Веселовська немотивовано звільнила. Не працює Видавничий відділ, ліквідовано Візуальну лабораторію, цікавий проект Лариси Венедиктової і ще, і ще...

Хто зацікавлений знати – той знає. Прийдіть у Центр, зайдіть на сайт, в Архів, чи візьміть в руки Каталог.

А "нероби" і вигадані Веселовською "мертві душі" готові розповісти вам найпотаємніші історії про Центр та її звільненого директора...

P.S. Останнє: дізнавшись, що після наказу на її звільнення В.о. директора Центру став заступник директора О.Чайка (Генеральний секретар Українського національного центру МІТу), Веселовська заднім числом зробила наказ на його звільнення; наказ як нечинний - не зареєствровано. Ось такі методи.

P.S. Після публікації цієї статті Ганна Веселовська надіслала копію листа заступника міністра Т.Кохана до Н.Корнієнко стосовно плагіату Веселовської. Редакція подає його також: