Школа: очікування змін

81
31 липня 2013

Я разочарован в людях, которых волнует заселение других планет, в то
время как нашу собственную планету всё еще сотрясают войны, нищета,
голод и не учитывается экология.
Работа с наркоманами, алкоголиками и так
 называемыми малолетними преступниками Нью-Йорка убедила меня в том, что
перевоспитание отдельных людей гораздо менее эффективно, чем работа над
улучшением социальных условий,
которые и являются причиной девиантного  поведения.

Жак Фреско.

У простому життєвому вимірі важливі для окремої людини речі "обертаються" довкола власної душі та її бажань. Та якщо йдеться не про бажання отримати якусь чергову "цяцьку", а про надії на таке суспільне поле, у котрому краще жити та легше зберігати справжні людські чесноти, то тут потрібні спільні кроки багатьох людей.

Наприклад, в Одеській області ще є села, де люди можуть не замикати оселі – досить залишити на порозі віника і селяни знають, що хазяїв немає вдома. Тамтешньому продавцю магазину господарчих товарів, виходячи у склад за рогом, досить поставити на відкритих настіж дверях держака до лопати і не турбуватись, що хтось щось поцупить.

Натомість у іншому секторі життя загострюються протистояння між людьми, що лицемірно видається за високу політику чи "справжній" патріотизм.

У тому селі, що згадувалось вище, школярі голосно та чемно здороваються з дорослими, хай навіть їм не знайомими. Думаєте, що село маленьке і школа крихітна? Як би не так: дві річки, шість магазинів і школа у два поверхи на сотню вікон, котрі, до речі, всі металопластикові.

Прогулювати уроки не вдасться, бо вчителі відразу стануть батькам допікати тощо.

Найбільші очікуваннями, котрі має справдити школа, лежать у площині щоденного відтворення оази, де панує більша порядність та вищий рівень культури, ніж довкола. Все інше додасться саме собою. Верхом цинізму є твердження, що школа є віддзеркаленням сучасного життя і з цим нічого не поробиш: батьки випрошують неправедні оцінки, а потім викладачі вишів продовжують цей соромітницький ряд простою формулою: "не вчиш – плати".

Але ж місія педагога у тім, щоб ще зі школи прививати усвідомлення - майбутні гроші, що супроводжуватимуть життя людини, мають бути наслідком знань та працьовитості, а не навпаки, коли гроші "добуваються" задля неробства чи фальшивих відзнак про начебто освіту.

Чому більшість представників старшого покоління вважають, що "держава повинна весь час щось дати"? Тому, що у радянській школі двійок нікому не ставили, в інститутах майже нікому не ставили, попри плачевні знання та вміння їх застосовувати як школярами, так і більшістю студентів.

Тоді казали: "Пошумлять, а трійку все рівно поставлять".

Згадаймо, як проти впертого маститого фізика зі світовим ім’ям Ландау довелось викликати комісію з Москви, бо він ставив двійки майже всім студентам своєї групи. І все тому, що одна справа відповісти на питання білету, як було зазвичай тоді, і зовсім інша – продемонструвати системні знання з чим у більшості були проблеми.

Студенти тоді "жили весело від сесії до сесії" і мало де їх вчили у системно-поточному вимірі. У пострадянський період, попри певні зміни на краще, з основами освітньої системи стало ще гірше – документи про освіту стали завуальовано просто продаватись.

Інший "сучасний" ряд прикладів непорядності державного виміру, що "йдуть" зі школи.

Телебачення стало вихваляти деякі шкільні осередки з того приводу, що вони здатні під час шкільних зимових карантинів подавати навчальний матеріал на своїх сайтах. Це замість того, щоб не допускати холодних шкільних класів і забути взагалі про карантини.

Крім того, як можна не бачити того, що он-лайн освіта добра лише для гарно вмотивованої особистості, а у школу ходять ті, у котрих цю мотивацію ой як не просто сформувати навіть працюючи обличчям до обличчя з року в рік.

Ви колись чули, щоб у якійсь північній країні школярі мерзли у своїх класах?

Візьмемо далі: гарний український вчитель має багато паперових відзнак (грамоти, дипломи тощо), але мізерний оклад, а його закордонний колега не має грамот, зате живе у приватному будинку на два поверхи з гаражем на два-три авто, бо оклад має чималенький.

Якщо ще далі, то український учасник бойових дій має багато бляшаних відзнак, але мізерну пенсію, а його закордонний колишній супротивник за власні кошти приїздить на дружні зустрічі з нашими ветеранами, бо його військова пенсія солідна.

Далі - мільйони українців є нелегалами у власній країні, бо працюють на власників бізнесу з неоформленими трудовими відносинами. І цей ганебний для сучасності ряд можна продовжувати й продовжувати.

Бо без повернення повсякденному шкільному життю високого рівня людської порядності та системного виміру ніякі інші "реформи" не принесуть позитивних змін щодо рівня загальної культури суспільства.

У промисловому чи іншому секторі можуть панувати далеко не ідеальні стосунки, і попри все це продукт діяльності є можливим. Натомість у навчально-виховному процесі без тотальної порядності у всьому – це як на виробництві без електроенергії.

Які ж освітянські еволюційні очікування могли б стати містком до змін на краще? Ну, наприклад, такі:

- традиційні "танці" довкола шкільної оцінки як показника, що кількісно впливає на статусний рівень випускника школи мають згаснути. Аргумент, що "хороший атестат надає близько 200 балів, і це компенсує відсутність у дитини репетитора при підготовці до тестування" був би дійсно соціально справедливим, якби не одне велике "АЛЕ".

Воно у тім, що наша шкільна практика поки не така, що учні не списують, батьки не випрошують чи не витискають з вчителів завищених оцінок. При цьому наші педагоги не здатні однаково всіх оцінювати у кожному куточку країни та не настільки стійкі, щоб протидіяти атмосфері тотальної суспільної схильності до шахрайства.

Є надія, що й ми почнемо правильно використовувати шкільну оцінку. Вона є лише приблизним орієнтиром для планів школяра на майбутнє, бо правильний щабель суспільного статусу визначається у незалежних площинах вимірювання.

Пора й нам так організувати навчання у школі, щоб учні вчилися не заради оцінки, а вже зі школи усвідомлювали глибинний сенс характерної для нашої теми "формули": "Якщо ви твердо переконані, що у вас усе гаразд, то вам уже ніщо не допоможе" (постулат Діброва з "Капітулогії");

- оплата праці вчителів країни має здійснюватись на базі єдиної державної автоматизованої

системи, в основі котрої буде не традиційна кількість тижневих годин тарифікації, а вчительський рівень кваліфікації.

Школа має продуктивно запрацювати на комплексну освітньо-культурну підготовку дітей, а не на виконання годин програми як дотепер. Таке передбачає акцент не лише на уроки у фіксованих жорстко учнівських класах, а й застосування багато інших сучасних напрямків роботи з дітьми.

Відтак зникне антагонізм у стосунках "бухгалтерія – школа", бо нічого окрім раз на рік встановлювати не буде потрібно: у кожному куточку країни всі вчителі матимуть однакове педагогічне навантаження і отримуватимуть однакову платню за умов одного рівня кваліфікації;          

- уроки з традиційних основ наук мають все більше ставати полем навчально-виховної і культурної, а головне активної практики учнів під керівництвом (коучінгом) шкільних педагогів. Останні почнуть все більше усвідомлювати, що фронтальна "фабрика" вчительських зразків для копіювання учнями не є ознакою сучасного вчительства.

- навчальні плани діяльності школи мають збільшити кількість міжпредметних курсів. Таке витікає з того, що на ринку праці позиції та посади стають більш об'ємні, а вузька спеціалізація відходить у минуле. Для роботодавців більш цінними ставатимуть універсальні спеціалісти

- профільна освіта старшокласників має формуватись не у вимірах "переходу" випускника дев’ятирічки до десятого "профільного" класу своєї ж усередненої школи, а шляхом вступу до профільних потужних ліцеїв з відповідною сучасною інфраструктурою (автобуси, їдальні, а у деяких випадках і пансіони).

- окремі предметні ЗНО для випускників шкіл мають трансформуватися у єдине профільне комплексне ЗНО з обсягом десь у 200 міждисциплінарних питань, вправ та завдань, у тому числі і творчого характеру.

Такий підхід більш адекватно відповідає тенденції, що зазначена вище, а комплексно узгоджені системи є найбільш продуктивними та життєздатними. Зрозуміло, що мова про декілька профільних ЗНО, що відображатимуть специфіку окремої освітньої галузі;

- абітурієнти, що допускають шахрайство під час ЗНО мають отримувати відчутні реальні санкції;

- державні підсумкові атестації школярів мають стати по-справжньому державними, тобто незалежними від "рідного" вчителя та не дублюватись під час ЗНО.

Можемо порадіти від намірів освітніх керманичів щодо п’ятирічного відлучення від ЗНО недобросовісних абітурієнтів як і від телебачення, яке вже рекламує, що "дані ліки є ефективним засобом від симптомів хвороби", а не самої хвороби, як те звучало раніше.

Але чи на стільки освічене наше населення, щоб чітко бачити різницю між лікування симптомів і самої хвороби? Звісно, поки що ні.

Без змін шкільної основи не зможе робити того й на далі. Втім, життя не стоїть на місці, а тому як би ми не ухилялися від потреби у змінах, що зріють майбутнє все рівно прийде й не запитає чи готові ми його сприйняти. 

powered by lun.ua